Як пропагандисти Путіна не дозволили йому вибачити Стамбул

За жахіттям стамбульського теракту якось випав з уваги процес „налагоджування стосунків” між Москвою і Анкарою. Який, схоже, помер – так до ладу і не почавшись.

„Туреччина в разі необхідності готова виплатити Росії компенсацію за збитий літак”. Таку заяву зробив прем'єр-міністр Туреччини Біналі Йилдирим увечері в понеділок, 27 червня.

Турецька влада не збирається виплачувати Росії компенсацію за збитий Су-24. Мова йде лише про вибачення перед Москвою. Таку заяву зробив той самий Біналі Йилдирим у вівторок, 28 червня, близько обіду.

Чому менш ніж за добу статечний турецький чиновник встиг змінити на цілком протилежну, і що до цього призвело?

Логічним тут видається лиш одне пояснення. Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган, надіславши російському колезі листа зі стриманою констатацією жалю за інцидент з російським літаком, просто випробовував геополітичні наміри Росії. Натякаючи, що гостру фазу конфлікту слід завершувати – для блага обох держав.
Натомість російські ЗМІ своєю інтерпретацією „турецької капітуляції” – рівно як і Кремль своєю стриманою мовчанкою дали Ердогану зрозуміти, що глибина його розкаяння видалась Володимиру Володимировичу явно недостатньою.
І, судячи з того, як стрімко Туреччина відступає назад на попередні позиції „невибачання” і „некомпенсування”, „поглиблювати розкаяння” Ердоган, принаймні, найближчим часом, не планує. Попри економічні труднощі і теракти, турецький президент вибрав лінію відходу на попередні позиції.

Власне, і особливого вибору у нього немає. Бо якщо стримані вибачення (чи то пак – „висловлення жалю”) перед Путіним електорат Ердогана, який складається частково з поміркованих ісламістів, а частково – з прихильників пантюркізму, ще міг вибачити своєму лідеру, то після якогось демонстративного каяття турецький лідер ризикує стати вже не зовсім лідером у своїй власній країні. Тому подальших вибачень, схоже, не буде.

Звичайно, особиста зустріч між Ердоганом і Путіним, про яку ніби домовились два президенти, може змінити подібний перебіг подій. Але подібний сценарій видається не надто ймовірним. Бо якби Путін хотів примирення – російська преса дала б це зрозуміти. Чого не сталося. І зустріч, скоріше за все, зведеться до питання про те, як іше повинен прогнутись Ердоган. Чого той не зробить.

Часове вікно для можливого пожвавлення російсько-турецької дискусії, схоже, знову закрилось. І біда не тільки і не стільки в тому, що російські туристи так і не з’являться на турецьких пляжах. Без них там навіть затишніше. І дешеві турецькі сільгосппродукти непогано розходяться і в Україні.

Біда в тому, що російсько-турецькі стосунки, які так і не повернулись до дипломатично-переговорної площини, нікуди не зникнуть. Вони просто будуть продовжуватись в інший спосіб.

Не дійшовши згоди щодо майбутнього Сирії, турки і росіяни продовжуватимуть підігрівати військовий конфлікт у цій країні, не сильно зважаючи на той факт, що з густозаселеної багатої землі вона перетворюється на мертву пустелю. Не зважаючи на те, що поки протурецькі бійці воюють з проасадівськими, ісламістська наволоч підриває стамбульський аеропорт. Чи влаштовує чергову стрілянину в Дагестані. І якщо Ердоган зараз реально зацікавлений в примиренні і знищенні Ісламської держави, яка загрожує як життю турків, так і їхньому економічному добробуту, то Кремль, схоже, як мінімум не страждає від активізації ісламістів в Туреччині. І хто з них після цього „друг терористів”?