"Потерянный рай". За чим із втрачених на Дарниці скарбів Азаров сумуватиме найбільше

От не щастить Миколі нашому Яновичу. Начебто все правильно робив – з посади прем'єр-міністра зіскочив ще в кінці січня, до кривавого побоїща на Майдані. Але кривава рука хунти та її заокеанських господарів не оминула творця благословенної української фіскальної системи.

Спочатку рахунки заблокували. Потім довелося із Європи тікати до матушки-Росії, де статечна людина і колишній прем'єр-міністр цілої європейської держави зараз відверто працює, як сказав би головний російський письменник, "клоуном у п*дарасов". Не найшановніша роль, погодьтесь.

А тут ще й таке горе спіткало. Українська поліція цілком випадково натрапила десь у нетрях столичної Дарниці на "печеру Ліхтвейтеса ", трохи більше ніж повністю забиту клітчатими торбами мандрівного екс-прем'єра. І все, все, що було нажите непосильним трудом – опинилося в руках злочинної влади, яка ще й виставила все добро Миколи Яновича на загальний огляд. Щоб, значить, плебс тикав пальцями, як на картини якогось там Пшонки, і сміявся.

Уявляю, який стрес пережив цей могутній старик, гігант мислі, батько українських податків і особа, близька до Віктора Федоровича. Яких зусиль йому вартувало написати в Фейсбуці, ніби нічого й не сталося, що він збирається дивитися матч "Брага"-"Шахтар" і "вболівати за наших"…

Жарти жартами, а знахідка дарницька – дуже і дуже цікава. З багатьох причин. Наприклад, Арсен Аваков вже обмовився про те, що в тих "скарбах Азарова" не тільки нагородні "Форти" були і картини, а й ціла купа якихось важливих документів. Це вам не якісь там "годинникові записи Онищенка", а папери, з підписами і печатками – так що скоро буде сонячно і весело, і ми, можливо, почуємо останню пісню чергового пропащого крейсера.

Та мене особисто більше всього вразило те, що в цих "барабашовських" торбах, серед інших артефактів знайшли привітання – зокрема, від російського прем'єра. Розумієте, старовинні книжки, шаблі і все інше, навіть ті ж пістолети – вони цінні самі по собі. Як річ. В кінці кінців, якби Микола Янович вже аж так витратився – прислав би гінців, вивезли через "Л-ДНР" все те барахло, та й продав би в Москві цінителям. А картину, портрет власний, повісив би удома. Все ж приємно час від часу подивлятися на себе, молодого і красивого українського прем'єра.

Але оці от вітальні адреси… Це ж по суті – просто папірець. Та ще й від кого – не від самого Путіна, а якогось там напівсонного айфоніста Медведєва. Здавалось би, чи ж до збереження такої нікчемності у буремні часи? А бачте. Приховав. Значить, дорогий Миколі Яновичу цей папірець був. Як пам'ять. Пам'ять про ті славетні часи, коли він – під керівництвом мудрого Олександра Вікторовича, звісна річ – нагинав величезну європейську країну.

А тепер і пам'яті не залишилося. І Медведєв вітального адреса не надішле. Бо хто такий тепер Микола Янович – емігрант, біженець, без грошей, картин, пістолетів і стародруків. Янукович, той хитрий, все своє барахло відразу з собою вивіз – мабуть, дався взнаки кримінальний досвід. А наш герой, людина науки і фінансів – звідки йому, геомеханіку і маркшейдеру, знати про такі нюанси. От і погоріла його конспіративна квартира із сотнями торб.

Що ж, після такого провалу, мабуть, варто очікувати активізації Миколи Яновича на фронті боротьби із київською хунтою. Гроші ж якось треба заробляти, компенсувати назавжди втрачене у застінках української Нацполіції. До речі, тільки за сьогоднішній ранок екс-власник дарницьких скарбів відзначився двома гнівними постамм в Фейсбуці. Ще і й з уміло прифотошопленим фейспалмом у Тараса Григоровича на стогривневій купюрі. Звісно, не сам Микола Янович (чи хто там веде його сторінку в соцмережі) ту картинку робив, вона давно в мережі гуляє – але така претензія на оригінальність та дотепність не може не викликати повагу. Є ще порох в старечих калузьких порохівницях!

До речі, серед численного азарівського добра засвітилася книжка із промовистою назвою "Потерянный рай". Ну, і як тут не згадати класика сучасної української драматургії? :)

Майже цитата із п'єси Леся Подерв'янського " ̶Ю̶л̶і̶я̶ ̶В̶о̶л̶о̶д̶и̶м̶и̶р̶і̶в̶н̶а̶  Васіліса Єгоровна і мужичкі"

Микіл Янівич. Я тебе хтів запитать, Віктар Хвьодарич, ти нє даш мнє оту книгу почитать, де про разні зони написано. Або давай обміняємося: ти мінє про зони, а я тєбє “Потєряний рай” і “Зов мєчти”. Харошиє кнігі, інтєрєсниє.

Віктар Хвьодарич. А ти х*й в страуса видів?