Чому Меркель не отримала Нобелівську премію миру

У тому, що премію присудили Квартету по туніському національному діалогу, бачиться безумовний виховний момент. Підтекст читається просто: в нашому столітті потрясінь вкрай важливо вміти шукати і знаходити компроміси, особливо компроміси з ближнім своїм, оскільки альтернатива цьому - громадянська війна, пише "ДС". А їх стільки навколо ...

Але світ, в якому мистецтво компромісу є найважливішим з мистецтв - безглуздий і жахливий. Тому повчальний приклад відверто поганий. Тим більше, що серед номінантів - навіть у десятці фіналістів - були живі люди. Неоднозначні, суперечливі, але - люди. Більш того - особистості. Папа Франциск, Ангела Меркель, Джон Керрі і Мухаммад Заріф - ось лише деякі з них. Про кожного з них можна сказати багато неприємних слів, на кожного є тонни компромату. Але вони - не абстрактні, а абсолютно конкретні люди, які приймають рішення.

Так от, рішення НКМ лише прикривається відвертим прагненням дати позитивний приклад. Реальний мотив - страх. Банальний страх критики за неоднозначну позицію. Це страх відповідальності - типовий для бюрократа. Адже Квартет - це не чудова четвірка людей. Це четвірка організацій, фактично - матриця. І яких організацій! Об'єднання Профспілок (The Tunisian General Labour Union), Конфедерація промисловості, торгівлі та ремесел (The Tunisian Confederation of Industry, Trade and Handicrafts), Ліга прав людини (The Tunisian Human Rights League) і, нарешті, Орден Адвокатів (The Tunisian Order of Lawyers ). Адвокати - миротворці, ви тільки оцініть - ні, це не іронія. Це сарказм світобудови. Бюрократи нагороджують бюрократів. Євнухи нагороджують євнухів. Повний синонімічний ряд. Нобель повинен повстати, обкластися динамітом і розвіятися від сорому.

Тим більше, що колишній - тепер вже - секретар НКМ Гейр Лундестад на пальцях пояснив, що і як. Людина, яка за чверть століття роботи досконально вивчила закулісся комітету. І виклав у книзі, що вийшла якраз за тиждень до нинішнього фарсу. Він розповів, що безвольність Комітету простягається далеко за межі розумного - аж до нарад з парламентаріями і прем'єром, як би чого не вийшло. Природно, це вже давно було секретом полішинеля - але про нього, як про щось непристойне, наче соромну хворобу, не дуже добре було говорити вголос. І ось тепер дійшло до шанкра на самому видному місці.