Як у Вашингтоні приручили Трампа

Вчорашня зустріч майбутнього президента США Дональд Трампа з журналістами  The New York Times, вочевидь, стала переломним моментом в кар’єрі епатажного республіканця, який виборов найвищу посаду у виконавчій владі США.

Ця зустріч показала, що, з одного боку, Дональд Трамп потроху перетворюється на тривіального вашингтонського бюрократа. Його екзотичні передвиборні обіцянки опадають, як листя у вашингтонських парках.

Трамп уже відмовляється від переслідування Хілларі Клінтон за якісь там злощасні електронні листи. Більше того, він раптом зізнається у ніжних почуттях до Обами – якого називав провальним лідером і національною катастрофою для США. Трамп явно гордиться тим, що із ним тепер спілкуються "кити" високотехнологічного бізнесу – включно з Гейтсем і Куком. І вже якось не акцентує увагу на своїх обіцянках примусити Кука повернути виробництво комп’ютерів та гаджетів Apple у США. Коротше кажучи, життя американських еліт налагоджується.

З іншого боку, фундаментальна відмінність Трампа від переважної більшості інших американських президентів при тому нікуди не зникає. І відмінність ця полягає в повній відсутності чіткої стратегії в багатьох галузях управління американською бюрократичною машиною. Де Трамп надіється виключно на власну інтуїцію, а не на поради якихось стратегів та аналітиків. З якими, судячи з усього, він і не надто спілкується.

На жаль, до таких "інтуїтивних сфер" відноситься і всенька зовнішня політика, про яку Трамп, за м'яким і дипломатичним висловом журналістів NYT, "говорив у загальних термінах".

Все, про що він висловлювався більш-менш конкретно, звелось до критики дій "попередників" – за війну в Іраку та намагання зайнятись "будуванням націй". А також про свій намір відмовитись від терміну "перезавантаження" у стосунках з Росією. Оскільки, на думку Трампа, з тієї конкретної доктрини не вийшло нічого доброго. І тут з ним складно не погодитись – зазначивши, хіба, що вини американської адміністрації в тому було вкрай небагато.

Інша річ, що жодної хоч скільки-небудь позитивної програми Трамп так і не зумів запропонувати – не зважаючи на інтерес журналістів. Зокрема, він пообіцяв "припинити це безумство в Сирії". Щоправда, не зважаючи на декілька питань журналістів стосовно того, як саме це буде зроблено, нічого конкретного майбутній президент США сказати так і не зумів.

Скромно мовчав він і стосовно інших болючих тем американської зовнішньої політики. Для прикладу, його декларація стосовно майбутніх стосунків з Росією звучала просто чудово: "Було б добре, якби Путін зумів втримати діалог". Що саме значив цей набір слів, Трамп теж не уточнив. І, якщо чесно, в процесі всієї розмови на теми зовнішньої політики виглядав як двієчник, що не вивчив урок і раптом опинився біля дошки.

Можна припустити, звичайно, що в даний момент стратеги-республіканці кують якусь всеохопну концепцію зовнішньої політики на найближчі роки. Але при тому сильно вірити в такий варіант розвитку подій було б, схоже, на надто розумно.

Трамп, авантюрник і людина імпульсу, вибудовуватиме свої стосунки з іноземними партнерами – і противниками – США, відштовхуючись від потреб моменту та власної інтуїції. А ще, можливо, від власного настрою в момент прийняття рішення.

Що, з одного боку, викликає певну тривогу – зважаючи на те, що цей схильний до раптових рішень персонаж керує найпотужнішою державою планети.

Але, з іншого боку, дає і певну надію стосовно майбутніх стосунків із путінською Росією. Примирення з якою Трамп зробив "маркетингової фішкою" своєї передвиборної кампанії – і сварка з якою, зважаючи на жорстку й недалеку політику Путіна що в Україні, що в Сирії, що де завгодно іще є майже неминучою.