Влада

Чи поховає Білецький з "Азовом" Веймарську Україну?

На тлі повної маргіналізації лівих партій в Україні стають дедалі потужнішими праворадикальні рухи. Чи означатиме це скорий похорон демократії в Україні?

09 червня 2016, 20:00

Чи поховає Білецький з "Азовом" Веймарську Україну?

фото: УНІАН

Колись у лихі 90-ті відомий російський історик Олександр Янов написав книгу "После Ельцина. Веймарская Россия?", в якій передбачив сумний фінал російської демократії єльцинської епохи та встановлення путінського імперського авторитаризму. Лейтмотивом книги стала проста аналогія єльцинської Росії з Веймарською Німеччиною – демократичною республікою, що утворилася на уламках Німецької імперії Вільгельма ІІ після Першої світової війни, і проіснувала до 1933 року, коли до влади прийшли нацисти Адольфа Гітлера.

Янов влучно відзначив, що між Веймарською Німеччиною та Єльцинською Росією надто багато спільного, то ж і закінчитися ці демократії мають однаково, що власне і сталося, а з роллю російського Гітлера Путін впорався дуже непогано, іноді навіть не відрізнити.

Що ж стосується українців, то для нас ці історичні паралелі мають свою вагу, адже постмайданна Україна також в багатьох рисах нагадує Веймарську Німеччину. Отже, і всі "веймарські ризики" для нас не просто цікаві історичні екзерсиси.

Що ж ріднить нас з Німеччиною 20-х років минулого століття? Перше – це демократія, яка раптом звалилася на непідготовлений ґрунт. Отримавши свободу після втечі Януковича, Україна повернулася від авторитаризма до демократії, отримавши разом з нею повний комплекс інших проблем – війну, економічні негаразди та падіння рівня життя. Все це, як відомо, досить швидко нівелює в мізках громадян абстрактні переваги свободи та демократії.

Як і в Німеччина, яка програла в Першій світовій та втратила частину територій, Україна також може вважати себе країною, що програла. Війну на Донбасі, при всій повазі до наших збройних сил, вкрай складно вважати переможною. В глобальному вимірі ми втратили Крим, Донецьк та Луганськ, пережили досить принизливий Іловайський котел та втрату Дебальцевого, що не може не викликати цілком природного прагнення реваншу. А наш Мінськ-2 дуже схожий на Версальський мир.

Як і в Німеччині 100 років тому, українська демократія тяжіє до хаосу на тлі падіння економіки, що разом з бажанням реваншу неминуче призводить до популяризації крайніх націоналістичних політичних сил. При чому і там і тут цю популярність підживлює страх перед певними реваншами. Тільки німецький заможний бюргер підтримував нацистів, бо бачив в них силу здатну не допустити реалізації в Німеччині комуністичного перевороту на кшталт того, що успішно відбувся в Російській імперії, але був значно менш успішним в Німеччині 1919-го. В Україні ж популярність правих сил підживлюється острахом перед реваншем "регіоналів".

Отже певні передумови для того, аби сьогоднішня Україна повторила шлях Веймарської Німеччини та Єльцинської Росії в наявності. Залишилося лише визначитися з кандидатом в майбутні вожді та єдино правильну партію. Спершу на цю роль активно сватали Дмитра Яроша та "Правий сектор", але за два роки ця партія встигла успішно розвалитися, а сам Ярош втратив шалену популярність часів Майдану. Натомість на місце головної правої сили України одразу висунув претензії полк "Азов", який не так давно провів велику та добре організовану політичну акцію в центрі Києва. Чи вийде у Андрія Білецького та його хлопців скористатися ситуацією - питання, звісно, дискусійне. Тим не менше, детальний аналіз виникнення та діяльності цієї організації, підказує що "Азов" головний претендент на роль могильника "Веймарської України".

Чи поховає Білецький з «Азовом» Веймарську Україну? - фото 1


Передісторія виникнення «Азову»

1. Створення «Соціал-національної асамблеї»

Відповідно до інформації з відкритих джерел, полк «Азов» походить від ультраправої націоналістичної організації «Соціал-національної асамблея» (СНА), створеної в 2008 році. За основу засновники організації взяли ідеологію соціал-націоналізму, який почав формуватися на початку 1990-их років в колах українських інтегральних націоналістів. У 1991 р. українськими націоналістами, які жадали пристосувати інтегральний націоналізм до нових умов, була утворена Соціал-національна партія України. З розпадом СНПУ її наступник ВО «Свобода» продовжила декларування ідеології соціал-націоналізму та її принципів.
8 листопада 2008 р. у м. Києві було проведено нараду керівників ряду радикальних націоналістичних організацій України та прийнято рішення про утворення єдиної соціал-націоналістичної сили — «Соціал-національної асамблеї» (СНА), яка організаційно об'єднала наступні націоналістичні організації:

1) «Патріот України» - організація була сформована як молодіжне крило партії СНПУ. Попередником «Патріоту України» були «Загони СНПУ». ПУ очолив член Комітету уповноважених СНПУ — Андрій Парубій. 12 грудня 1999 р. відбувся І з'їзд «Патріоту України». Ввечері того ж дня вулицями Львова смолоскипною ходою пройшла приблизно тисяча уніформованих членів новоутвореної ГО. У лютому 2004 р., після ІХ з'їзду СНПУ, керівництво партії оголосило про розпуск «Патріоту України». Підрозділи «Патріоту» залишилися в Житомирі, де місцевий осередок переформатувався на громадську організацію «Гайдамаки», та в Харкові, де осередок без офіційної реєстрації, який не нараховував і десяти осіб, відмовився розпуститися. Відроджуватися організація почала у 2005 р. у Харкові. 17 січня 2006 року «Патріот» було офіційно зареєстровано в Харківському обласному управлінні юстиції як громадську організацію. Керівництво нового «Патріоту України» позиціонувало себе як головний провід незалежної організації, без прив'язку до будь-якої партії. ПУ створює осередки в Києві та інших містах. 12 квітня 2008 року на ІІ Всеукраїнському З'їзді Організації з ініціативи «Патріоту» пройшла ідеологічна конференція «Українські нові праві» за участю представників громадської організації «Українська Альтернатива» (м. Чернігів), старшин козацьких громад Криму та уповноважених від Української Націонал-Трудової партії (Київ і Харків), де обговорювався стан і перспективи правого руху на теренах України й у світі. За результатами конференції учасники погодилися здійснювати свою громадсько-політичну діяльність спільно. 8 листопада 2008 р. у м. Києві проведено нараду керівників українських «нових правих соціал-націоналістичних організацій», прийнято рішення про утворення єдиної соціал-націоналістичної сили — «Соціал-націоналістичної асамблеї», яка організаційно об'єднала «Патріот України», НД «РіД», ЧПР «Українська Альтернатива», ГО «СіЧ». УНТП, Свято-Андріївський козацький курінь та ГО «Тверезий Київ» заявили про своє союзницьке відношення до СНА.

2) Національна Дія (НД) «РіД» - ультранаціоналістична організація, відома організацію акцій протесту, спрямованих проти мігрантів та темношкірих громадян інших країн, що перебували на території України. Ідеологічний центр СНА (rid.org.ua/poziciya).

3) Чернігівський правий рух (ЧПР) «Українська Альтернатива» - націоналістична організація, яка в своїй діяльності орієнтується на расизм, соціалізм (антиолігархізм), екологізм, націоналізм. В своїй діяльності активно виступають проти діяльності Ахметова, Суркіса, Медведчука, Жванії, Порошенка, Рабиновича, Пінчука, Фельдмана, Червоненка, Франчука та ін.

4) Громадське об'єднання «Слава і Честь» (СіЧ) - молодіжна організація, заснована Максимом Чайкою. Дата створення - 18 липня 2007 року. Організація була створена студентами ОНУ ім. Мечникова. Займалася боротьбою з нелегальної міграцією. Після смерті її лідера, Максима Чайки, організація припинила своє існування.

5) «Соціал-національні профспілки України» - профспілковий рух соціал-націоналістів. СНПУ було утворено в 2010 р. Ставить перед собою завдання захисту соціальних інтересів української нації;

6) «Молодь Білецького» - молодіжне крило націоналістичного руху, утворене під час Євромайдану у 2014 р. Пропагували створення «Великої України». Членство в організації можна було отримати до 18 років, після чого була можливість подальшої діяльності в «Патріоті України» або СНА.

До керівного складу організації (проводу) увійшли: Андрій Білецький — провідник (голова) СНА; Олег Однороженко — ідеологiчний референт «Соціал-національної асамблеї»; Володимир Шпара — голова організації СНА в місті Васильків; Ігор Криворучко — голова Київської Крайової організації «Соціал-національної асамблеї»; Ярослав Бабич — керівник законотворчої референтури організації; Анна Сенік — пропагандивний референт.

Андрій Білецький та Олег Однороженко визначали соціал-націоналізм як ідеологію, якої в практичній діяльності притримується СНА-ПУ. Базовими принципами соціал-націоналізму є:

- соціальність («Ми не відмітаємо існування багатих (але не надбагатіїв), але відкидаємо можливість існування бідних»);

- великодержавність («Це питання, як не дивно, не стільки політичне, скільки біологічне. Будь-який живий організм в природі стримить до розширення, розмноження, збільшення. Цей закон універсальний і для інфузорії-туфельки, і для людини, і для нації-раси»).

Цитатою, яка створює яскраве враження про ідеологію соціал-націоналізму, може вважатися наступна, що була розміщена на сайті Мережевого видання РІД, що сповідує дану ідеологію:

«Лише ті, у кого стискає горло від почутого російського слова, від вигляду польських торгашів або імперського двоголового орла (кремлівської зірки), здатні боротися і перемагати. Їх не зупинить ніхто і ніщо. На один удар вони відповідають трьома. Ними рухає незрозуміла плебсу українська ідея… Елітою, гарячою кров’ю нації, рухає велика ідея. Для реалізації ідеї не повинні бути перепоною якісь колабораціоністські західно-європейські декларації, права людини, «загальнолюдська мораль» та інша термінологічна «лапша»… Сталь не повинна іржавіти в піхвах. Хай краще вона гартується на крові ворога. Людина, що тримає в руках цю сталь, вище натовпу. Її мало цікавлять звичайні земні радощі (хата, корова, комора). Вона над цим. Їй потрібна велика нація. Наднацію може побудувати тільки надлюдина, екзистенційним модусом якої є арійський дух. Ми встановимо новий стиль життя, новий порядок, побудуємо велику Україну!»

Метою соціал-націоналізму у сфері державотворення, в інтерпретації СНА, проголошується побудова нового суспільного ладу, де будуть втілені «принципи соціальної та національної справедливості шляхом національно-соціальної революції». Політична доктрина соціал-націоналізму розбудована на тезах ідеолога українських інтегральних націоналістів Ярослава Стецька про єдність двох українських революцій — національної та соціальної, якi він виклав в працях «Дві революції» та «Без національної революції немає соціальної».

Чи поховає Білецький з «Азовом» Веймарську Україну? - фото 2

2. Діяльність за часів Януковича

За часів президентської каденції Віктора Януковича СНА регулярно проводило різноплановi акції: соціальні — проти вирубки парків, допомога дитячим будинкам та інше, культурні — захист українських церков, марші на честь УПА, захист україномовних видань та загальнодержавницькі — вимога повернення ядерного статусу. Були й акції солідарності з російськими націоналістами, частина яких потім в 2014 році воювали на боці донбаських сепаратистів. Відомими також були смолоскипні ходи націоналістів та акції, спрямовані проти нелегальних мігрантів, зокрема, в’єтнамців в м. Харкові.

Під егідою СНА активно діяла громадська спортивна кампанія «Здорова нація», що пропагувала здоровий спосіб життя та спорт серед молоді. Структурний підрозділ СНА «Патріот України» регулярно проводив військово-спортивні тренування молоді. Відомими біли вишколи «Патріоту України», де члени організації проходили підготовку, наближену до бойових умов: ведення бойових дій в умовах міста, штурми та захоплення адмінбудівель, володіння вогнепальною та холодною зброєю тощо. Вишколам ПУ завжди були притаманні найвищий рівень дисципліни та підготовки у порівнянні з іншими подібними заходами українських націоналістичних організацій. Основна географія діяльності СНУ-ПУ в період 2010-2013 рр. – Харківська, Донецька, Одеська, Запорізька, Львівська, Житомирська та Київська області.

СНА часто влаштовувала політичні акції, спрямовані проти своїх ідеологічних опонентів, перш за все, лівого спрямування. Найвідомішим випадком стала спроба зриву спільно з ВО «Свобода» 28 лютого 2011 року акції в рамках кампанії «Проти деградації освіти», а також напад на членiв НаУКМА після заходу.

З 2011 року правоохоронні органі починають активно протидіяти діяльності ультранаціоналістичних організацій, в тому числі й СНА.

Як повідомляє ar25.or, у серпні 2011 року за справою «васильківських терористів» було заарештовано декілька активістів організації. Звинувачення за статтею «тероризм» та ще декількома статтями були винесені Сергію Бевзу, Ігору Мосійчуку та Володимиру Шпарі, перші два з яких були депутатами Васильківської міської ради.
Того ж року в Харкові невідомий відкрив стрілянину в офісі організації. Активісти організації в процесі самозахисту знешкодили нападника. Працівниками МВС спочатку було порушено кримінальну справу проти нападаючого, але згодом справу передали слідчому з Києва, який захисників офісу оголосив обвинувачуваними у нападі та висунули звинувачення за статтею «навмисне вбивство», а Сергія Колесника (нападаючого) перевели до потерпілих.

19 листопада 2011 року на Андрія Білецького було скоєно замах. На проспекті Перемоги в нього кілька разів вистрілили з револьвера. Одна куля влучила у щелепу, інша — прострелила руку. Увечері того ж дня він сам поранений поїхав до 4-ї лікарні невідкладної хірургії міста Харкова, де йому провели дві операції, діставши дві свинцевих кулі. Міліція класифікувала подію як хуліганство. 27 грудня 2011 року, Андрій Білецький був заарештований у справі «Оборонців Римарської» за звинуваченням у справі про напад на Сергія Колесника за ст. 187 Кримінального кодексу (розбій, здійснений за попередньою змовою групою осіб). 29 грудня щодо нього було обрано запобіжний захід у вигляді 2-х місяців тримання під вартою. 16 лютого 2012 року термін перебування під вартою було продовжено до 27 квітня 2012 р. Утримувався у Харківському СІЗО.

У зв'язку з цим у різних містах країни проходили акції протесту проти політичних репресій щодо українських націоналістів (зокрема у Києві, Харкові, Львові, Донецьку, Житомирі, Івано-Франківську).

Чи поховає Білецький з «Азовом» Веймарську Україну? - фото 3

3. Євромайдан та війна за незалежність

3.1 Євромайдан

Члени націоналістичної організації взяли активну участь у подіях Євромайдану 2013-2014 років. Згодом націоналісти СНА приєднуються до «Правого сектору», що об’єднав під своїм крилом велику кількість націоналістичних структур.
СНА-ПУ фактично перетворюється на «Правий сектор-Схід» з центром діяльності у Харкові, таким чином, ставши координаційним центром націоналістичних організацій Східної України.

З початком активної фази російської інтервенції на територію України члени «Правого сектору-Схід» приєднуються до набираючого обертів добровольчого руху.

3.2. Створення «Азову»
Більшість членів СНА-ПУ вступають до лав батальйону «Азов», який було створено 5 травня 2014 року у Бердянську. Більшість батальйонів патрульної служби міліції особливого призначення (БПСМОП) МВС були створені на підставі рішення Міністерства внутрішніх справ України про формування спеціальних підрозділів міліції з охорони громадського порядку з залученням до них цивільних осіб та людей, які мають досвід військової служби або пройшли прискорений, двотижневий курс підготовки при МВС. При заснуванні його основу склали учасники двох громадських організацій: Автомайдан та «Патріот України». 20 травня 2014 р. було оголошено про набір бійців до батальйону. 17 вересня 2014 р. було прийнято рішення розширити батальйон, перетворивши його на полк особливого призначення. 12 листопада 2014 р. рішенням міністра МВС України Арсена Авакова полк спеціального призначення «Азов» було переведено до складу Національної гвардії України.

У річницю звільнення Маріуполя від проросійських сепаратистів командир полку Андрій Білецький повідомив про реорганізацію полку «Азов» у окрему бригаду спеціального призначення. Штат новоствореної бригади був доведений до 2,5 тисяч військових.

3.3. Озброєння та участь у бойових діях

На озброєнні батальйону перебуває стрілецька зброя, зокрема автомати АКС-74, снайперські гвинтівки СВД та кулемети ПКМ. 27 серпня 2014 року радник міністра внутрішніх справ України Антон Геращенко повідомив, що батальйону було нарешті передано важке озброєння: зенітні установки ЗУ-23-2 та інше важке озброєння. Також на озброєнні батальйону перебуває саморобний бронеавтомобіль, виготовлений на базі вантажівки марки «Камаз». За словами заступника командира 2-ї роти Дмитра Лінька, автомобіль було обшито бронепластинами та арматурою, які дозволяють витримати калібр 7.62, та оснащено крупнокаліберним кулеметом «Утьос». Панцерник, який у батальйоні отримав назву «Залізяка», уперше був випробуваний під час звільнення Маріуполя від терористів, та воював «надзвичайно вдало». Наприкінці серпня 2014 року «Азов» отримав від Міністерства оборони важке озброєння, зокрема зенітні установки «ЗУ-23-2».

Участь націоналістів у бойових діях розпочинається в квітні 2014 року з залученням бійців до розвідувальних операцій. На початку травня 2014 року «Азов» провів кілька невеликих боїв з диверсійними групами у околицях Маріуполя. На думку командира батальйону «Донбас» Семена Семенченка, батальйон «Азов» на 22 травня 2014 року був найбільш боєздатним підрозділом МВС України. «Азовці» брали участь: в арешті командира колишнього «міністра оборони ДНР» Ігоря Хакімзянова; у визволенні від сепаратистів захопленої будівлі міського відділу міліції у Маріуполі; в затриманні одного з ватажків бойовиків т. зв. «Донецької народної республіки» Олександра Фоменка; звільненні Маріуполя від бойовиків т. зв. «Донецької народної республіки»; в штурмі перевалочної бази бойовиків та російських найманців, облаштовану на дачі Олександра Януковича у селищі Урзуф; затриманні сотника проросійського Бердянського козацтва Ігоря Гуськова, який є близьким соратником одного з ватажків терористів на Донбасі Ігоря Гіркіна-«Стрєлкова»; в важких боях на підступах до Іловайська; в обороні Маріуполя; в ліквідації ДРГ противника; тощо.

Чи поховає Білецький з «Азовом» Веймарську Україну? - фото 4

Сучасний стан розвитку

1.1. Загальні відомості

На сьогодні фактично правонаступник «Соціал-національної асамблеї» та «Патріоту України» розділений на бойове крило «Азов» та політичну організацію – Цивільний корпус «Азов». Друкованим органом полку «Азов» є часопис «Чорне Сонце».

12 червня 2015 року Палата представників США прийняла поправку про заборону тренування бійців «Азова» і передачі їм озброєння в рамках американської програми підтримки збройних сил України. Полк «Азов» є одним з небагатьох військових формувань в Україні, що отримало найновітніші зразки військової техніки, озброєння та обладнання. У полку дуже жорстко ставляться до паління та вживання алкоголю.

20 грудня 2015 року полк «Азов» за участі Цивільного корпусу «Азов» відкрив у Маріуполі пам'ятник князю Святославу. Відкриття супроводжувалося смолоскипною ходою та святковим концертом. Цей пам'ятник встановлений на місці, де раніше стояв пам'ятник Леніну, який знесли у рамках програми по декомунізації.

Полк «Азов» є одним з головних об’єктів пильного спостереження з боку російських пропагандистських ЗМІ та правоохоронців, що використовують всі можливості для дискредитації ультраправих націоналістів України.

Російська сторона використовували псевдоазовців для створення провокативного відеозвернення від імені «Азова» напередодні референдуму в Голландії з метою зображення України «фашистською країною» з послідовним формуванням її негативного іміджу в світі. Одним з головним меседжів російської пропаганди була інформація про те, що символіка полку «Азов» нагадує емблему 2-ої танкової дивізії СС «Дас Райх». Але якщо уважно подивитись на ці два символи, насправді різниця є суттєвою. Зокрема в тому, що в символіці «Азову» наочно відокремлюється літера N, що символізує ідею нації. В емблемі танкової дивізії СС спостерігається поєднання рунічних символів нацистів.

Тематика діяльності «Азову» є однією з топових тем в російських медіа. Активно на ньому піаряться і представники російських спецслужб. Періодично в ЗМІ з’являлась інформація про викриття російських шпигунів в лавах ультранаціоналістів, які займалися збором інформації, дискредитацією організації, підготовкою підривної антидержавної діяльності. Найбільш резонансними стали випадки, пов’язані з арештом Станіслава Краснова та Анастасії Леонової. Сьогодні не існує єдиної точки зору щодо ситуації, пов’язаної з арештом Станіслава Краснова. Значна кількість бійців «Азову» разом з командиром Андрієм Білецьким вважає, що ця історія пов’язана з «суперництвом» між українськими спецслужбами – СБУ та СЗРУ, з якими начебто співпрацював заарештований член Цивільного корпусу «Азов». З іншого боку, серед націоналістів та військових існує думка про те, що Краснов дійсно міг співпрацювати з російськими спецслужбами, передаючи їм таємну інформацію та готуючи диверсії на кордоні з окупованим Кримом.

1.2. Структура «Азову»

Структурно штаб полку «Азов» складається з 5 відділів: 1. Управління штабу; 2. Оперативне відділення; 3. Відділ обліку особового складу; 4. Несекретне діловодство; 5. Відділ розвідки (структурно поділяється на групу координації та групу збору інформації).

До управління «Азову» входять: режимно-секретний відділ, відділ бойової та спеціальної підготовки, відділ кадрів, відділ по роботі з особовим складом, відділ організованою і службової охорони громадського порядку, відділ спеціальних операцій, технічна частина, роди військ і служби, фінансова служба, тил.
Основними підрозділами «Азова» є: Окремий Загін Спеціального Призначення, Група аналітичного і оперативного забезпечення, Група кадрового забезпечення, ПДР (парашутно-десантна рота), Мобільна рота, Десантно-штурмова рота, Рота бойового забезпечення, У ПТУР, Протитанковий взвод, Артилерійський дивізіон, Зенітна батарея, Танкова рота, Конвойна рота, Рота розвідки, 1-й Взвод МТО, 2-й Взвод МТО, Ремонтний взвод АТ, Медичний пункт, Навчально-бойова група, Взвод СпН (резерв), Центр Комплектування, Група зв'язків з громадськістю та ЗМІ, Служба тилу.

Окрім того до структури «Азова» входять патрульний батальйон, стрілецька рота, кінологічний взвод, чергова служба, а також підрозділи забезпечення (вузол зв'язку, взвод радіаційної, хімічної і біологічного захисту, рота матеріально-технічного забезпечення, ремонтна рота, медичний пункт, клуб).

Чи поховає Білецький з «Азовом» Веймарську Україну? - фото 5

Командир Андрій Білецький

Постать командира полку «Азов» є однією з загадкових, а також одночасно контроверсійних і неоднозначних фігур політичного процесу сучасної України.
Андрій Білецький народився 5 серпня 1979 року в Харкові в українській родині. У 2001 році закінчив з відзнакою історичний факультет Харківського національного університету ім. В.Каразіна. Дипломна робота була присвячена діяльності Української повстанської армії. Після закінчення університету працював викладачем в харківських ВНЗ, продовжував вивчати військову історію України. Неформальне керівництво його науковою діяльністю здійснював відомий український історик Ярослав Дашкевич.

Активну участь у націоналістичному русі брав зі студентських часів. У 1999 році разом з групою харківських спортсменів-націоналістів зробив спробу виїхати на війну в Косово для боротьби з ісламською експансією на Балканах. У 2001 р взяв участь в березневих акціях протесту в Києві в рамках кампанії «Україна без Кучми», під час яких був затриманий міліцією і потрапив під адміністративний арешт. За це СБУ намагалася примусити керівництво ХНУ виключити його з ВНЗ. З 2002 року очолював Харківський загін організації «Тризуб» ім. С.Бандери. Згодом співпрацював з Українською консервативною партією. У 2003 році почав активно співпрацювати з Харківською осередком СНПУ, виступав проти лібералізації СНПУ і її перетворення в ВО «Свобода». Після розпуску Товариства сприяння Збройним Силам та ВМФУ «Патріот України» при СНПУ створив нову, незалежну від будь-яких партійних структур організацію «Патріот України», з початку заснування якої є її беззмінним командиром. Першими членами організації стали молоді бійці харківських осередків СНПУ, УНА-УНСО та «Тризуба».

З початку діяльності організації планує, координує і бере безпосередню участь у всіх її заходах, в тому числі акціях прямої дії. Особисто очолював практично всі групи бійців, які проводили операції з виявлення та розгрому точок наркоторгівлі, затримання нелегальних мігрантів і т.д. Керував масовими акціями організації (марші, мітинги, спортивні заходи, акції громадянської непокори і масові силові акції). Під час зіткнень з міліцією на марші на честь УПА 18 жовтня 2008 р. стояв на чолі атакуючої колони і був заарештований разом з усіма бійцями організації.
Проте в риториці членів організації, як і в її командира, періодично починають лунати відкрито ультранаціоналістичні гасла, звучали заклики до «захисту білої раси шляхом створення антидемократичного і антікапіталістічеського ладу «націократії», викорінення «інтернаціонально-сіоністського спекулятивного капіталу», що є типовими гаслами неонацистів. З цього часу до лав організації потрапляє ряд колишніх скінхедів, які були солідарні як з ідеями нацистської Німеччини, так і підтримували активні контакти зі своїми російськими колегами.

Андрій Білецький (відомий також як «Білий») вважав, що ідея української державності (ідея «Золотого століття») має коріння «в імперському минулому українських держав - Держави скіфів, Київсько-російської імперії, Козацькій державі», а також «в колосальному збільшенні етнічної території в 19-м столітті». При цьому нове розуміння національної ідеї, в його розумінні, вільне від загальнолюдських цінностей. Командир «Азова» «гордо іменував себе шовіністом».
За часів влади президента В. Януковича члени СНА-ПУ активно протистояли не лише діяльності лівих та комуністичних організацій, переслідували нелегальних мігрантів, але й мали конфлікт з представниками ВО «Свобода», зокрема, з її Харківською головою Ігорем Швайкою.

Соціал-націоналізм, в розумінні Андрія Білецького, був ідеологію організації «Патріот України», що базується на «расовості, соціальності і великодержавності». «Соціальність має на увазі «третій шлях в економіці, авторитарність влади, справедливий розподіл серед національних виробників», - підкреслював Білецький. Порівнюючи соціал-націоналізм і націонал-соціалізм, Білецький критикував останній за «масовість». Зокрема, німецькі нацисти, на його думку, не враховували «біологічну якість кожної окремої сім'ї» в своїй соціальній політиці, що стимулювало народження «гіршого людського матеріалу». «Дегенеративними верствами населення» він вважав наркоманів, алкоголіків та циган. Критикував Білецький і «націонал-лібералів», які, на його думку, віддають пріоритет питанню культурного націоналізму (зокрема мовному), а не расового аспекту. Тому що національна культура, на думку Білецького, походить від расової природи народу, а не від мови, релігії, економіки.

Андрій Білецький та лідери організації активно пропагували язичництво та старослов’янських богів, були прибічниками рідної віри. Проте це не заважало їм рекрутувати до лав СНА-ПУ православних за віросповіданням членів організації. Голова ультранаціоналістичної організації фактично створює жорстку авторитарну воєнізовану ультраправу організацію, в структурі якої панувала чітка ієрархія та залізна дисципліна. Проте на відміну від тоталітарних сект залишити лави організації націоналіст міг у будь-який відповідний момент. Серед членів організації було багато російськомовних активістів та колишніх членів інших націоналістичних рухів, що через незадоволення від діяльності керівництва, шукали новий спосіб реалізувати себе. СНА-ПУ фактично відповідало їхнім очікуванням, а авторитарний стиль керівництва Білецького, помножений на парамілітарний характер діяльності, призвів до того, що «Соціал-національна асамблея» стає однією з провідних ультраправих організацій в Україні. Різноманітні вишколи, акції прямої дії, антимігрантська діяльність, смолоскипні ходи – все це в сукупності призвело до того, що Андрію Білецькому вдалося перетягнути до лав очолюваної ним організації ряд радикальних націоналістів. Тим самим це призвело до латентного конфлікту з деякими іншими лідерами ультраправих рухів в Україні. Багатьом націоналістам не подобались зв’язки СНА-ПУ з російськими скінхедами та ультраправими націоналістами, що фактично виступали за розширення РФ шляхом приєднання до неї території України.

В 2014 році фактично колишні «побратими» та прибічники одних й тих самих ультраправих поглядів почали воювати один проти одного з початком збройної агресії РФ на сході України. В результаті виникали ситуації, коли російські ультраправі націоналісти воювали один проти одного – одні в частинах «Азову», інші – в складі бандформувань сепаратистів («Русич», «Ратібор», «Патріот» тощо). Через військовий конфлікт відбувся розкол в низці ультраправих організацій РФ - «WotanJugent», «Misanthropic Division», «Рух проти нелегальної міграції» та інших. Одна частина ультраправих членів виступила на стороні донбаських сепаратистів за участю тиску з боку ФСБ та російської пропаганди, інша – вступила до лав українських добровольчих батальйонів, зокрема, «Азова» та «Правого сектору», через ідеологічні переконання.

У контексті подій 2014 року в Україні Андрій Білецький висловлювався наступним чином: «Історична місія нашої нації в цей критичний момент - очолити світову Білу Расу в останньому хрестовому поході за її виживання. У хрестовому поході проти очолюваних семітами недолюдей».

З 12 березня 2014 р. Андрій Білецький був призначений керівником силового блоку «Правого сектора Схід» в складі чотирьох областей: Харківської, Донецької, Полтавської та Луганської. 10 вересня 2014 року увійшов до військової ради партії «Народний Фронт», яку очолили прем’єр-міністр Арсеній Яценюк і спікер Верховної Ради Олександр Турчинов. З листопада 2014 року - народний депутат Верховної Ради VIII скликання. Заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони.

З 2016 року після фактичного спаду діяльності «Правого сектора» та його подальшої фрагментації, на правому політичному полі України фактично утворюється ніким назайнята ніша. Спочатку її спробували зайняти провокативні ультраправі угрупування, що створили організацію «Революційні праві сили». Після невдалої спроби організувати штучний «третій майдан» в інтересах РФ і проросійських сил України, РПС були відкинуті до маргінального рівня та дискредитовані з боку правоохоронних органів та інших націоналістичних сил. Однією з таких сил фактично виступив й полк «Азов». Після цього Андрій Білецький фактично починає активно просувати очолювану ним структуру на політичне поле, звільнене після фрагментації «Правого сектору». З цього часу можна активно спостерігати нову хвилю акцій прямої дії за участю бійців «Азова» на чолі з А. Білецьким, смолоскипні ходи, та спроби гучно заявити про себе на фоні активного піару популістських політичних сил на чолі з Юлією Тимошенко та Олегом Ляшко. Андрій Білецький фактично кидає виклик як чинній владі (критикуючи політику реалізації Мінських угод та «гру в піддавки» на правилах Кремля), так і популістському крилу опозиції на чолі з «Батьківщиною» та «Радикальною партією Олега Ляшка». Акції «Азова» під стінами Верховної ради України та в аеропорті Борисполю продемонстрували чіткі наміри лідера «Азова» включитись до політичного порядку денного. Тим самим фактично були створені ідеальні умови для формування нового політичного гравця після появи звільненого місця в ультраправому спектрі політичної системи України.

Чи поховає Білецький з «Азовом» Веймарську Україну? - фото 6

Оцінка потенціалу організації

1. Зовнішня «орбіта»

За часів президентства Віктора Януковича на Харківщині в середовищі українських націоналістів часто лунали розмови про те, що «Соціал-національна асамблея» та її бойове крило «Патріот України» були тісно пов’язані з очільниками області Геннадієм Кернесем та Михайло Добкіним. Серед націоналістів існувала думка про те, що Кернес та Добкін були причетні до фінансування двох діаметрально протилежних ультрарадикальних проектів на перспективу – «Патріоту України» та «Оплоту». Очільникам області були вигідні одночасно дві організації – проросійська та проукраїнська на випадок зміни політичної кон’юнктури в країні. В результаті обидва проекти фактично стали незалежними від «господарів» області. «Оплот» перемістився до окупованої частини Донецької області, де став платформою для виникнення однойменного незаконного збройного формування сепаратистів, звідки вийшов лідер «ДНР» Олександр Захарченко. «Патріот України» після декількох років переслідувань з боку правоохоронних органів на хвилі Євромайдану перетворився в дієву націоналістичну організацію. Він став основою для виникнення та подальшого розвитку потужного добровольчого батальйону та політичної організації одночасно, яка сьогодні відома під назвою «Азов».

Весною 2014 року активісти «Патріоту України» під виглядом «чорних чоловічків» разом з Олегом Ляшко приймали участь у зіткненнях з сепаратистами та їхніх арештах. Зокрема, були заарештовані лідер сепаратистів з м. Торез Ірина Полторацька, колишній «міністр оборони ДНР» Ігор Хакімзянов та інші. Після весняних виборів 2014 року починається дистанціювання націоналістів від Олега Ляшка.

Після того, як Андрія Білецький став депутатом Верховної ради України VIII скликання посилюються його зв’язки з впливовими представниками політичної партії «Народний Фронт». Зокрема, в цьому напрямі треба визначити зв’язки командира «Азова» з очільником Міністерства внутрішніх справ Арсеном Аваковим. Власне завдяки позиції Арсена Авакова низка добровольчих формувань отримали легальний статус, увійшовши до складу МВС або Міністерства оборони. Завдяки зв’язкам з Арсеном Аваковим та Антоном Геращенко Андрій Білецький отримує змогу перетворити бійців «Патріоту України» з напівлегальної радикальної організації до полку МВС «Азов», озброїти їх та стати потужною військово-політичною силою. Активною зоною діяльності полку «Азов» стає південна частина Донецької області, зокрема, Маріупольський напрямок, Запорізька, Одеська та Київська області.

Керівництво «Азову» також підтримує зв’язки з колишнім губернатором Донецької області Сергієм Тарутою. В ЗМІ можна знайти безліч матеріалів, в яких екс-губернатор Донеччини позитивно висловлюється про діяльність націоналістів, підкреслюючи їх внесок у боротьбі зі злочинністю.

Полк «Азов» не можна зарахувати до «орбіти» іншого українського олігарха Ріната Ахметова. Навпаки, діяльність ультраправої сили в Маріуполі та Запоріжжі скоріше викликає негативну реакцію у представників групи Ахметова-Новинського. Бійці полку фактично непідконтрольні структурам олігархам в східних областях. Через зв’язки Білецького з Аваковим можливість здійснення тиску на націоналістів структурами Ріната Ахметова призведуть лише до загострення конфлікту, ніж до вирішення проблем на користь групи донецького олігарха.
В українських ЗМІ сьогодні також можна знайти інформацію про фінансування «Азова» з боку РФ та російських неофашистських рухів, але доказів подібним заявам не знайдено.

Чи поховає Білецький з «Азовом» Веймарську Україну? - фото 7

2. Протестна активність

Потягом останніх місяців значно активізувалась протестна діяльність націоналістів, викликана незадоволенням членів правих організацій підписанням Мінських угод, можливістю вирішення конфлікту на Донбасі за Кремлівським сценарієм. Все це відбувається на фоні відсутності дієвих реформ в державному секторі, корупційних скандалів, падіння рівня життя громадян України. В цьому контексті відбуваються спроби розкачати політичну ситуацію як з боку проросійських сил та агентури російських спецслужб в Україні, так і з боку популістських політичних сил. Мета подібної діяльності – повалення існуючого конституційного ладу та захоплення влади. Якщо проросійські сили ставлять за мету захопити владу в Києві з метою зміни зовнішньополітичного курсу країни з подальшим розпадом України як держави, то популісти зацікавлені в захоплені влади з метою особистого збагачення та розстановці представників своїх кланів на ключові державні посади. Як в перших, так і других угрупуваннях фактично закінчується арсенал можливих методів досягнення політичних цілей. Від риторики закінчення війни та перемир’я, соціально-економічної кризи в країні популісти та проросійські сили вдаються до більш радикальної риторики, аби спровокувати штучний «третій майдан» в Києві. В цьому контексті слід відмітити діяльність «Всеукраїнського батальйонного братства», активність Рустама Ташбаєва, «РПС», але всі ці спроби провалились. Спільним між двома угрупуваннями є те, що вивести людей на штучний майдан без участі реальних радикальних членів суспільства, військових та націоналістів в них вже не вийде. Проект «Революційних правих сил» фактично підтвердив, що навіть долучення радикальних націоналістів до штучних протестних дій виявилось замало задля реалізації підривних антиконституційних проектів в Україні. Дирижери сценаріїв дестабілізації ситуації в Україні прагнуть «взяти під крило» та влучно задіяти в «годину Х» справжній розкручений військово-політичний проект, що виник в рамках розвитку російсько-української гібридної війни. Після фрагментації «Правого сектору», що стало результатом діяльності українських силовиків та діючої влади, були спроби зробити такою силою «РПС». Але вона закінчилась невдало. Тому в суспільстві фактично й досі існує запит та радикальну націоналістичну силу, яка могла би акумулювати протестні настрої населення, консолідувати різні опозиційні рухи та створити активне ядро для можливих масових безладів, організацію яких, за різними джерелами інформації, планують організувати проросійські та популістські сили восени 2016 року.

На цьому фоні активно починає розкручуватись полк «Азов», керівництво якого усвідомлює в якій бонусній ситуації фактично опинилось, зайнявши нішу «Правого сектору». Питання лише в тому, на чиїй стороні опиняться «азовці» та в чиїх інтересах можуть насправді діяти: владних груп чи сил, які планують організацію масових безладів восени поточного року. Припускається, що нова хвиля активізації членів «Азову» та їхня участь в протестній діяльності може бути пов’язана з превентивною грою групи Арсена Авакова задля запобігання можливих некерованих радикальних дій, що можуть виникнути в найближчі місяці. Ставка робиться на те, щоб акумулювати під крилом «Азова» різні радикальні праві рухи, якими потім можна управляти через зв’язки очільників МВС з керівництвом полку. Тим самим, допускається можливість переграти радикальні сценарії розвитку. Але в цьому сценарії є досить важлива негативна сторона. Так само, як Віктор Янукович, граючи в балансування на політичному полі, фінансував різні націоналістичні групі, які потім активно приймали участь в поваленні встановленого ним політичного режиму, діє відповідно і діючі представники чинної влади. Загравання з радикальними націоналістичними силами насправді є досить ризикованим проектом, особливо тоді, коли він виходить з-під контролю. В такому випадку, у випадку втрати контролю над бійцями полку «Азов» в разі розвитку деструктивної політичної ситуації, його члени, які мають досвід участі в бойових діях, вишколені в найкращих військових традиціях парамілітарних організацій, зрозумівши свою силу та потенціал, можуть спробувати взяти владу під свій контроль.

Наслідком такого сценарію розвитку може стати втрата влади як чинного уряду, так і популістських сил одночасно з паралельним ударом по проросійським угрупуванням. Але іншою стороною медалі може бути встановлення військово-політичного режиму з ухилом на ультраправий націоналізм. В такому випадку умовна «Українська веймарська республіка», що виникла після падіння режиму Януковича, піде в історію слідом за владою «попередників». На зміну ж їм може прийти класична права військова диктатура, наслідки приходу до влади якої обернуться поразками як у зовнішній, так і внутрішній політиці: падіння економічного розвитку, зубожіння населення, санкції з боку ЄС на фоні покращення стосунків Кремля та Брюсселю, переслідування політичної опозиції, згортання демократичних реформ, встановлення влади військових на місцях, «м’янміїзація» країни. В такому випадку утримувати країну від можливого розпаду, окупації з боку РФ та інших країн (очікувано в такому випадку активізуються реваншистські сили в Угорщини, Румунії та Польщі) можливо буде лише за рахунок тотального контролю та встановлення жорсткого авторитарного політичного режиму з паралельною мілітаризацією суспільства. За такого сценарію розвитку країна буде відкинута на багато років назад, а її повернення до шляху реформ та демократизації буде відбуватися повільними болісними шляхами.

3. Сильні та слабкі сторони

Аналіз викладеного матеріалу дає можливість зробити висновок про те, який потенціал має полк «Азов» та керовані ними націоналістичні сили в політичному процесі сучасної України. При оцінці потенціалу даної військово-політичної групи необхідно визначити її як сильні, так і слабкі сторони.

Спроби зайняти нішу «Правого сектору» на націоналістичному полі діяльності підкреслюють наявність великих політичних амбіція як в керівництва «Азова» так і аффільованих з ними груп в українській владі. Відмінною рисою «Азову» від інших націоналістичних сил є наявність жорсткої дисципліни та чіткої ієрархії, «вождизм» керівника, відсутність внутрішніх конфліктів, тривала відсутність в політичному процесі України, потужний військовий потенціал.

Головним ризиком для керівництва полку «Азов» на сьогоднішній день залишається можливість відставки Арсена Авакова з подальшою втратою представників його групи ключових посад в керівному складі МВС.

З огляду на специфіку розвитку останніх подій в Україні та РФ серед основних загроз, що мають виразно важливе значення для членів полку «Азов», необхідно виділити наступні:

- посилення діяльності секторів СБУ, що займаються протидією розвитку радикальних ультраправих організацій. Посилення боротьби з добровольчими батальйонами, чиї члени теоретично можуть стати активними учасниками масових безладів восени поточного року;

- організація інформаційної кампанії з дискредитації діяльності членів «Азова» з розширеним використанням інструментів українських, а також європейських і російських ЗМІ, інструментів нових медіа тощо;

- замах на життя керівників військового формування з боку ультраправих екстремістських угруповань Росії, українських спецслужб чи політичних опонентів;
Вразливими місцями в рамках оцінки потенціалу полку «Азов» в політичному процесі сучасної України можна виділити наступні:

- розкрутка альтернативних націоналістичних рухів та організацій, що гратимуть на полі діяльності «Азову»;

- вразливість до провокацій і їх якісне сприйняття населенням України при відповідному висвітленні в ЗМІ;

- інформація про особисте та сімейне життя представників керівного складу націоналістичної організації, наявність можливих компроматів;

- відсутність активної підтримки з боку інших націоналістичних організацій та населення України;

- неможливість протиставити альтернативну ефективну політичну програму дій на противагу зростанню тенденціям популістських сил українського політикуму;

- вразливість організації до проникнення в її лави добровольців, що мають відношення до іноземних країн та діють в інтересах іноземних спецслужб (зокрема, Росії).

Сильною стороною членів полку «Азов» є його маневреність в політичному житті України і можливість в короткі терміни мобілізувати свій актив, що підсилює його позиції в порівнянні з опонентами. З іншого боку, до цієї сторони «Азову», як політичного суб’єкта, варто віднести наявність ефективно вибудованої організації, що має, як політичне, так і військове крило, досвід політичної боротьби та участь у військових діях. Члени «Азов» тривалий час дистанціювались від політичного життя, що надало змоги керівному складу організації сконцентрувати зусилля на зміцненню внутрішніх зв’язків, знайти джерела фінансування, вибудувати чітку ієрархічну модель класичної авторитарної парамілітарної організації вождистського типу.
Головним ресурсом «Азову» як політичного суб’єкту України є наявність усталених зв’язків з керівництвом МВС, Міністерства оборони та народними депутатами з фракції «Народний Фронт».

В цілому можливість відсторонення членів полку «Азов» від участі в військово-політичному процесі України в 2016 року оцінюється з низькою долею ймовірності через зацікавленість в діяльності націоналістів з боку представників діючої влади. Радикальний поворот в цьому напрямку може бути здійснений в разі успішного використанні членів «Азова» для мінімізації радикальної протестної активності восени поточного року. В такому разі подальша необхідність використання радикальних націоналістів з боку представників діючої влади поступово втратить своє актуальне значення. За таких обставин «Азов» очікуватиме поступова фрагментація та маргіналізація за шляхом «Правого сектору», але з більшими організаційно-матеріальними втратами для представників силових структур та альтернативних націоналістичних проектів.

Більше новин про політичне життя України читайте на Depo.Влада

 

Loading...
Loading...