Як Європі зупинити наступ ляшків та трампів

"Демагогія і популізм - це проблема не тільки Америки, але в будь-якому іншому місці на заході політичні дебати перебувають у тривожному стані", - заявив учора міністр фінансів Німеччини Вольфганг Шойбле.

Додавши, що перемога Трампа на президентських виборах у США потрясла багатьох європейських законодавців перед виборами у Франції та Німеччині в наступному році, на яких праві – та ультраправі партії та кандидати очікують на дуже хороші результати.

Зважаючи на ситуацію, побоювання приходу до влади популістів мають для Шойбле практичний аспект. Популістська "Альтернатива для Німеччини", яка, до речі, використовує майже ту саму риторику, що й Дональд Трамп (про шкоду від мігрантів, засилля "нетрадиціоналів" і "міцного лідера Путіна"), має реальні шанси увійти до Бундестагу. І не просто собі "увійти", а отримати близько 15 відсотків підтримки, і взяти участь у формуванні правлячої коаліції. І поки жорсткі суперечки стосовно мігрантів між Християнсько-демократичним союзом Меркель та партнерським Християнським соціальним союзом ненастанно опускають рейтинг правлячої коаліції, а конкуренти з соціал-демократичної партії не можуть вибратись з найгіршої кризи впродовж останніх десятиліть, "Альтернатива для Німеччини" продовжує розповідати, що відправлятиме мігрантів на усамітнені острови за межами Європи. І спокійно готується повторити успіх Трампа.

Втім, з рейтингом фрау канцлерін та її політсили все іще дуже й дуже непогано (як-не-як, майже 35%), не зважаючи на непопулярні рішення про біженців та інші маленькі розходження думок зі своїми виборцями. Натомість у тій же Франції ситуація близька до катастрофи.

Чинний президент Франції Франсуа Олланд встановив рекорд непопулярності серед усіх глав Республіки в ХХ і XXI століттях. Позитивно роботу французького лідера оцінюють 11% громадян, 87% рішуче незадоволені його діяльністю на своєму посту. Паралельно з тим 79 депутатів підписали проект резолюції про імпічмент президенту Франції Франсуа Олланду і передали його представникам виконавчої влади. Причина теж чудесна – розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, в процесі пустопорожньої балаканини з журналістами.

Все це можна було б розглядати, як шанс, подарований соціалістами правим опонентам, які з "Союзу за народний рух" стали просто "Республіканцями". Втім, і тут ситуація далека від ідеалу – жорстке протистояння між екс-президентом Саркозі та екс-прем'єром Аленом Жюппе грозить розколом і ніяк не сприяє наростанню рейтингу партії.

Природно, що на такому тлі Народний фронт Марін Ле Пен може спокійно й ефективно нарощувати рейтинг виключно на критиці обох ключових політичних сил.

Тому сентенції старого і мудрого Шойбеле про наступ популізму, безумовно, цілком виправдані. Тільки, схоже, не повні.

Бо популісти – будь то Трамп, Фарадж, Ле Пен, Тимошенко чи Ляшко – це не "ударна сила хаосу". Їх не складають в громадських місцях терористи – і не розсилають в заархівованому вигляді путінські хакери. Популісти з'являються там – і тільки там, де правлячі еліти гублять зв’язок як з потребами та побажаннями своїх виборців, так і з самою реальністю. Поринувши у власні проекти – будь то збагачення, будівництво уявного "світлого майбутнього", "раю для біженців" чи чого завгодно іще – еліти заповнюють публічний простір толерантною, виваженою і нікому не цікавою балаканиною. Саме тоді й з'являються у політичному просторі люди, які говорять прості і всім зрозумілі речі. А також дають приємні для всіх обіцянки. Не тільки не будучи в стані їх виконати – але навіть не особливо приховуючи цей факт.

Популісти - це своєрідні "санітари лісу", які добивають ті політичні системи, які й без того ослабли. Трамп не виграв би вибори в Рональда Рейгана. Фарадж в ті часи, коли на Даунінг-стріт квартирувала Маргарет Тетчер, підмітав би вулиці, а не вирішував долю Сполученого Королівства. За отримання грошей на ведення політичної діяльності від країни – потенційного противника в часи Де Голя Марін Ле Пен, в кращому випадку, мала б багато часу, щоб познайомитись із тюремною кухнею.

Тому, скаржачись на засиллю популістів, європейським політикам варто пошукати і причину цього неприємного явища. Ця причина окупує вищі посади в багатьох країнах ЄС впродовж вже дуже багатьох років.