Навіщо Путін поставив на коліна Гризлова та Суркова перед Києвом і Заходом

Схоже, в сучасних геополітичних умовах окрім недолугої спецоперації "ми-брати" і узагальнених закликів "прийняти в Україні "правильну" конституційну реформу" Кремлю нема що сказати Україні. Що саме по собі навряд чи допоможе йому вийти з-під санкцій чи "перекласти Донбас на Київ". Тому російський президент переходить до фази торгу. Яка, по-своєму, може бути небезпечнішою, ніж відкрита конфронтація.

Інтерв’ю нового політичного представника Росії в контактній групі по врегулюванню ситуації на Донбасі викликало закономірний інтерес. Звичайно, чекати політичного одкровення від цього інтерв'ю не доводилось – Борис Гризлов, професійний партійний функціонер, завжди був фігурою, яка "коливається у відповідності з настроєм національного лідера". Втім, якесь уявлення про плани Кремля дати він цілком міг.

Але реальний текст інтерв’ю Гризлова перевершив найсміливіші сподівання. В ньому не тільки відсутні будь-які нові ідеї стосовно врегулювання ситуації на Донбасі. В ньому відсутні навіть традиційні путінські мантри про українську безвідповідальність чи захист російськомовних у всіх країнах і на всіх континентах. В ньому також відсутня логіка, зміст і зв’язок з реальністю.

Інтерв’ю виглядає як виступ на звітно-виборній партійній конференції часів "пізнього Брежнєва", коли будь-яка спроба проаналізувати сказане викликала чи то приступ божевілля, чи то стійку підозру, що мова йде про якусь іншу планету, а не багатостраждальну Землю.

"Ми не розглядаємо поточну ситуацію (на Донбасі) як глухий кут. Є багато шляхів і проривних варіантів дії" – зазначив Гризлов. Скромно не сказавши ні слова бодай про один такий варіант.

Водночас, за словами Гризлова, "є сили", зацікавлені у зриві Мінських домовленостей. Хоча його візити в Київ і Мінськ переконали його що можна "значно просунутись в реалізації угод". Слідуючи банальній логіці, якщо виключити зі списку зловорожих "сил" сепаратистів, росіян та українців (які обнадіяли Гризлова в Мінську і Києві) – то залишається підозрювати, що "сили" – це або Держдеп, або Ісламська держава, або інопланетяни. Інші варіанти вигадати складно.

Тому об’єктивно з двосторінкового інтерв’ю Бориса Гризлова можна винести один-єдиний факт. Що наступна зустріч контактної групи відбудеться 20 січня.

Якщо ж зважити не тільки на те, що сказав Гризлов, але й про що він промовчав, можна зробити іще один висновок. Тривала і складна зустріч Вікторії Нуланд і Владислава Суркова закінчилась, фактично, нічим. Всі отих шість годин, впродовж яких говорили ключові гравці американської та російської політичних систем, завершились пшиком. Схоже, Росія і далі надіється на конституційну реформу в Україні ще до того, як стихнуть міномети і будуть затверджені дати передачі контролю над кордоном. Схоже, ні у Вашингтоні, ні в Брюсселі, ні в Києві і далі не розуміють, які такі демократичні вибори можливі на території, контрольованій озброєними бандформуваннями й іноземними військами. Дискусія йде по колу.

Але при тому як "підвищення" Гризловим рівня представництва в контактній групі, так і зустріч Нуланд-Сурков, які відбулась за ініціативою російської сторони свідчить про те, що Путін готовий торгуватись. Що не може не тішити з одного боку – але й не може не турбувати з іншого. Бо саме у цій фазі він сподываэться "вийти з гри" з мінімальними втратами для себе, і максимальними – для нас. Розмінявши якісь "шістки" – керівників лялькових "республік", бійців-сепаратистів чи кого завгодно ще, Путін спробує все ж реалізувати імплантацію в Україну ДНР з ЛНРом у вигляді ракової пухлини, а не пришитої ноги – зі своїми особливими правилами й особливою реальністю, на постачання поживними речовинами якої повинен буде працювати весь український організм. На протидію такому розвитку подій і варто працювати зараз українській владі, а не тішитись сумнівним твердженням про те, що "Путін здався і готовий до переговорів".