Чому в Лондоні не спишуть Україні борги Януковича

Про те, що Україна готується вербалізувати свою лінію захисту в Високому Лондонському суді щодо неповернення російського боргу на 3 млрд доларів, відомо вже впродовж кількох днів. Втім, суть документу, підготованого і врученого позивачеві в особі The Law Debenture Trust Corporation PLC, яка представляє інтереси Росії (суд не вирішує суперечок між країнами), потроху стає надбанням громадськості тільки зараз.

І зводиться вона до кількох аргументів. Першим — і найзрозумілішим з яких є той факт, що кредит було отримано з грубим порушенням українського законодавства. Яке полягало в тому, що на момент отримання грошей Держказначейством не було дозволу збільшувати український держборг.

Другим аргументом є твердження про те, що добросовісному поверненню цього боргу заважав сам боргодавець. Який чинив економічний та військовий тиск, привласнював собі наші землі та активи, а ще — відмовлявся імпортувати наші товари.

Третьою причиною сумнівів у юридично-зобов'язальній природі кредитної угоди є твердження, що кредит все рівно призначався для оплати боргу "Нафтогазу" перед "Газпромом", а не для цілей, зазначених в угоді.

У всіх цих аргументах, безумовно, є логіка та раціональне зерно. Але при тому все виглядає якось розпливчасто. Безумовно, Росія завдала Україні колосальних економічних та фінансових (і не тільки, звичайно, але зараз саме про гроші) збитків. Але одна річ — констатувати цей факт, а інша — чітко підрахувати збитки, підкріпивши їх документами і логікою. І, за можливістю, подавши адекватний зустрічний позов з боку українських приватних та державних підприємств, які постраждали від приступу російської імперської величі. В такому разі був би ґрунт як для перемовин з Росією, так і для можливого рішення лондонського суду про якийсь взаємозалік.

Натомість ми маємо виправдані, але абсолютно абстрактні скарги з одного боку, і конкретних три мільярди доларів — з іншого.

Не на нашу користь грає і той факт, що Україна впродовж тривалого часу обслуговувала цей кредит — навіть після заміни керівництва держави. І факт порушень при отриманні кредиту на той момент був не секретною інформацією, яку раптом знайшло слідство, і на основі якої Україна відмовилась платити, а абсолютно загальновідомим фактом. Більше того, Україна вела переговори про можливість реструктуризації цього кредиту. Чим фактично сама визнавала його легітимність.

Тому шанси на нашу перемогу у Високому Лондонському суді видаються не надто високими. Оскільки наша моральна правота не підкріплена, на жаль, належним юридичним супроводом.

Втім, успішність будь-якої стратегії можна і треба оцінювати, беручи до уваги цілі, які переслідують її автори. Чи вдасться за допомогою даної тактики затягнути вирішення питання? Безумовно, при тому на помітний період часу. Можливо, це і є ціллю авторів документу - дотягнути до того моменту, коли Україна зможе з цим боргом розрахуватись.

А для того, щоб не потрапляти у подібні ситуації в майбутньому, варто далеко уважніше ставитись до того, у кого варто позичати гроші.