Чому Кобзон не може не співати про Моторолу

Під час свого виступу він присвятив пісню загиблому терористові Арсену Павлову, який мав при житті прізвисько "Моторола". Інакше й бути не могло…

Ні, звичайно, в принципі Йосип Давидович міг би і не відвідати саме цей захід. Чай не прийом у президента Путіна. Ніхто не тягнув його за язика, вимагаючи  присвячувати саме цю пісню саме цьому терористу. З тим же успіхом міг би виконати пісню про Фіделя. Згадати молодість, так би мовити.

Кобзон - саме той випадок, коли не старіють душею ветерани. Хоча зношуються інші  частини організму.

Пишуть про Кобзона багато і різного: і кадебешнік він, і член мафії. Не беремося судити. Але одне безперечно - перед нами людина радянська. Явище так само невмируще, як і участь Йосипа Кобзона в "Пісні року". (Як вийшов в 1971 році на її сцену, так формат і не залишає, хоча на тлі інших і виглядає вже копалиною).

Ми обурюємося тим, що Йосип Давидович плює на українські закони і приїжджає до окупованого Донецька, не зважаючи на заборону відвідувати Україну. А для нього Україна одна - радянська, частина СРСР, в якому він не пропустив жодного концерту, умовно кажучи до Дня міліції. Не було ні одного кремлівського правителя, який  не шанував би його. І куди приємніше, коли орденами і медалями тебе обдаровує не російський лідер, а керівник однієї шостої частини суші.

Що ви йому про "законі Діми Яковлєва" нагадуєте, докоряючи лікуванням за кордоном? Адже Кобзон давно - номенклатура, йому по чину належить парити над людством. Заслужив. Обурення вашого не розуміє - абсолютно щиро. Орлам невідомі страждання мурах. Хоча спуститися до них вони  можуть. Приїжджав такий Кобзон, бувало, на територію захопленого Донбасу, привозив вантажі гуманітарної допомоги, обурювався обстрілу і руйнуванням. "Пупок мій тут заритий", - говорив. День побуде - і знову в палати московські. Задоволений собою - благодійник. Виявляється, не досить значущий магнетизм пупка. Проте ж  люди там саме  такі, яких він і звик бачити на своїх концертах десятиліттями.

Тонку душевну організацію Кобзона не міг не зачепити  Майдан. Сильні почуття викликав: "Я ненавиджу євромайдан". Правильно, правління уряду в його світі має закінчуватися природною смертю після довгої тривалої хвороби, а не втечею в Ростов. А солдати – такі,  як відомий бурят -  горіти в танках на чужій території, захищаючи його батьківщину. Тому і свої для нього всі ці захарченкі з моторолами, незалежно від їхніх діянь, національності та громадянства. Громадянство у нього з ними теж одне - "Союз нерушимий", і національність теж - "нова спільнота людей - радянський народ".