Влада

Рік Мінських угод. Ні смерті, ні життя

Мінські угоди критикують від моменту підписання. І критикують заслужено і справедливо. Але жодної адекватної і чітко артикульованої альтернативи поки що так і не прозвучало

05 вересня 2015, 08:00

Рік Мінських угод. Ні смерті, ні життя

Минув рік, відколи Україна погодилась на припинення вогню, обмін заручників, і моніторинг ОБСЄ. А також на "децентралізацію влади", "особливий статус" й "інклюзивний національний діалог", в якому 40 мільйонів мали слухати 3 мільйони. І не 3 мільйони, звичайно - а одного маленького чоловічка з його візирами і "Портновим в екзилі", але це вже подробиці.

Того року мир так не настав. За наступні після угод два місяці "припинення вогню" загинула як мінімум тисяча осіб. Ближче до зими у тому, що "мир помер", не сумнівався практично ніхто. 11-12 лютого відбувся сеанс "гальванізації трупа" силами нормандської четвірки. За половину доби виріс "Мінськ-2" - ще одна сумнівна дипломатична креація, яка, тим не менше, була оголошена "підмурівком миру" на Донбасі всіма сторонами конфлікту. Які негайно почали звинувачувати своїх опонентів не просто в потязі до смертовбивства, а саме в порушенні Мінських угод. Минуло ще 7 місяців - і стрілянина таки припинилась. На скільки - не знає, здається, таки ніхто.

За рік дії Мінських угод з 22 відсотків українців, яким не подобалися Мінські угоди, відразу до них відчуло вже 40. Підтримка ідеї імплементації угод серед українських парламентарів теж падає - попри шалені зусилля президента, який кілька разів навіть натякав, що "мінський мир" - це саме його досягнення.

Втім, не зважаючи на масову і дошкільну критику, жодної альтернативи мінським угодам сформульовано і чітко висловлено так і не було. Патріотичні вигуки "Війна до перемоги!" і прагматичні пропозиції провести референдум в Україні про "від'єднання" Донбасу за такі альтернативи зараховувати поки не будемо з очевидних причин.

Рік Мінських угод. Ні смерті, ні життя - фото 1

За рік дії Мінської угоди "ДНР" з "ЛНРом" не змогли збудувати навіть фантомної "державності". Ні, звичайно, навішати табличок "міністерство" і нагнати туди шарікових зі швондерами - діло нехитре. Інша річ, що дотепер в "республіках" немає власного посвідчення особи, по прикручених до авто бляшанках з написом DPR (Donetsk People Republic, якщо хто не зрозумів) не пускають навіть в Росію, всі українські юридичні реєстри заблоковано, до власних "республік" так і не доробились.

Врешті, не для того і робилися ці "республіки", щоб Путін отримав у себе на кордоні нову Ліберію. І розмови про масові роздачі російських паспортів і проведення проросійських референдумів так розмовами і залишаться. Все, що можуть отримати донбаські сепаратисти - це зброя і кількість "бурятів", достатня для стримування українського наступу.

А загалом, з 12 пунктів Мінську-1 за рік "імплементації" хоч якось виконуються менше половини. Той факт, що стріляти поки припинили, не може не тішити. Але адекватні вибори за українським законодавством і повернення контролю за кордоном зараз нітрохи не ближче, ніж рік тому. А перервані сутички можуть відновитись в будь-який момент.

Україна не відмовиться від своєї території. Навіть якщо її повернення буде рівнозначне економічному чи політичному самогубству. Втім, і хоч якийсь шанс на повернення трапиться не скоро. Путін не визнає поразку своєї військової авантюри. Навіть якщо відмова від такого визнання буде рівнозначна тому самому самогубству. Прийнятні для сторін варіанти розвитку подій практично не перетинаються, тому чекати на реальний компроміс не доводиться. Все, що залишається опонентам - це, зціпивши зуби, чекати, поки зміниться геополітична реальність, в якій відбувається конфлікт, що дасть якийсь шанс щось змінити і в його перебігу.

"Поганий мир" триває, а конфлікт на Донбасі явно перейшов у стадію "заморозки". При тому ця "зима" може продовжитись явно довшою за наступну календарну.

Loading...
Loading...