Україні доведеться зрадити "нову Європу"

Brexit, як і передбачалося, став каталізатором змін в Євросоюзі. Тільки не зовсім тих, на які сподівалися євроскептики, котрі вважали, що „тільки но Британія вийде – як усе розсиплеться”. Натомість зараз маємо Британію, яка думає, як би то його виходити без зайвого поспіху, ЄС, який хоче нарешті позбутись Лондону, і першу за багато років серйозну дискусію про майбутнє ЄС, яка проходить між „батьками-засновниками” союзу та новими його членами.

Першими зробили хід „староєвропейці”. Схоже, вихід Великої Британії – головного і найвпливовішого противника поглиблення європейської інтеграції і створення „наддержави Європа” видався і Берліну, і Парижу слушним моментом для початку активних дій.

Міністри закордонних справ Німеччини і Франції Франк-Вальтер Штайнмаєр і Жан-Марк Ейро в спільному листі-зверненні запропонували всім охочим країнам ЄС укласти новий "Європейський договір про безпеку" і зайнятись масштабним створенням європейської армії. Ну і заодно флоту – щоб двічі не ходити.

Втім, євро-мілітаризмом справа не обмежилась – Німеччина й Франція пропонують розширити повноваження Європейської прокуратури, давши їй повноваження на боротьбу з тероризмом і транскордонною злочинністю. Окрім того, пропонується справедливо розподілити потік біженців між усіма членами ЄС.

По великому рахунку, нічого революційного в цих пропозиціях – які, до речі, підтримує й Італія – насправді, немає. До всього цього ЄС впевнено крокує вже не перший рік. Але наступним рівнем інтеграції ці пропозиції можна назвати цілком сміливо.

Натомість прем'єр-міністри Чехії, Польщі, Угорщини та Словаччини, порадившись у понеділок у Празі, заявили, що Євросоюз повинен стати "Союзом довіри". В якому треба тісніше зблизити та інтегрувати економіки – а от з політикою поспішати не варто. "Розмови про швидку, інтеграцію безглузді. Нерозумно таким чином намагатися відповісти на те, що сталося в Британії”,- заявив у відповідь міністр закордонних справ Чехії Любомир Заоралек. Додавши, що громадська думка „відстає від процесів інтеграції”, суть яких простим громадянам Європи не роз'яснювали.

В чому ж причина того, що „молода” Європа боїться політичної інтеграції всередині ЄС, вступ до якого приніс їй чимало благ? Наприклад, „мілітарна” частина угод, вочевидь, побачила світ не без сприяння вашингтонської дипломатії, яка вже давно натякає як Брюсселю, так і Берліну з Парижем про те, що справа захисту ЄС повинна бути, бодай частково, проблемою і самого ЄС, а не тільки американських військових баз у Європі. Чому ж тоді поляки, тісні союзники Вашингтону, раптом виступили проти?

Відповідь проглядає очевидна. І не надто приємна для „новоєвропейців” з Вишеградської четвірки.

„Зближення економік”, якого хочуть поляки, угорці та чехи, полягатиме, вочевидь, у доведенні рівня економіки їхніх країн до німецького та французького стандартів. І процес цей супроводжуватиметься щедрими європейськими інвестиціями, на які „молодоєвропейці” за останні роки добряче підсіли.

Натомість створення спільної європейської армії означатиме, що сувора берлінська тітонька запитає, скільки саме на цю благородну мету готова витратити Варшава, Прага чи Будапешт. Про ставлення поляків та угорців до квот на біженців розповідати теж не доводиться.

Тому складається прикре враження, що обережність Вишеградської четвірки в питаннях євро інтеграції диктується не концептуальними запереченями, а банальним бажанням зекономити. Ну, і більш пристойними й виправданими побоюваннями того, що їхніми коштами, витраченими на євро оборону, керуватимуть не вони, а ті самі Париж, Брюссель та Берлін. Хоча стосовно останнього пункту можна було б вести конструктивну дискусію не без шансів на компроміс.

І як би не виглядало заманливо для України підтримати зараз близьких союзників із Вишеграду у протистоянні з нудними німецькими та брюссельськими бюрократами, не можна не помітити, що шлях „младоєвропейців” – це дорога в нікуди.

Бо не можуть одні країни постійно виступати спонсорами економіки інших у процесі любого для слабше розвинутих „зближення”. І не може ціла європейська цивілізація покладатись в питаннях безпеки виключно на США, які й самі помітно підзаплутались зі своїми пріоритетами та місіями на світовій арені. І не можна всі повноваження стосовно управління ЄС перенести з Єврокомісії (в якій сидять бюрократи) на Європейську раду – зібрання високопоставлених посадовців з національних урядів, як то хоче вчинити Польща. Бо в результаті вийде польський Сейм. А потім з ЄС може трапитись те саме, що траплялось з Польщею. Перший, другий і третій поділи. А не хотілось би.