Чого чекати від "мадурів" Ляшка та Тимошенко

У Ляшка, Тимошенко та Мадуро є одна спільна проблема. А в нас та венесуельців - ділема
Чого чекати від "мадурів" Ляшка та Тимошенко
Чого чекати від "мадурів" Ляшка та Тимошенко

"Ми повинні вжити всіх заходів для відновлення виробничого потенціалу, паралізованого капіталістами". “Приватизовані підприємства вирізають на металолом, а як і чим годують свої сім’ї звільнені працівники – нікого не цікавить”. “Державні монополії — це ключові елементи безпеки держави. Вони... не можуть бути приватизовані”.

Перша цитата належить президенту Венесуели Ніколасу Мадуро, який збирається силою захопити заводи, що на даний момент з якихось причин не працюють. Друга — Олегу Ляшку. Третя — Юлії Тимошенко. Як бачимо, настрої політиків-популістів схожі по всьому світу. Різниця лиш у тому, що перший намагається зберегти, а двоє других — отримати владу, але то вже подробиці.

Ситуація у Венесуелі зайшла навіть далі, ніж в нас — постійний і масштабний дефіцит продуктів харчування, відсутність в магазинах не тільки їжі, але й туалетного паперу. Але, загалом, рухаємось ми у схожому напрямку.

І Мадуро, і українські популісти пропонують одне й те саме. Передати державі (із ними на чолі, звичайно — але на цьому не наголошується) контроль за економікою, простежити за перерозподілом ресурсів, нагодувати голодних, додати пенсій — старим, роботи — безробітним, і грошей — бідним.

Вони пропонують зіграти не в комунізм навіть, ні — у соціалізм. Який так добре й гарно виглядає в Скандинавії та помітній частині ЄС. Який добре виглядає скрізь, де є помітний надлишок ресурсів — у першу чергу фінансових та економічних, які можна спокійно отримати у бюджет — і спокійно перерозподілити на користь малозабезпечених. У обмін на їхні голоси.

Такого надлишку, правда, немає ні в Україні, ні у Венесуелі — тому замість прибутків до бюджету будуть розподіляти те, що вдасться видерти в політичних опонентів. Чи отримати у якості кредиту — який ніхто і не планує віддавати. Чи надрукувати на чарівному станочку. Злидарі — а в нас таких пів країни — будуть тішитись. І не будуть думати, що уряд створює умови, при яких замість високих пенсій — відрізаних з великого бюджету - їм пропонують малозрозумілі подачки, і переконують у своєму про них піклуванні. За це малозабезпечені будуть знову і знову віддавати свої голоси політичним маніпуляторам — поки ресурс для подачок не закінчиться цілковито. Тоді маніпулятори звалять на Канари, а злидарі — копати 6 соток під картоплю (якщо є здоров'я) чи приміряти соснове пальто (якщо здоров'я немає).

Якщо ж Гройсман, Бальцерович і компанія таки зуміють протиснути рішення про масштабну приватизацію залишків держвласності — країна отримає не тільки запланованих на цей рік 16 мільярдів гривень у бюджет. Країна отримає шанс на те, що іще декілька великих і середніх підприємств або запрацюють, або “впадуть”. Але не висітимуть на шиї платника податків, як раніше висіла добита тепер війною вугільна галузь, яка “всіх нас кормила” - але дуже вже якось дорого і несмачно.

Чи буде подальша приватизація в Україні абсолютно прозорою і чесною? Звичайно, ні. Чи підуть отримані від неї кошти виключно на благі діла? Однозначно, ні. Але чи можна обійтись без неї? Так само однозначно — ні. Бо, приміром, тільки Одеський припортовий завод, який збираються продати, дав тільки за перший квартал цього року 415 мільйонів гривень чистого збитку. Довго з такою власністю — точніше, з державним менеджментом цієї власності — ми не протягнемо.

Більше новин про політичне життя України читайте на Depo.Влада

 

Loading...
Loading...