Влада

Путін ультимативно запросив Мінськ-3. Зрада?

Путін втомився від війни - але поразку визнати не готовий

24 липня 2015, 14:00

Путін ультимативно запросив Мінськ-3. Зрада?

Російський президент гарячково намагається виторгувати максимум дипломатичних поступок до настання осіннього затишшя. Суть і цілі вчорашньої дипломатичної активності у межах "нормандської четвірки" - і наступного термінового засідання російського Радбезу - були, на перший погляд, не сильно зрозумілі. Відповідно, як і все незрозуміле, викликали острах і підозри. Ну і заплановану істерику всіх, хто охочий до дармового піару на "всепропальстві".

При тому що ані під час телефонних переговорів між Меркель, Олландом, Порошенком та Путіним, ані навіть на наступному засіданні російського Радбезу, не було сказано нічого радикально нового. Деескалація, відведення зброї, обмін полоненими, спіч про нелегітимність "сепаратистських виборів" з українського боку і про "неможливість врегулювання без прямого діалогу з Донбасом" - з російського. Все, як завжди. Все, як і півроку тому. Хіба лише тон російського лідера був трохи різкіший і ультимативніший ніж завжди.

Новою можна назвати хіба що розмову про можливість виведення українських військ з Широкіно - у відповідь на "добровільне виведення" сил сепаратистів, які ніби Широкіно і не контролювали - і заміну одних і других спостерігачами ОБСЄ, а також створення тридцятикілометрової зони без важких озброєнь.

Тоді навіщо ж були всі ці дипломатичні реверанси і трата часу чотирьох теоретично вкрай завантажених людей?

Причиною переговорів, здається, є поспіх Путіна. Бажання ініціатора цієї війни перейти до наступної фази. Бо наявний стан справ не призводить до скорого колапсу України - і явно загрожує самій Росії.

Натомість вікно можливостей впливу російського президента на ситуацію, пов'язане з можливістю як нарощувати ескалацію конфлікту, почавши активні бойові дії - так і навпаки, встановити "поганий мир", невпинно звужується.

І в першу чергу губиться можливість саме для ескалації. Підходить осінь - час дощів, грязюки і дембелю найбоєздатніших призовників, які відслужили свої два роки. Російські солдати на передовій потроху деморалізуються. В місцевих сепаратистів цей процес дійшов, схоже, до логічного завершення. Ні, деморалізуються, звичайно, і українські сили - але повільнішим темпом, і захищатись з подібними військами, вочевидь, все-таки легше, ніж нападати.

Розвідка боєм під Мар'їнкою показала, що бліцкригу не буде. Натомість наступ восени, при певному везінні української сторони, може стати новою фінською війною. Тому вирішувати подальшу долю війни Путін мусить негайно.

Другим елементом, який підштовхує російського президента пошвидше вирішити долю війни, є зрима перспектива гуманітарної катастрофи на території "ДНР" з "ЛНРом". Ні-ні, доля українських громадян чи бойовиків-сепаратистів зовсім не хвилює Кремль.

Але різке погіршення умов життя населення контрольованих сепаратистами та російськими військами території неминуче призведе до нової хвилі депопуляції, сильно знижують цінність всієї спецоперації на Донбасі. Замість анклаву проросійськи настроєних сепаратистів у складі України Росія ризикує отримати "дике поле", яке ні на що не впливає і яке нікому не цікаве. Натомість помітна частина населення цього анклаву перетвориться на біженців в Росії. Або на біженців, яких Росія не пустила. На лояльність яких до російської ідеї буде відверто складно.

Тому Путін хоче війну "заморозити". Все питання - в умовах "поганого миру". І оскільки шанси укласти мир, диктуючи умови як Україні, так і Європі, в Росії є невеликими, а повністю "злити" операцію господар Кремля ще явно не готовий, то нові переговори, де буде визначено реальні умови припинення бойових дій на Донбасі, явно попереду.

Звичайно, є Мінськ-2, схвалений всіма сторонами конфлікту. Проблема з яким тільки в тому, що він цілковито непридатний до практичного використання. І не тому, що він надто добрий чи надто поганий - а в тому, що надто неозначений. Навіть прості й очевидні речі на кшталт відведення озброєнь - викликають масу суперечок і не виконуються як слід дотепер. Натомість така тонка і майже філософська матерія, як "спеціальний статус Донбасу" поки що не піддається ніякому обліку і контролю. Взагалі. Навіть всередині України, де журналісти кажуть, що в разі прийняття пропонованих президентом змін до Конституції цей статус миттю з'явиться, а президент переконує українців, що ні. Що вже тут говорити про визначення цієї метафізичної сутності за столом переговорів з бойовиками та їх кураторами?

Умови подальшого співіснування Донбасу з Україною вимагають уточнення - при тому не в межах Тристоронньої групи, а саме в нормандському форматі. Тому на нас, без сумніву, чекає Мінськ-3, на добре чи на зле. На якому російський президент спробує виторгувати свій максимум. А Україна за певної підтримки Європи спробує запропонувати йому прийнятний мінімум.

В разі успіху обидва стануть зрадниками, Путін - Новоросії, а Порошенко - національних інтересів України відповідно. А в разі провалу - у серпні буде війна.

Loading...
Loading...