Заслужений відпочинок. Як в Україні вже тихо підвищується пенсійний вік

Пряник найчастіше є звичайною подачкою на кшталт загальновідомої гречки, сотні-другої грошових знаків або, в кращому випадку, дитячого майданчика у дворі, а батіг - це зазвичай чергова ірраціональна страшилка, вкрай слабко пов'язана з реальністю.

У вигадуванні страшилок особливою винахідливістю ніхто, до речі, не вирізняється. З року в рік повторюються одні й ті ж апокаліптичні історії, серед яких особливе місце займає підвищення пенсійного віку. Надзвичайність цієї страшилки визначається, по-перше, особливою важливістю пенсіонерів і людей передпенсійного віку як електоральної бази - в силу різних причин ці люди є і найбільш активними виборцями, і найбільш схильними до патерналізму, а тому ласими на популістичні обіцянки. По-друге, з огляду на демографічну ситуацію, людей старшого віку в нашій країні не менше 30%, а "шефство" над цією категорією практично гарантує будь-якій політичній силі проходження до рад усіх рівнів.

Саме тому так піклуються всілякі черновецькі, ляшки і тимошенки про українських "бабусь". Та й менш популістичні сили відчувають майже побожне хвилювання перед тими, хто знаходиться на "заслуженому відпочинку" - не проходить і тижня, щоб хтось із можновладців вкотре не повторив мантру про відсутність наміру піднімати пенсійний вік, щоб, не дай боже, не подумали, що влада вирішила зазіхнути на святе. Адже літні українці сприймають пенсії від держави як невід'ємне і фундаментальне право, замах на яке є смертним гріхом.

Цікаво, що через можливе підвищення пенсійного віку переживають не лише ті, кому можна йти на пенсію в найближчі роки, а й ті, хто вже на пенсії. А останні, згідно логіки, мали б всіляко це вітати - чим менше пенсіонерів в країні, тим більше грошей може перепасти саме їм. Пенсійна система ж бо солідарна.

Стратити не можна помилувати

Проте, всупереч страху політиків, питання підвищення пенсійного віку так чи інакше вигулькне в порядку денному через об'єктивну необхідність реформувати українську пенсійну систему (дефіцит Пенсійного фонду штука для нас більш ніж звична), та й демографічна ситуація постійно нагадує, що уникнути цього не вийде аж ніяк.

Наприклад, міністр фінансів України Олександр Данилюк обережно зазначив, що підвищення пенсійного віку в рамках назрілої пенсійної реформи "остаточно виключити не можна". Правда, у міністра соціальної політики Павла Розенка думка з цього приводу абсолютно протилежна - поки уряд України не підніме середню тривалість життя на сім-десять років, навіть заїкатися про підвищення пенсійного віку нема чого. Питання, як зазначив міністр, зняте з порядку денного.

Така діаметральна різниця поглядів всередині одного Кабміну цілком зрозуміла, її для кожного з міністрів визначає конкретний міністерський портфель. Але поки міністри будуть сперечатися, що важливіше - не образити соціально незахищених людей похилого віку чи збалансувати Пенсійний фонд, проблема все одно нікуди не дінеться, а страшилка про підвищення пенсійного віку залишиться інструментом маніпулювання масами.

Українські пенсіонери старше, ніж пенсії

Як уже було зазначено, пенсії від держави за віком в Україні вважаються фундаментальним і непорушним правом, такою собі соціальною «скрєпой». Ось тільки самому явищу загальних пенсій в світовому масштабі не набагато більше ста років.

Вперше загальнообов'язкове пенсійне забезпечення було запроваждено в Пруссії залізним канцлером Отто фон Бісмарком в 1889 р, тобто всього лише 127 років тому. Але тоді і народжуваність, і смертність були набагато вищими за нинішні, і до пенсії більшість німців просто не доживали. Що ж стосується "найбільш справедливої держави в світі» (СРСР), за якою так полюбляють поностальгувати нинішні бабусі і дідусі, то пенсії тут з'явилися вже після смерті Сталіна, лише в 1956-му, та і то виключно для "гегемонів", тобто робітників, які проживали в містах. Колгоспники чекали свого права на "заслужений відпочинок" ще вісім років (до 1964 р), а це, нагадаємо, рік відсторонення від влади Хрущова і початок брежнєвської епохи застою, тобто початок кінця СРСР. З цього випливає, що більшість нинішніх пенсіонерів народилися тоді, коли ніяких загальних пенсій в СРСР просто не було.

Однак повернемося в сучасність, навіть сьогодні далеко не у всіх країнах, що вважаються економічно розвиненими, присутні загальні пенсії. Найяскравіший приклад - Китай, яким дуже люблять захоплюватися українські поціновувачі комунізму і соціалізму. Незважаючи на бурхливе економічне зростання, Піднебесна дотримується в питанні пенсій сталінсько-хрущовських традицій. Право на пенсію в цій країні мають виключно держслужбовці та працівники промисловості. Всім іншим ніяка допомога держави в похилому віці не світить. А враховуючи те, що населення Китаю, в тому числі і завдяки відповідній демографічній політиці, зростає вже не так, як раніше, літніх людей в цій країні сьогодні більше, ніж все населення Росії - 170 млн. Тут турботу про людей похилого віку покладено на плечі їхніх дітей, і в цьому допомагають китайські конфуціанські традиції, а також на самих старих, які змушені працювати майже до смерті.

Світовий тренд

Що ж стосується підвищення пенсійного віку, то у всьому цивілізованому світі це давно вже тренд. Причини цього лежать на поверхні. З часів Бісмарка народжуваність в розвинених країнах помітно знизилась, але водночас виросла і тривалість життя, і населення всіх без винятку цивілізованих країн почало стрімко старіти. Як наслідок - в більшості розвинених країн пенсійний вік вищий, ніж в Україні та інших пострадянських державах, і має тенденцію до подальшого підвищення. У США, Канаді, Іспанії, Німеччині право на пенсію отримують в 65 років, в Норвегії - в 67, а в Японії - взагалі в 70. Так що нікуди Україні від підвищення пенсійного віку не дітися, як би не боялися цієї теми політики.

Хто боїться підвищення пенсійного віку

Але повернімося до нашої страшилки. Існує думка, що рішення підвищити пенсійний вік викличе різке несприйняття українського суспільства і рейтинги тих, хто його ініціював, полетять під три чорти. До того ж того й гляди - почнеться Пенсійний майдан. Частково ця думка вірна, але лише частково, однак причина можливого народного обурення не стільки через реальні втрати якихось благ, скільки через ірраціональну істерику, яку накручено навколо цієї теми.

Насправді прошарок людей, які реально щось втратять в результаті підвищення пенсійного віку не такий вже й малий, але їх аж ніяк не більшість. Це ті, хто втратить право оформити пенсію в найближчі кілька років. У найширшому діапазоні це люди від 50 до 59 років, і таких в нашій країні близько 6 млн чоловік, що складає 17% від загального числа українських виборців.

Ті, хто молодше, про пенсії поки не дуже замислюються - вистачає і поточних проблем, і це вже дещо інше покоління. Нинішні 45-річні практично все своє свідоме життя прожили в умовах такої-сякої ринкової економіки, а не "соціалістичної стабільності", і набагато менше схильні покладати всі сподівання на державу. Хоча і тут вистачає тих, хто все ще вірить, що держава їм повинна "давати все".

Наскільки багато втратять ці 6 млн осіб в разі підвищення пенсійного віку? В середньому пенсія в Україні сьогодні становить близько 1900 грн. Що трохи більше офіційного прожиткового мінімуму. Тому не дивно, що йти на заслужений відпочинок ніхто не поспішає. А це означає, що де-факто пенсійний вік підвищується і без рішень уряду. Більшість громадян, які досягли пенсійного віку, вже сьогодні не йдуть на спокій, а продовжують працювати, так як прожити на українську пенсію якщо і можливо, то ледь-ледь.

При цьому більшість з них пенсію все одно оформляють, щоб отримувати від держави хай і мізерні, але гроші "за просто так". А це вже підміна понять. Виходить, що українці отримують від держави у вигляді пенсій не спокійну старість, а своєрідну соціальну допомогу за віком. Забезпечувати ж собі більш-менш нормальне життя доводиться, як і раніше, власною працею, поки здоров'я дозволяє, та накопичувати якісь заощадження і матеріальні блага на більш глибоку старість.

Природно, що чим менше у людини рівень доходів, тим більш значущою і бажаною для неї є мізерна державна пенсія. Якщо ж громадянин, який досяг-таки пенсійного віку, заробляє хоча б раз в п'ять більше середньої пенсії, то і проблема підвищення пенсійного віку для нього не особливо актуальна.

Що б не говорили політики про зняття питання підвищення пенсій з порядку денного, процес йде своєю чергою, повільно, але невідворотно. Окрім того, триває скорочення категорій населення, які мають право на ранній вихід на пенсію, з прицілом ліквідувати категорію здорових 35- і 40-річних пенсіонерів зовсім, ну або майже зовсім.

Таким чином, отримуємо нехай і значний, але ніяк не переважаючий прошарок людей, по яким підвищення пенсійного віку дійсно якось вдарить. Однак не тому, що їм тепер доведеться працювати до повної втрати працездатності (цей момент вже давно настав для більшості, незалежно від пенсійного віку), а тим, що люди втратять на деякий час частину запланованих прибутків. Для них це, зрозуміло, неприємно, але не смертельно. Тобто про Армагеддон, катастрофи і голодні смерті мови бути не може.

Тим більше, що населення продовжує старіти, економіка, як і раніше, залишається в тіні, а в цих умовах при наявності солідарної системи розраховувати на збільшення пенсій щонайменше наївно. Нові покоління майбутніх пенсіонерів розуміють це все краще і краще, і все більше розраховують на себе і своїх дітей, а не на Пенсійний фонд. Тим часом і де-факто, і де-юре пенсійний вік все одно зростає, але відбувається це поступово і особливих соціальних потрясінь не спостерігається. Так що плекати громадські страхи навколо теми підвищення пенсійного віку, які б одномоментні політичні виграші це не обіцяло, стає все менш продуктивно.