Чому Трамп програє протистояння з Китаєм ще до його початку

За перипетіями призначення членів нової вашингтонської адміністрації та мильної опери довкола відміни, збереження чи підсилення антиросійських санкцій непоміченим залишається, можливо, найбільш масштабне на даний момент протистояння в сучасному світі. Дві найбільші у світі економіки явно готуються перенести свої суперечки з площини грошей та товарів у сферу геополітики. Прикро усвідомлювати цей факт, але це протистояння, дякуючи новообраному президенту Сполучених Штатів, починається з того, що Вашингтон дає Пекіну гігантську фору.

Вчора Дональд Трамп підписав документ про початок виходу країни з Транстихоокеанського партнерства. Формальним приводом стало бажання "захистити американських виробників" від "катастрофи", яку може принести їм вільний і відкритий ринок колосальних розмірів. Хоча всі розуміють, що головним стимулом є бажання потоптатись підборами по нечисельних вдалих геополітичних ініціативах попередньої вашингтонської адміністрації.

Для розуміння того, чим мало стати ТТП: ця міжнародна торгово-економічна організація передбачала створення зони вільної торгівлі в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Доля країн ТТП у світовому ВВП мала становила 38—40%. Ці ж країни контролювали чверть обороту світової торгівлі.

При тому американський бізнес отримував привілейований доступ до ринків 11 країн, які фактично оточують широкою підковою Китаї з південного сходу. Більшість із цих країн або вже має більш и менш жорсткі протиріччя з Китаєм – або, принаймні, з тривогою ставиться до китайської експансії в регіоні. Таким чином, Барак Обама зумів створити практично ідеальний торгівельний альянс, по суті своїй орієнтований на стримування Китаю. Який, в разі потреби, міг бути трансформований як в політичне, так, якщо справи підуть зле, і у військове об'єднання. Втім, у Пекіні можуть не хвилюватись – цього не трапиться.

Врешті, там не надто і хвилюються – який висновок явно випливає з того факту, що зараз у китайській пресі йде серйозне обговорення того, що Пекіну слід готуватись до збройного захоплення Тайваню. При тому якщо дотепер подібі роздуми побутували в неофіційних розмовах і в соцмережах, то зараз вони перебралсь на сторінки центральних газет, напряму підпорядкованих центральному комітету китайської Компартії. Все це – лишень результат короткої телефонної розмови з тайванським лідером, Цай Інвень. Яка, можливо, і була приємною для обох сторін – але нічого не додала ні до обороноздатності Тайваню, ні до здатності Вашингтону допомогти цьому дуже автономному острівцю з 23 мільйонами мешканців.

А тим часом Пекін не тільки насипає нові острови в Південно-Китайському морі та щедро споряджає їх протиповітряними та протикорабельними системами, але й посиленими темпами розгортає нове покоління важких міжконтинентальних балістичних ракет Dongfeng-41. Щоправда, останні були розгорнуті в північно-східній провінції Хейлунцзян, що викликало нездорове зацікавлення в Росії – але мобільність цих ракетних комплексів, рівно як і дальність їх дії (близько 12 тисяч кілометрів), наштовхують на думку, що використати їх можуть не тільки проти Москви.

Натомість з боку нової вашингтонської адміністрації ми маємо пустопорожнє бахвальство, погрози стосовно економічного протистояння потоку китайських товарів, небезпечні ігри з Тайванем (які, цілком ймовірно, завершаться ганьбою для Вашингтону і катастрофою для острова). І повну відсутність адекватних планів протидії китайській експансії.  

"Переможна армія спочатку шукає передумови для перемоги, а потім іде до бою; армія, приречена на поразку, спочатку йде в бій, а потім починає шукати перемогу" – писав колись китаєць Сунь-цзи у "Мистецтві війни". Адміністрація Трампа, схоже пішла далі, роблячи все можливе, щоб забезпечити свою поразку іще до початку справжньої битви.