"Пророки" і Отчина: Як запорізькі чекісти віруючих "пресували" (ДОКУМЕНТИ)

У Радянському Союзі було відсутнє саме поняття свободи віросповідань. Віруючі різних конфесій були "частими гостями" концтаборів, розкиданих "широкою країною". Не виключення і протестанти – п'ятидесятники. Для визнання цієї релігійної течії антирадянською було достатньо лишень одного її правила – не брати в руки зброї, а відповідно й не служити в армії. Для СРСР подібне ототожнювалося зі зрадою.

Інформацію про групу п'ятидесятників, що діє у Запоріжжі, п'ятий відділ обласного УМДБ отримав від пересічних жителів, власних добровільних агентів на прізвища "Майская", "Сібірская", "Єфремов" та декількох інших. Це дало "гєбістам" підставу відкрити агентурну справу, що отримала назву "Пророки". За нею "розробляли" близько десятка запоріжців.

Під час агентурної розробки "гєбістські" нишпорки з'ясували, що запорізькі п'ятдесятники регулярно влаштовують нелегальні зібрання. Агенти, які були присутні на цих заходах, повідомляли, що віряни Василь Фоменко, Микола Малишко та інші проводять на зборах так звану "антирадянську агітацію", "оббріхують радянські реалії життя", закликають п'ятидесятників відмовлятися від служби в армії.

Незабаром про це відкрито заявили Володимир Басараб та Василь Фоменко, що був сином одного з лідерів запорізької групи. Посилаючись на власні релігійні переконання, молодики відмовилися служити, коли їх викликали до військкомату для призову до радянської армії. Більше того, вони встигли поділитися своїми поглядами з іншим допризовникам. Для "совєтської" держбезпеки це був катастрофічний промах. Тому обох "відказників" терміново заарештували.

На допитах молоді люди не приховали своєї належності до п'ятидесятників та розповіли про діяльність приходу, бо не вважали це таємницею. Однак цю інформацію МДБ використало на свій лад, його співробітники провели серію арештів для "локалізації" протестантського руху. Серед затриманих виявилися лідери парафіян - фігуранти агентурної справи "Пророки": пресвітер Василь Фоменко, помічник пресвітера Авксентій Кришталь, проповідники Олексій Кравченко та Микола Малишко.

Під час слідства розкрилися невідомі для МДБ факти про діяльність п'ятидесятників, зокрема з залучення нових вірян. Проповідник Малишко розповів, що наприкінці 1949 року декілька разів відвідував військове містечко у Запоріжжі, де познайомився з місцевою жителькою Михалєвою (згодом її також арештували), яка активно включилася у розбудову приходської мережі. Зокрема, запрошувала до себе на квартиру членів сімей льотчиків й агітувала їх приєднуватися до п'ятидесятників.

Таким чином їй вдалося залучити тещу майора Загвозкіна – Поліну Попову й дружину офіцера Анну Коваленко. Також у 1951 році вдалося залучити дружин офіцерів літної частини Віру Прядько та Агнію Кузнєцову.

Крім того, до лав п'ятидесятників увійшла родичка представника тодішньої обласної "еліти": жителька Запоріжжя Олександра Рознатовська, чоловік якої до 1949 року працював начальником слідчого відділу Запорізької обласної прокуратури, а у 1951 році був слухачем Академії суспільних наук при ЦК ВКП(б).

Під час слідства співробітники МДБ відзначили, що Рознатовська намагалася залучити й чоловіка, який у 1950 році приїжджав з Академії до Запоріжжя на канікули. Звичайно ж - "за завданням керівництва протестантів", це було стандартне формулювання, співробітники "совєтської" таємної поліції навіть уявити собі не могли, що людина може розповідати про власні релігійні переконання за власним бажанням.

Заарештований пресвітер Фоменко розповів, що залучив сусідку, колишню студентку Дніпропетровського сільськогосподарського інституту на прізвище Летуча. Вона влітку 1947 року, перебуваючи після 4 курсу на практиці у Мелітопольському районі, проводила релігійну агітацію, намагаючись залучити нових парафіян. До п'ятидесятників Летуча залучили власну матір та агітувала батька.

Авксентій Кришталь залучив до п'ятидесятників свого сина Григорія, учасника війни, нагородженого орденами й медалями. Ставши віруючим, Григорій вийшов з компартії. Батьку ще пригадали, що він слухав радіопередачі "Голосу Америки". (Це вважали "антирадянською" дією, хоча офіційно не було ніякої заборони на прослуховування слухати іноземного мовлення.)

Між тим замість заарештованих з'явилися нові віряни. За повідомленням "сєксотів" "Майской" та "Єфремова", після проведених МДБ арештів запорізьких п'ятидесятників очолив житель міста Микола Касьянов. На нього також готувалися матеріали для арешту. Усі інші фігуранти справи "Пророки", що залишалися на волі, були щільно оточені агентурою. Заарештованих "відказників", що відмовилися від служби у радянській армії, Басараба та Фоменко засудив Запорізький обласний суд - до 25 років виправно-трудових таборів. Матеріали на керівників п'ятидесятників, які були заарештовані по справі восени 1951 року, також передали до суду.

Але церква п'ятидесятників була не єдиною, з якою розправилися запорізькі "чєкісти". У тому ж 1951 році МДБ Запорізької області на території Пологівського району ліквідувало релігійну групу іоанітів, шанувальників протоієрея Іоанна Кронштадтського. Були заарештовані жителі села Кінські Роздори Семен Габелюк, Марія Григоренко, Анна Порохня, Марія Корзова та жителька села Чапаївка Марія Семихіна. Молилися вони в домі пана Габелюка, де влаштували імпровізовану церкву. Пологівських іоанітів звинуватили у прославлянні монархії та засудили за характерною для того часу статтею: "антирадянська агітація та пропаганда". За рішенням Запорізького обласного суду Корзова й Порохня отримали по 10 років таборів, усі інші – по 25.