Хід Штайнмайєром: Скільки термінів залишилось фрау Меркель

Вчора дві ключові політичні сили Німеччини – Християнсько-демократичний союз та Соціал-демократична партія Німеччини, які беруть участь в управлінні країною впродовж усього післявоєнного часу, оголосили про свої політичні плани на найближче майбутнє.

Зокрема, лідери як ХДС-ХСС, так і СДПН офіційно оголосили чинного главу МЗС ФРН Франка-Вальтера Штайнмайера (СДПН) єдиним кандидатом на посаду федерального президента. Тепер можна вважати, що результат виборів глави німецької держави, які відбудуться 12 лютого 2017 року, практично визначений – на даний момент, серйозних суперників у Штайнамайера просто немає.

Звичайно, фігура федерального президента Німеччини недалека за своїми повноваженнями до британської королеви. Він може милувати засуджених та акредитувати диппредставників. Але переважна більшість інших його функцій – включно з призначенням та звільненням федеральних міністрів – закінчується словами "за поданням уряду". Проте у німецькому медіа-просторі фігура президента все родно є достатньо помітною (як, врешті, й постать королеви – у британському) і партія, яка контролює цю посаду, не може вважатись політичним аутсайдером.

Натомість у СДПН не особливо приховують того факту, що попри жорстку конкуренцію з ХДС-ХСС на парламентських виборах, які теж відбудуться в 2017 році, соціал-демократи морально готові вступити в Бундестазі в чергову "велику коаліцію", підтримавши кандидатуру Меркель на посаду канцлера.

Поступившись амбіціями, партії погодились розподілити сфери впливу. При тому ніхто особливо й не приховував, що ціллю цих політичних домовленостей була протидія популістській "Альтернативі для Німеччини", яка, з'явившись на світ у 2013 році, встигла стати загрозою для решти німецьких партій. Головні "електоральні двигуни" цієї партії – євроскептицизм ("альтернативними" старанно пояснюють бюргерам, скільки втрачає Німеччина через членство в ЄС) та ксенофобія, підігріта кризою із біженцями. Тісні зв’язки партії з Кремлем теж ні для кого не є секретом. Таким чином, "Альтернатива для Німеччини" – це не просто "німецькі трампи". Це ще й керовані Кремлем "трампи".

На наступних виборах до бундестагу електорат "альтернативників" оцінюють в 10-15 відсотків – але за умови, що ані економічні умови, ні ситуація з біженцями в Німеччині не погіршаться. Бо в іншому разі рейтинг "Альтернативи" може вибухоподібно зрости.

На перший погляд, рішення "традиційних" партій об’єднатись перед лицем небезпеки виглядає по-німецьки логічним. І викликає щиру заздрість в українців, які звикли бачити в своїх політиків радикально іншу поведінку. Розподіливши цілі і об'єднавши зусилля двох найпотужніших на даний момент партій країни, німецькі еліти сподіваються порятувати вибудувану ними політичну систему від приходу відвертих і небезпечних, а можливо – що й керованих ззовні популістів.

Проблема, щоправда, полягає в тому, що у політиці два і два далеко не завжди в сумі дає чотири. Себто об'єднання двох партій з рейтингами, грубо кажучи, в 30 і 20 відсотків в сумі навряд чи дасть 50-відсоткову підтримку на виборах.

Втім, і це подробиці. Гіршим може бути той простий факт, що в реальності німецькі виборці і справді могли втомитись від ситуації "уявної двопартійності", коли хоч помірковані консерватори (що голосують за ХДС-ХСС), хоч помірковані ліві в разі перемоги стають частиною достатньо аморфної "більшості".

В такому випадку вчорашній розподіл посад викличе тільки жорстке відторгнення з боку громадян, які вирішать, що традиційні партії роблять все можливе для того, щоб зберегти владу – махнувши рукою на ідеологію, обіцянки і потреби людей. Подібна думка однозначно штовхне в обійми "Альтернативи" навіть тих, хто в нормальній ситуації і не подумав би мати справу з сумнівними маргіналами.

А загалом все, на що залишається надіятись Україні – це на розважливість і політичну інтуїцію ХДС-ХСС, які зуміють втримати ситуацію під контролем. В іншому разі замість майже рідної фрау Меркель якщо й не наступного року, то в недалекому майбутньому ми побачимо чесне обличчя чергового "друга Росії". А не хотілось би.