Еріка про папу-росіянина, жахи зони АТО і свій одяг

Еріка стала однією з перших серед українських виконавців, що наважилися відправитися в зону бойових дій. Запевняє, погодилася без коливань і про участь в турі не шкодує. ДеПо розпитав співачку про враження від поїздки, відношення до українських артистів, що обрали інший шлях, нові пісні і любов до української моди.

- Еріка, ви довго наважувалися відправитися в тур по військових частинах. Чому все ж поїхали?

- Ми просто вирішили, і все. Багато артистів повелися по-іншому. Я б не хотіла нікого поливати брудом, але люди не розуміють, що це доброчинність в чистому вигляді. Мало хто погодився поїхати і безкоштовно попрацювати. Для мене це був шок.

Я, чесно кажучи, про ризик не думала. Я ніколи не відчувала себе артистом настільки, наскільки відчула себе там. Для мене ця сцена стала найважливішою в моєму житті. Адже я виступала для людей, які захищають нас. А відчуття потрібності - це дійсно круто. Хоча зізнаюся, психологічно поїздки далися нелегко. Побачивши усе це, мені як жінці складно реабілітувати свою психіку. Я приїжджаю в розбитому стані. Тиждень-дві моя команда мене не чіпає. Чесно кажучи, сиджу на заспокійливих, тому що мізки їдуть на повну котушку.

Ці картини стоять перед очима. Як все відбувається, в яких умовах вони там живуть, воюють. При цьому ми їздили вже три рази, і думаю, ще їздитимемо, якщо нас запросять. Зараз дуже загострений період - нас бояться туди везти, щоб ми не постраждали. Був випадок, коли буквально за декілька хвилин до нашого приїзду почалася страшна стрілянина. Нам з колегами пощастило, що автобус не постраждав.

«У НАС НЕ БУЛО, ДЕ ПЕРЕНОЧУВАТИ, - СПАЛИ В АВТОБУСІ»

- Реальна картинка сильно відрізняється від тієї, яку показують по ТБ?

- Звичайно, адже за допомогою ЗМІ ти сприймаєш все, як тобі хочуть подати. А коли сам опиняєшся там, розумієш - це реальність. Відчуття проникає глибоко в тебе. Жодне ЗМІ цього не передасть.

- Ви могли б навести приклад перекрученої інформації?

- Я б не хотіла вдаватися до подробиць. Але про нашу армію дуже мало піклуються. Немає устаткування. Немає нічого, щоб хлопці хоч би у бою відчували себе комфортно. Немає елементарних бронежилетів. Про це говорять, але в набагато менших масштабах. Як можна взагалі воювати в таких умовах?

- Вдалося поспілкуватися з українськими бійцями в неформальній обстановці?

- Звичайно. Ми пробували їх чай, трохи наливки, бачили, як вони живуть. Хлопці грали нам на кобзі, дуже красиво. Українську народну баладу. Я зустріла свого земляка з Червонограду. Як виявилося, ми сусіди. Так сталося, що в Київ їхали разом, у нього було декілька днів відпускних. З'ясувалося, що у нас маса спільних друзів. Дуже тямущий хлопчик. Обмінялися контактами і зараз спілкуємося в соцмережах.

- В побутовому плані напевно теж було нелегко?

- Я говорила, що ми бременські музиканти. Ми дали шість концертів за три дні. Все було дуже спонтанно. Не завжди виходило дістатися вчасно. Знаєте ж, що вночі забороняється пересуватися по певних зонах. Наші намагалися сприймати усі складнощі легко і з гумором, по-людськи.

Що стосується побуту - це повна фігня. Основне було - виступити, решта - нічого страшного. У нас не було де переночувати, спали в автобусі. Хоча остання поїздка виявилася святом. Ми відпочивали в найадекватнішому готелі з гарячою водою. Нас класно годували. Особисто мені потрібне тільки ліжко, гаряча вода і шматок хліба з маслом, а можна і без масла. Ніяких понтів.

«МАМА МОЛИЛАСЯ, СТАВИЛА СВІЧКИ, МИ ЗДЗВОНЮВАЛИСЯ КОЖНУ ГОДИНУ-ДВІ»

- Деякі артисти бояться висловлювати свою позицію. Частково тому, що Росія - це для них найдоступніший ринок після українського...

- Ринок Росії... Та про який ринок зараз може взагалі йтися? Так склалося, що не в грошах щастя. Ми їздимо давати концерти абсолютно безкоштовно. І ми співатимемо стільки, скільки треба. Артист - і у біді, і в радості.
Артист - не лише за гонорари і там, де тепло твоєму одному місцю, розумієте?

Хоча, враховуючи, що мій батько росіянин, зізнаюся, я хвилювалася, як він усе це сприйме. Але він людина великого серця, він дуже мене підтримує. Говорить, що я молодець, що він пишається мною. Виявилося: все нормально, можна домовитися. Адекватні люди розуміють, що відбувається. Але таких там (у Росії - ред.) дуже мало.

- І що, не намагався зупинити хоч би тому, що там небезпечно?

- Постійно переживав: «Дочка, куди ти... навіщо... як же...» Але він знає, що у нас з ним багато спільного, такий характер у нас - ризиковий і екстремальний. Ми різко приймаємо рішення і ні секунди не коливаємося. Тому батько сказав: «Гаразд, ти така ж цокнута, як і я, тому фіг я тебе зупиню. Поступай, як вважаєш за потрібне. Але за тебе молюся, тримаю пальці».

Також і мама. Постійно молилася, ставила свічки, ми здзвонювалися кожну годину-дві. «Дочечка, все нормально, у вас там не стріляли?..» Але, я думаю, ми усі під охороною ангелів, нашого Бога, а доля є доля. Якщо ти маєш бути в цьому місці, ти там будеш.

- Проте, погодьтеся, нинішня ситуація сильно розділила табір українських артистів...

- Я нікого не засуджую. Хтось відмовляється, хтось говорить, що думає, у когось вже взагалі клеми падають. Деякі артисти настільки відверто лізуть у політику, що плутаються в словах. Все-таки є аналітичний склад розуму, а є - творчий. Людині з творчим лізти в політику - це якийсь вінегрет.

Вважаю, кожна доросла людина обирає свій шлях. Я зайняла свою позицію, що стосується інших - обирати їм. При зустрічі запитую, як сім'я, як справи, як здоров'я. Усе інше - будь ласка, йди з плакатом, з будь-яким гаслом. Право вибору у нас ще ніхто не відбирав.

Єдине, народ не обдуриш. І коли настануть мирні часи, я сподіваюся, люди згадають, хто не побоявся. І я говорю не лише про артистів. В першу чергу - про військових, наших великих бунтарів, які є серед них. Зараз з'являються нові молоді гетьмани.

«НАКОПИЧИЛОСЯ БАГАТО ДОСВІДУ. ДУМАЮ, МОЛОДІ АРТИСТИ ВБИРАТИМУТЬ ЙОГО, ЯК ГУБКИ»

- Деякі артисти впали в депресію і відклали творчість до кращих часів... Поділіться секретом, як не опускати руки?

- Дійсно, дуже складно працюється в такі періоди. Але потрібно шукати музу, ловити її за хвіст. Користуватися часом, щоб пропадати в студіях...

Зараз зайнятість не максимальна, ми можемо і реалізувати свої фантазії, творчі амбіції. Ми ось майже закінчили запис дуету з Сергієм Кузіним, моїм продюсером. Дуже довгоочікуваний дует, фантастична поп-рокова пісня на патріотичну тему. Частинка попу - від мене, частина рок-н-ролу - від Сергія. А ще виходить сольна композиція «Моя» - створюємо, мучимо, оформляємо вже шостий місяць. Вилизуємо кожен звук. Признаюся, у мене був невеликий тайм-аут з минулої осені.

- Чула, ви плануєте зайнятися продюсуванням...

- При центрі, з яким я працюю, відкрию вокальну школу від Еріки. Викладатиму вокал. Планую робити повний спектр послуг для створення повноцінного артиста. Сценічний образ, підбір репертуару, робота на студії, промо-пакет. Хочу навчити інших тому, що я добре вмію. Я вже викладала вокал. У мене була своя студія у Львові. Шість років тому, до «Фабрики». Зараз час підняти цей архів і передати далі цю майстерність. Накопичилося багато досвіду і, думаю, молоді артисти вбиратимуть його як губки.

А в майбутньому планую створити благодійний фонд Еріки. Мрію про центр, який дасть шанс займатися творчістю дітям з обмеженими можливостями. Можливо, з ДЦП. Хоча доки це в планах, упевнена, так і буде.

«ФУТБОЛКИ З НАЦІОНАЛЬНОЮ СИМВОЛІКОЮ ЗДОРОВО ПОЄДНУЮТЬСЯ ІЗ СТИЛЕМ CASUAL»

- Ви стали обличчям нової колекції Андре Тана, чому вибір ліг саме на нього?

- Ми знайшли один одного в плані творчості. Цей союз виглядає симпатично навіть з боку. Мені подобається те, що робить Андре, подобається його сміливість і креативність. Він розкриває абсолютно різні грані жінки...

Приміром, до фотосесії, яка колесить по просторах Інтернету, ніхто особливо не готувався. Я просто прийшла на знімальний майданчик і зрозуміла, що мене все влаштовує.

- Через кризу багато хто став себе обмежувати. Фінансові складнощі якось вплинули на ваш вибір одягу?

- Я із цього приводу ніколи не парилася. Я не жертва моди, намагаюся сама створювати свій стиль. Якщо він зрозумілий іншим - добре. Якщо ні - чесно кажучи, мені все одно. Я не витрачаю години перед виходом у світ. Все зводжу до відчуттів -подобається-не подобається. Я не в курсі останніх тенденцій. Але найцікавіше, що примудряюся в ці тенденції потрапляти. Єдине, я завжди вважала за краще речі українських дизайнерів. Тому що ми витрачаємо страшні гроші на вироби західних брендів, а українські за якістю не поступаються.

- У вашому гардеробі є традиційний український одяг, вишиванки?

- Зараз ось сорочки безпосередньо з колекції Андре. Декілька вишиванок. Зберігаю ті, що носила ще в дитинстві, але є і нові. Футболки з національною символікою, гербом України. Дуже здорово поєднуються із стилем casual. Коштують копійки, і при цьому ти почуваєш себе комфортно, адже ти підтримуєш Україну, наших виробників.