Влада

Чого чекати від "мадурів" Ляшка та Тимошенко

У Ляшка, Тимошенко та Мадуро є одна спільна проблема. А в нас та венесуельців - ділема

16 травня 2016, 20:00

Чого чекати від "мадурів" Ляшка та Тимошенко

"Ми повинні вжити всіх заходів для відновлення виробничого потенціалу, паралізованого капіталістами". “Приватизовані підприємства вирізають на металолом, а як і чим годують свої сім’ї звільнені працівники – нікого не цікавить”. “Державні монополії — це ключові елементи безпеки держави. Вони... не можуть бути приватизовані”.

Перша цитата належить президенту Венесуели Ніколасу Мадуро, який збирається силою захопити заводи, що на даний момент з якихось причин не працюють. Друга — Олегу Ляшку. Третя — Юлії Тимошенко. Як бачимо, настрої політиків-популістів схожі по всьому світу. Різниця лиш у тому, що перший намагається зберегти, а двоє других — отримати владу, але то вже подробиці.

Ситуація у Венесуелі зайшла навіть далі, ніж в нас — постійний і масштабний дефіцит продуктів харчування, відсутність в магазинах не тільки їжі, але й туалетного паперу. Але, загалом, рухаємось ми у схожому напрямку.

І Мадуро, і українські популісти пропонують одне й те саме. Передати державі (із ними на чолі, звичайно — але на цьому не наголошується) контроль за економікою, простежити за перерозподілом ресурсів, нагодувати голодних, додати пенсій — старим, роботи — безробітним, і грошей — бідним.

Вони пропонують зіграти не в комунізм навіть, ні — у соціалізм. Який так добре й гарно виглядає в Скандинавії та помітній частині ЄС. Який добре виглядає скрізь, де є помітний надлишок ресурсів — у першу чергу фінансових та економічних, які можна спокійно отримати у бюджет — і спокійно перерозподілити на користь малозабезпечених. У обмін на їхні голоси.

Такого надлишку, правда, немає ні в Україні, ні у Венесуелі — тому замість прибутків до бюджету будуть розподіляти те, що вдасться видерти в політичних опонентів. Чи отримати у якості кредиту — який ніхто і не планує віддавати. Чи надрукувати на чарівному станочку. Злидарі — а в нас таких пів країни — будуть тішитись. І не будуть думати, що уряд створює умови, при яких замість високих пенсій — відрізаних з великого бюджету - їм пропонують малозрозумілі подачки, і переконують у своєму про них піклуванні. За це малозабезпечені будуть знову і знову віддавати свої голоси політичним маніпуляторам — поки ресурс для подачок не закінчиться цілковито. Тоді маніпулятори звалять на Канари, а злидарі — копати 6 соток під картоплю (якщо є здоров'я) чи приміряти соснове пальто (якщо здоров'я немає).

Якщо ж Гройсман, Бальцерович і компанія таки зуміють протиснути рішення про масштабну приватизацію залишків держвласності — країна отримає не тільки запланованих на цей рік 16 мільярдів гривень у бюджет. Країна отримає шанс на те, що іще декілька великих і середніх підприємств або запрацюють, або “впадуть”. Але не висітимуть на шиї платника податків, як раніше висіла добита тепер війною вугільна галузь, яка “всіх нас кормила” - але дуже вже якось дорого і несмачно.

Чи буде подальша приватизація в Україні абсолютно прозорою і чесною? Звичайно, ні. Чи підуть отримані від неї кошти виключно на благі діла? Однозначно, ні. Але чи можна обійтись без неї? Так само однозначно — ні. Бо, приміром, тільки Одеський припортовий завод, який збираються продати, дав тільки за перший квартал цього року 415 мільйонів гривень чистого збитку. Довго з такою власністю — точніше, з державним менеджментом цієї власності — ми не протягнемо.

Більше новин про політичне життя України читайте на Depo.Влада

 

Loading...
Loading...