Законопроект про ринок електроенергії: що потрібно "дошліфувати"?

У 2015 році вже мала запрацювати кардинально нова модель ринку, але нічого крім фантастичного зростання тарифів (з реформами аж ніяк не пов’язаного) в енергетиці досі не відбулося. А у Верховній Раді України на цей час презентується Міненерговугіллям та готується до реєстрації новий законопроект - „Про ринок електричної енергії України”, що має регулювати як повсякденне функціонування, так і реформування галузі.

Не виконаний прийнятий Закон України, а вже готується новий законопроект – чому так?

З початком підготовчих заходів стало зрозумілим, що численні проблемні аспекти переходу до нової моделі ринкових відносин в електроенергетиці можна вирішити лише за умови комплексного узагальнюючого бачення розвитку галузі в цілому, розуміння засобів, цілей і ціни їх досягнення, формування стратегії розвитку галузі. Програмний урядовий документ „Енергетична стратегія України на період до 2030 року” за однозначним висновком енергетиків у чинній на сьогодні редакції є застарілим, нова редакція документу – перебуває у підготовчій стадії розробки, і така ж ситуація не тільки на папері – теж і в умах, і в намірах та настроях всередині галузевої спільноти – „разброд і шатаніє”. Держава, провадячи в таких умовах політику на реформування галузі у напрямку посилення вільної конкуренції та максимального відкриття ринкових сегментів, зростання ролі цінових, комерційних сигналів аж до вирішального їх значення при прийнятті того чи іншого рішення - покладається на те, що саме ринок виведе електроенергетику у потрібному напрямку. Дуже сумнівна позиція. На ринку, як відомо, виживає не кожен. Крім того, принципи вільного ринку легко можуть ввійти в суперечність із вимогами енергетичної безпеки країни, а враховуючи те, що близько половини активів галузі перебуває у приватній власності, можуть непомітно привести до втрати енергонезалежності, особливо за „сприяння” потужних бізнес-структур сусідньої країни агресора!

Повертаючись до законопроекту, мусимо визнати, що основні проблеми і ризики стратегічно не спланованого переходу до відкритого ринку, залишилися в ньому невирішеними. І причина цього, на наш погляд, у відсутності рушійної сили реформи - комплексного і стратегічного бачення цілі - зримого результуючого стану електроенергетичної галузі, до якого вона має прийти в результаті реформ. Згадується анекдотичний вислів про те, що не такий вже й важливий результат, але головне – сам процес!

На сьогодні законодавець основною метою реформування в енергетиці визначає посилення принципів економічної конкуренції і вільного, відкритого ринку. Але з такою настановою і за відсутності чіткого уявлення наслідків, які чекатимуть галузь в результаті перебудови, - реформи вестимуть нас за принципом сьогоденної вигоди, хоч і з якими б гарними назвами: збільшення кількості і ефективності цінових сигналів, максимальне відкриття сегментів ринку для конкуренції тощо. Для стратегічної галузі, в переломний момент історії країни підхід небезпечний і неприпустимий.

Наприклад, передбачалося, що одним з основних сегментів нової моделі ринку стане енергетична біржа „на день вперед”. У новому законопроекті додається ще одна біржа „протягом дня”. Та законодавець залишає за дужками, які реалії критимуться за красивими назвами, за якими принципами ціноутворення працюватимуть ці біржі, які фінансові моделі торгів будуть використані, як впливатиме біржова торгівля на окремих учасників ринку і на майбутню структуру енергетичної галузі загалом. Тим часом, це – ключові питання, і не бачити їх вирішення хоча б у першому наближенні, починаючи реформи, - вияв безвідповідальності і крайньої нерозважливості!

Не визначені також принципи ціноутворення балансуючого ринку, не ясно, як утворюватиметься і функціонуватиме „балансуюча група” – один з життєво важливих елементів ринку, від побудови якого залежатиме і доля окремих підприємств, і стабільність енергосистеми в цілому.

Всі ці життєво насущні питання функціонування галузі, вважають законодавці, мають знайти вирішення у майбутніх документах, що розроблятимуться і затверджуватимуться на урядовому або навіть на галузевому рівні (правила біржі, кодекс мереж, правила ринку та правила функціонування балансуючої групи). І на можливість небажаних, або й деструктивних наслідків для учасників ринку тих чи інших економічних та фінансових рішень, які можуть з’явитися у підзаконних документах, свідомо закриваються очі.

Одне із стратегічних питань розвитку енергетики в Україні, а саме розбудова генерації з альтернативних джерел енергії (ВДЕ) теж не знаходить адекватного відображення ні в нормах діючого закону, ні в законопроекті. Для виживання ВДЕ в умовах нового ринку визначально важливими є два питання - реалізація державних гарантій щодо купівлі виробленої ВДЕ електроенергії за «зеленими» тарифами та умови роботи ВДЕ на балансуючому сегменті ринку. І ці питання або ігноруються (Законом України 2013 року), або нашвидкуруч „врегульовуються” непродуманими неробочими, навіть згубними в українських реаліях нормами (новий законопроект). Знову нас відсилають до майбутніх рішень Кабінету Міністрів та державного регулятора у сфері енергетики, в результаті чого створюються фактори непевності для потенційних інвесторів, адже виконання таких урядових і внутрішньогалузевих рішень легко може бути відкладене або залежатиме від політичної кон’юнктури.

Підіб’ємо підсумки.

По-перше, і головне – без розроблення стратегії розвитку енергетичної галузі в цілому і електроенергетики зокрема, запроваджувати кардинальні зміни ринку електроенергії неприпустимо. Закон України щодо кардинальної реформи галузі має ґрунтуватися на стратегічному баченні завтрашнього стану енергетики і передбачати чіткі, недвозначні, конкретизовані цілі, шляхи їх досягнення, і засоби та гарантії їх реалізації.

По-друге, реформування слід починати з ретельного аналізу можливих факторів впливу реформи (економічного, технологічного, соціального) на кожного учасника ринку, на супутні галузі (металургія, вугільна, сільськогосподарська), на економіку в цілому, на екологію, соціальний стан суспільства. Такий аналіз має бути багатоваріативним, здійснений у короткостроковій, середньостроковій та довгостроковій перспективі, і має ґрунтуватися на чітко визначених у законі:

1) деталізованих фінансових моделях діяльності кожного сегменту нового ринку;

2) однозначних пріоритетах і пропорціях алгоритмів розподілу коштів на спецрахунках;

3) деталізованих, конкретно визначених способах ціноутворення та тарифної політики.

Варіанти імовірного розвитку подій за результатами аналізу мають передбачати, хто „виграє” від якого із сценаріїв реформи (Енергоатом, Укргідроенерго тощо), хто „програватиме” (наприклад, ТЕЦ), і скільки за ці „виграші” і для компенсації цих „програшів” заплатить у кінцевому підсумку споживач. І як, нарешті, викликане реформою зростання кінцевого тарифу на електроенергію впливатиме на макроекономічні показники функціонування суспільства. Також не завадило б уявити можливі незаплановані варіанти розвитку реформ, наприклад, банкрутство ключового учасника ринку, або „політичне” рішення не підвищувати кінцевий тариф більше певної кількісної межі (з подальшою відчайдушною боротьбою за кожну копійку між наприклад ТЕЦ, локальними мережами, ВДЕ. тощо, і в результаті з неминучим вибуванням когось із них з гри).

По-третє, не під час, не після, а ДО початку реформування необхідно на законодавчому рівні чітко і деталізовано визначити шляхи, джерела, конкретні механізми вирішення вже накопичених на сьогодні проблем: перш за все це багатомільярдна заборгованість за давно спожиту електроенергію, поточні неплатежі, перехресне субсидування тарифів для населення. А також визначити коло відповідальних осіб, які мають нести всю повноту як повноважень, так і відповідальності за наслідки реформування. В такій стратегічній галузі дуже важливо приймати зважені рішення. І народна мудрість нас закликає: "Сім раз відміряй, один раз відріж!"