Трамп і американська преса: Хто кого з'їсть

На скандалах з великими ЗМІ та соцмережами базувалась чи не половина передвиборчої риторики Трампа. ЗМІ були "брехливими", ЗМІ "маніпулювали громадською думкою", ЗМІ "крали в нього перемогу". Втім, складно сказати, із ким не встиг посваритись Дональд Трамп в процесі виборчих перегонів.

Після їх завершення можна було б сподіватись на процес примирення, який в повній мірі почався в стосунках між, приміром, Трампом і Обамою (якого Трамп лаяв не менше за ЗМІ), чи у стосунках новообраного президента з тими однопартійцями з Республіканської партії США, які не підтримували його кандидатуру. А от мир зі ЗМІ якось не склався.

Те, що стосунки Трампа з пресою не зміняться, стало зрозуміло вже 23 листопада, коли новообраний президент США зібрав більше ніж 30 керівників провідних американських ЗМІ у своєму хмарочосі (серед яких були перші особи NBC, CNN, CBS, Fox News і багатьох інших) – і влаштував їм рознос у кращих традиціях радянських парткомів.

Трамп почав з Джеффа Цукера (голова телеканалу CNN) і сказав: "Я ненавиджу вашу мережу, всі на CNN брехуни, і вам повинно бути соромно". Потім, зрозумівши що вилаяти 30 осіб в індивідуальному порядку за розумний проміжок часу він не встигне, Трамп перейшов до узагальнень. "Ми в кімнаті, повній брехливих, нечесних ЗМІ, які в усьому помилялися" – і так далі.

Чому Трамп вирішив розпочати війну з четвертою владою? Образи – образами, амбіції – амбіціями, але ж йому доведеться якимось чином керувати країною, в житті якої медіа-корпорації, здається, грають немалу роль. Чи, принаймні, грали донедавна.

Цілком можливо, що, як Трамп своїм звіриним чуттям вловив тренд, який залишився не те що непоміченим – невідрефлексованим переважною більшістю американських (і не тільки американських) політиків. Суть якого полягає в тому, що реальний вплив великих ЗМІ на громадську думку помітно слабне. Їхня аудиторія скорочується. І – що найголовніше – декілька телевізійних "китів" перестають бути безальтернативним джерелом інформації на тлі зліпленої з десятків чи сотень джерел стрічки повідомлень середньостатистичного користувача соціальних мереж. Великі ЗМІ втрачають монополію на істину – ну, свою версію істини, яка може потрапити у вуха мільйонів обивателів. Разом із тим вони втрачають реальну владу над суспільством.

Більше того, вони опиняються у полоні якихось власних ілюзій, достатньо відділених від реальності Результати президентських виборів, які стали абсолютною несподіванкою і перекреслили як соцілогічн прогнози, так і думку очільників ЗМІ (які б мали знати все – або майже все – про настрої американського суспільства), є тому факту яскравим підтвердженням.

Натомість медіа-корпорації продовжують користуватись неймовірними привілеями, які збереглися за ними з часів їхнього тотального домінування. Для прикладу – в прес-румі Білого Дому є 49 стільців, на багатьох із яких записано назви компаній (тих самих CNN, ABC, Fox News і всіх решту), за якими ці стільці жорстко закріплено. Всі решта виданнь задавати питання президентові напряму не можуть в принципі.  І прикладів "зрощеності" потужних ЗМІ із владою можна навести безліч. Після перемоги Трампа цій зрощеності прийде кінець. Потужним ЗМІ доведеться або "лягти" під Трампа і припинити його критикувати – або готуватись до направду жорсткої і безкомпромісної боротьби, без "особливих умов" і м'яких стільців з іменними табличками. Що стане непоганим тестом на відданість ліберальним цінностям як серед американських журналістів, так і серед тамтешніх медіа-корпорацій.

Можна багато дискутувати про те, добрий президент вийде з Трампа чи поганий. Але він однозначно виконує і виконуватиме надалі роль специфічного "санітару лісу", знищуючи ті суспільні концепти та інститути, які і без Трампа не страждають зайвою життєздатністю. Здатність американських медіа-корпорацій протистояти демагогу і авантюрнику, який за півтори місяці займе Білий дім, і визначить ступінь їхньої життєздатності. Якщо ж вона виявиться невисокою – на зміну їм якраз і прийдуть нові, маленькі і порівняно незалежні ЗМІ. Спочатку занадто дрібні, аби з ними сварився сам Трамп, але, з плином часу, здатні мобілізувати громадян на протидію авторитаризму, якщо новий господар Білого дому спробує зіграти в таку гру.