Влада

Україна. Перший день власної історії

Сьогоднішній набір "антикомуністичних" законів не тільки відновлює подобу історичної справедливості. Ці закони, повертаючи Україні її власне минуле, дають нам певний шанс на власне майбутнє.

09 квітня 2015, 17:05

Україна. Перший день власної історії

Набір законопроектів, прийнятих сьогодні Радою - про заборону пропаганди комуністичного та нацистського режимів, відкриття архівів репресивних органів комуністичного режиму, визнання організацій, які боролись за незалежність України у ХХ столітті - декому може видатись черговою спробою окозамилювання. Тактичним ходом, який дозволяє відвернути увагу від економічних проблем, корупції чи нездатності планувати чи реалізувати реформи. Ймовірно, що стосовно декого з депутатів, які голосували за ці закони, така думка буде цілком доречною.

Але суть не в тому. Наслідки прийняття цих законів, ймовірно, будуть далеко більшими й ширшими, ніж каденція сьогоднішнього президента чи парламенту, та політичні проблеми сил, задіяних в реалізації влади на даний момент. Парламент назвав комуністичний режим злочинним, державу, створену цим режимом - загарбницькою й агресивною стосовно України, а людей, які боролися з цією державою - борцями за українську іншість, за право жити на власний розсуд. Сьогоднішнє рішення поставило знак рівності між блокпостами під Маріуполем - і бункерами в Чорному лісі. А також між серпом, молотом і свастикою, між "сєкрєтнимі сотруднікамі" і концтабірними поліцаями. Між масою речей, однаковість яких треба було визнати, аби перестати ходити по граблях безконечних повторів довіри до "великої родини братніх народів". Довіри, яка вже давно для всіх нас була виправданням бездіяльності - бездіяльності в будівництві армії, реформуванні правоохоронної системи, відмові від надмірної витрати "братського газу" й масі інших речей.

При тому парламент дав можливість, за допомогою відкритих архівів, будь-кому охочому перевірити справедливість своїх визначень, а не посилатись на заїжджену совкову мудрість про "правди все рівно ніхто не взнає". Хто хоче - той може йти до архіву і шукати правду. А хто не хоче шукати - тому краще помовчати.

Таким чином, законодавці зробили дві принципові речі. Хоч, може, й самі того не хотіли.

По-перше, завдяки цим законам ми назавжди випали з божевільного, кафкіанського лабіринту російської історії, вже багато років перетвореної на знаряддя безсоромної маніпуляції. Історії, в якій Путін, схоже, особисто переміг у другій світовій, де українці і поляки стали "посібниками нацизму", а Київ, приміром, якось зіщулився, а потім і зовсім зник з Київської - пардон, Давньої Русі. Поки ця історія служила зручним пристроєм для лоскотання чутливих місць імперської гідності - біс із нею, але коли ця історія стала виправдовувати інтервенцію та вбивство українців - настав момент позбутися цього надбання. Від сьогодні ми живемо в своїй історії, де Сталін - не "батько народів", а психопат і масовий вбивця, а "бандерівці" - це борці за незалежність, а не "посібники нацизму". З них не треба робити ікону, їхні злочини не треба сором'язливо прикривати вишитими рушничками, але користуючись тим, за що вони вмирали, варто сказати про них добре слово.

По-друге, фактично засудивши Радянський Союз, ми перегорнули історичну сторінку. Від сьогодні ми - громадяни держави, яка народжується у вогні, крові й злиднях. Як і більшість держав, до речі. Все, що буде досягнуто - буде досягнуто нами, а не мудрими компартійцями у Біловезькій Пущі. А все, що буде втрачено і змарновано - буде втрачено нашою ліністю, нездарністю та дурістю, нашим грошолюбством, недалекістю та боягузтвом, а не "внаслідок впливу тяжкої спадщини радянського режиму".

Безумовно, пари-трійки законів мало для реальної десовєтизації суспільства. Для перетворення мавпи на людину, мало відрізати першій хвоста. Втім, завше треба з чогось починати. Перший крок зроблено.

Loading...
Loading...