Коли Ляшко та Тимошенко почнуть штовхатися за право підставити плече Гройсману

Одночасно з голосуванням за новий уряд колишні коаліційні дрібночлени почали навипередки доводити виборцям, хто з них демократичніший, більш проєвропейський і більш державницький опозиціонер, звинувачуючи владу у створенні "ширки" з екс-регіоналами з "Відродження" та "Волі народу". Термін "ширка", що є скороченням від "широка коаліція" ходить в українському політикумі уже давно, і з самого початку сприймається як мало не лайка. Але з легкої руки майстра політичних дотепів Юрія Луценка, у якості відповіді на "ширку" з'явився новий термін "широпа", тобто "широка опозиція", натякаючи, що і нинішні опозиціонери не соромляться за потреби співпрацювати з не зовсім демократичними опозиціонерами.

Серед "Широпи" одразу почали звучати заклики до об'єднання, але особливого відгуку вони не знайшли, адже нинішня опозиція річ вельми різнобарвна. То ж, якщо винести за дужки Опоблок, який правильніше назвати не опозицією, а агентурним осередком, то  "Широпа" складається з чотирьох різних сил, кожна з яких намагається стати головною опозиційною силою.

Юлія Тимошенко та "Батьківщина"

На тлі складної економічної ситуації бути в опозиції Юлія Володимирівна відчуває себе як риба у воді. Її завдання максимально перетягнути на себе невдоволений падінням рівня життя електорат, і робитиме вона це старими і перевіреними методами – звинувачення влади у зраді, шалений популізм, загравання з пенсіонерами, студентами та іншими "незахищеними верствами населення". Тимошенко з усіх сил муситиме доводити, що це вона справжній "проєвропейський демократ", а всі решта – лише прикидаються.

Олег Ляшко та Радикальна партія

Олег Валерійович по суті брат-близнюк Юлії Володимирівни, за однієї відмінності. Якщо Тимошенко намагається позиціонувати себе інтелігентною інтелектуалкою, то Ляшко свідомо косить під простого колгоспника з примітивними як його вила гаслами про "скотиняк". Якби не це та не шикарний ляшківський баритон, радикалів з батьківщинівцями цілком можна було б плутати – той самий лівацький націонал-популізм, ті ж самі звинувачення в зраді, ті ж самі обіцянки покращення життя простих людей.

Андрій Садовий та "Самопоміч"

Чинний мер Львова та його парламентський десант на відміну від Ляшка і Тимошенко орієнтуються не на "простий народ", а на міський середній клас, тому і популізму в їхніх заявах значно менше. От тільки компенсувати відсутність популізму "Самопомочі" нічим. От і залишається голові фракції Олегу Березюку заповнювати вакуум пустопорожнньою демагогією про тиранозаврів, привидів сфінксів та іншими не менш красивими, але повністю беззмістовними алегоріями.

Міхеіл Саакашвілі та єврооптимістичні младореформатори

Останньою головою "Широпи" виступає все ще чинний одеський губернатор Міхеіл Саакашвілі та згуртовані навколо нього борці з корупцією, єврооптимісти та младореформатори та різні громадські активісти. Те, що екс-президент Грузії гратиме в Україні у свою політичну гру було зрозуміло з самого початку, а після скандалу навколо Давида Сакварелідзе та різкої заяви Саакашвілі з цього приводу опозиційність грузина стала уже відвертою. Міхеіл Ніклозович та хлопці з його оточення найближчим часом продовжать робити те, що робили і до цього – піаритися на наболілій темі корупції та відсутності реформ. Мовляв, ми єдині справжні реформатори, які не побояться щось радикально міняти в країні, до того ж ми ще й кришталево чесні і єдині, чиї руки і справді нічого не крали. У Саакашвілі також орієнтуються переважно на середній клас, дрібний бізнес та молодь, і, як і в інших опозиційних командах, в оточенні одеського губернатора чекають, коли влада себе остаточно дискредитує, і їхня антикорупційна та реформаторська риторика винесе їх на вершину передвиборчої гонки.

Як бачимо, опозиційні голови "Широпи" досить подібні одна до одної, і саме це є запорукою неможливості їхнього об'єднання проти влади, адже всі вони просто змушені конкурувати один з одним за прихильність електорату. При цьому Тимошенко і Ляшко з одного боку та Садовий і Саакашвілі з іншого прямо зазіхають на електорат один одного. Не варто списувати з рахунків і шалені персональні амбіції кожного з них. Тому досить складно уявити собі спілку "харизматиків" Тимошенко з Ляшком, тим більше, що Ляшка в свій час вигнали з команди Юлії Володимирівни "за зраду". Так само складно уявити що Саакашвілі чи Садовий потерпить на одному рівні з собою іншого лідера з такими ж як у них претензіями на месіанство. Тут варто ще згадати і "Свободу", яка дихає в потилицю націонал-популістам , звісно, "УКРОП" - сокиру війни Коломойського, яку він поки закопав. 

Отже, конфлікт в середині "Широпи" неминучій і влада цілком здатна використати ці протиріччя на свою користь. Враховуючи, що всі члени опозиційної четвірки розраховують на майже один і той самий електорат, зростання рейтингу когось із них автоматично означатиме падіння рейтингу інших. І якщо для пар Тимошенко-Садовий чи Ляшко-Саакашвілі це не так важливо, адже їхній електорат не повністю збігається, то у парах Тимошенко-Ляшко та Садовий-Саакашвілі кожен зможе піднятися тільки за рахунок колег по опозиції. І тоді сторона, що програє, втратить мотивацію іти на дострокові вибори і цілком може повернутися до переговорів з президентом, аби забути чвари, продемонструвати політичну зрілість і підсилити коаліцію. Це, звичайно, електоральних балів не додасть, але й швидкого провалу на виборах дозволить уникнути.