Українці вимагають піти в наступ на Росію

В Україні назвали слово року.

Торік воно було "кіборги"

Позаторік - "Євромайдан"

А в році, що минув –" блокада"

Позаторік українці прагнули свободи. Ходили-мерзли, палили шини. Жили на Майдані

Торік українці захищалися. Подолали страх і відчай, забезпечили всім необхідним свою армію, пишалися нею. І увесь світ дізнався, що українці це не тільки якісь там "хохли" чи дикі "укри", а ще й нездоланні "кіборги", що вистоять попри все.

А в 2015 слово року - "блокада". Чому блокада?

Вочевидь, через блокаду Криму.

Це буде хейтерський текст, тобто сповнений ненависті. Рознесуть за нього вщент на факультеті журналістики. І на комісії з етики

Тож не читайте, помоліться за нас, злих, якщо ви така свята людина, що всіх вже простили.

Маємо розуміння, що перекривши шляхи, вимкнувши світло, Крим не повернути. Але блокада з купою принесених нею ватникам проблем стала страшенно популярною. Коли вимкнули світло і кримські ватники завили, мовляв, як жеж так, "Україна нам повина й те, й те давати", зловтішалися навіть ті, в кого родина злишилася в Криму.

Так, зловтішалися, і жадібно читали злобні ватні коментарі в соцмережах.
Бо дістали вже, вимотали, вишкребли з нас теплячість. Бо хочеться помсти

За окупацію

За тисячі людей, що в один день стали у себе на Батьківщині гостями. Повинні були відстоювати в черзі, щоб написати відмову від того смердючого окупантського громадянства. 

За те, що тисячі людей втратили житло, закрили квартири-доми, сіли на потяг з маленьким чемоданчиком

За наших дружин, що плакали в орендованих кутах, згадуючи свої рідні чашки-плошки. 

За дерева, які в дворах садили наші діди, а вони туди заселилися, все порубали

За навічно вже здається зіпсовані відносини з родиною, за те що з острахом дивишся профайли друзів – раптом ще один сфотографується з георігєвською стрічкою. За те, що звели з глузду своїм клятим кісельовТВ маму і бабусю

За наш Донецк, який був містом шахтарів і роз, а став гетто, де корінні жителі сновигають поміж зруйнованих будинків як миші. Радіють: о, хліба свіжого в магазин привезли. Це не ми, це ви, кляті орки їх до такого довели. Коли стояла цілою Україна, на Донбас туристи їхали!

За Луганськ, де люди живуть тепер без води і без світла, із заколоченими вікнами, а їжу готують на багатті.

За жіночку, що лопоче "ось приїду колись, з вікна побачу мої терикончики" і підборіддя в неї тремтить

За понівечений Слов'янськ, за Попасну, Волноваху, Станицю Луганську, де колись було життя, а зараз ледь теплиться.

За вбитих, за зґвалтованих, за скалічених

За наших українських діток, що засипають у підвалах під час обстрілів, пригорнувши до грудей одну вцілілу іграшку.

За діток, які вже ніколи не побачать діда, брата, дядька, тата

За весілля, які не відбулися, за випускні, що не відсвятковані, за дні народження, ювілеї, свята

За тисячі найкращих українців, що вже ніколи не повернуться до дому через вас, проклята жадібна орда

Тут дехто каже, що з росіянами тре’ примиритися, потиснути руки, піти на діалог.

… на діалог можна йти з тим, хто завдав тобі лиха, але намагається спокутувати свою провину. Схаменувся, жахнувся від того, що наробив. А вони ж пишаються собою, дідько!

Ми не всіх на Росії ненавидимо. Є чудові росіяни. Є ті, хто годинами мерзнув на мітингах, хто гроші нашим бійцям через волонтерів передає, хто полишив все і поїхав боронити нашу землю. Наш Донбас. Хто не підтримував окупацію Криму. Той хлопчик, який в себе на Росії за Україну заступився, а його до самогубства довели. Хай тобі земля буде пухом, світле пташенятко…

Але про який діалог може йтися з тими орками, які пишаються тим, що не дають сусідній країні шансу жити краще за них? Простити їх, другу щоку підставити?

Вони від того не застидаються, вони ще й вуха відріжуть.

Тому не дивно, що цього року перемогла "блокада". Ми пережили нелюдський біль і дещо втратили людську гуманність. Ми хочемо помсти. Такої, щоб не одна потвора, яка нашу країну мучила, від кари не втекла. Вигнати окупантів з нашої землі, як паразитів витравити.

Українці за природою не злі. Ми ділові, хазяйновити, ми шалено любимо свою землю і хати, ми любимо жарт і вміємо сміятися над собою. Дійсно, ми як ті трудящі бджоли, які оздоблюють свого вулика.

Поки до нас не полізеш...

Тож "блокада" це вам тільки початок.