Чи варто Україні вірити всім обіцянкам з Брюсселя

Так коротко можна охарактеризувати результати сьогоднішньої зустрічі у Брюсселі, де сторони, по великому рахунку, не вирішили до кінця жодної вагомої проблеми. Але, принаймні, адекватно про них поговорили.

Україна так і не отримала чітких термінів стосовно дати прийняття безкінечно відкладеного безвізу. І, судячи з різкого тону президента Європейської комісії Жан-Клода Юнкера у його репліках стосовно того, що в ситуації з безвізом "подальші затримки неприпустимі" – він не може радикально вплинути на ситуацію з прийняттям механізму про призупинення безвізу, без якого подальший прогрес в цьому питанні неможливий. Політики, які можуть вплинути на ситуацію, зазвичай не лаються.

Україна та ЄС підписали Меморандум про взаєморозуміння щодо співпраці у сфері енергетики. Який документально закріплює стратегічну роль України як країни-транзитера газу до Європи. Але при тому не містить, схоже, жодних чітких механізмів забезпечення цієї нашої "стратегічної позиції". В результаті чого, а також у світлі публічного рішення Росії витіснити Україну з газового транзиту до 2019 року за будь-яку ціну, меморандум перетворюється на благе побажання. Яке, можливо, справдиться – а може й ні.

Україна отримала обіцянку, що в ЄС серйозно подумають про те, що ж робити з асоціацією – точніше, з рішеннями нідерландського референдуму щодо відмови від неї. "Ми продовжуємо працювати над пошуком рішення разом з голландським урядом, яке відповідатиме інтересам України. І ми працюємо над тим, щоб решті 27 країнам не довелося ратифікувати її знову" – заявив президент Європейської ради Дональд Туск. Що прозвучало сподівано – бо щось же вони в своєму ЄС мусять робити з юридичними казусами – але якось не надто оптимістично.

Україна отримала обіцянку, що санкції проти Росії буде продовжено. "Я сподіваюся, і це більше, ніж надія, що санкції будуть продовжені ще до саміту ЄС у грудні", - заявив Туск. Зважаючи на його особу – та на його національність, можна не сумніватись, що він зробить усе можливе, аби ці сподівання справдились. І на момент, коли Меркель та Олланд залишаються біля керма своїх держав, можна обґрунтовано припустити, що іще один раунд санкцій ЄС таки подужає.

 Ще Україна отримала кілька компліментів за темпи реформ. Хоч є логічні причини підозрювати, що першопричиною цих компліментів є радше почуття провини за ненаданий безвіз, ніж щире замилування темпами боротьби з корупцією, спрощення системи оподаткування чи небачений розквіт

В сумі виходить небагато. Але й не мало. А якщо абстрагуватись від підрахунку "зрад і перемог", можна побачити одну просту річ.

Україна навчилась формулювати власні інтереси та преференції – принаймні, у розмовах з союзниками. І це безсумнівний позитив. Єдине, що залишилось навчитись – це ефективно лобіювати свої інтереси, і досягати виконання своїх побажань у ті момент, коли цьому сприяє зовнішньополітична кон’юнктура.

А також – не забувати тієї простої істини, що, ведучи діалог з посадовцями ЄС, нерідко можна нарватись на щедрі обіцянки з боку людей, від яких виконання цих обіцянок залежить далеко не повністю. Хоча для нашого президента, який обіцяв безвіз у листопаді – при тому що рішення це від нього абсолютно не залежало, подібна думка не мала би бути новиною.