Влада

Чому Україна зневажає Канаду та Австралію

Що дає Україні заміна Шевченка на Шевченка в Канаді і ректор Дипакадемії в Австралії

26 вересня 2015, 22:00

Чому Україна зневажає Канаду та Австралію

Складається враження, що країна з другою в світі української діаспорою залишається для українських дипломатів десь далеко за межами пріоритетів. Призначення Андрія Шевченка послом України в Канаду, анонсоване Іриною Геращенко місяць тому і реалізоване президентом два дні тому, пройшло практично непоміченим. Ну змінили тимчасово повіреного Марка Шевченка на посла Андрія - та й по всьому.

Хоча попри всі позитивні людські й фахові (в галузі журналістики, звичайно) якості Андрія Шевченка, назвати його асом дипломатії проблематично.

Втім, історія української дипломатії в Канаді знала і куди як цікавіших послів. Бо попадали на цю посаду або люди, від дипломатії максимально далекі - на кшталт дисидента Левка Лук'яненка чи літератора-політика Юрія Щербака. Або ж навпаки - блискучі кар'єрні дипломати, на кшталт Володимира Хандогія чи Миколи Маймескула. За рік-другий перші щасливо повертались до написання мемуарів, другі - до високих посад в МЗС.

Канада ж так і залишалася кар'єрним трампліном для дипломатів і почесною синекурою - для відставних депутатів. Що, вочевидь, не сприяло розвитку канадсько-українських стосунків. А лобіювання інтересів України в Канаді здійснювалось не так зусиллями українського МЗС чи керівників української дипломатичної місії, як працею громадських активістів з діаспори.

При тому в пріоритетах українського зовнішньополітичного відомства якось іде на другий план той факт, що Канада - друга після Росії країна за кількістю українських іммігрантів. В ній, за різними оцінками, мешкає від 1.1 до 1.4 мільйона українців. При тому йдеться не тільки про іммігрантів періоду початку ХХ століття. За даними МЗС України, з 2001 р. кількість українців, що поїхали і не повернулися з Канади, збільшилася на 138 тис. чол.

В країні з 34-мільйонним населенням більш ніж мільйонна діаспора - колосальний лобістський ресурс. Ігнорування якого вже є не надто розумним не тільки з боку українського МЗС, але й з боку Банкової.

Вочевидь, українське керівництво цілком влаштовує той факт, що й без будь-яких помітних лобістських зусиль канадський уряд виступає адвокатом України на міжнародній арені, надсилає військову допомогу та інструкторів. Але за допомогою продуманих дипломатичних дій співпраця між країнами могла би бути далеко масштабнішою.

До речі, цілком аналогічним є ставлення української влади і до представлення своїх інтересів в Австралії, де є відносно менша, але теж вельми діяльна українська діаспора. І якщо в Канаді принаймні призначено посла, то попередній український посол в Австралії, Валентин Адомайтіс, покинув свою посаду весною 2011 року.

Наступного посла, Миколу Кулініча, було призначено два дні тому. А в більш ніж чотирирічному проміжку між Адомайтісом і Кулінічем, в Австралії були тільки українські тимчасові повірені у справах.

І це при тому, що Канберра - один з найдієвіших союзників Києва у справі про збитий малазійський Боїнг, а австралійське керівництво регулярно і жорстко критикує Росію за антиукраїнську агресію. Не кажучи про те, що Австралія - один з регіональних лідерів Азіатсько-тихоокеанського регіону, як в плані економіки, так і військово-морської потуги, який бере участь, приміром, в миротворчих операціях по всьому світу.

Звичайно, призначений послом до Австралії Микола Кулініч - достатньо досвідчений і знайомий з регіоном дипломат, який багато років пропрацював послом в Японії та на Філіппінах. Але і щодо нього виникає запитання, чи не повторить він долю "кар'єрних дипломатів" в Канаді. Тобто чи не піде за рік-другий на керівну посаду в МЗС, залишивши Австралію без українського посла на чергових пів десятка років.

А загалом складається враження, що в українському МЗС якось не помітили факту розпаду Британської імперії, і за старою традицією головну увагу приділяють Лондону. Але і Канада, і Австралія вже дуже-дуже давно є потужними незалежними державами. І підтримка дипломатичних стосунків із ними на належному рівні та інтенсивності, без зайвої економії цінних дипломатичних кадрів, видається більш ніж доречною ідеєю.

Loading...
Loading...