ТОП-5 техногенних катастроф у СРСР

Цієї трагедії можна було б уникнути, але у високих кабінетах на усе це мали свою думку. "Фундамент" Куренівської катастрофи було покладено ще на початку 50-х років минулого століття. Тоді керівники міста вирішили, що відходи від виробництва цегли можна зливати у відроги Бабиного Яру. Величезний природній резервуар для пульпи перекривала дамба, яка не пускала усю рідку масу вниз, на Куренівку.

За десять років пульпи туди злили стільки, що дамба буквально тріщала від навантаження. Подейкують, що на прийом до голови міському, а простіше кажучи - тодішнього мера Києва Олексія Давидова ходили активні кияни, які неодноразово попереджали, що в деяких місцях через дамбу просочується рідина. Та Давидов нічого й слухати не хотів.

І от зранку 13 березня 1961 року дамбу прорвало. Потік болота заввишки 14 метрів попер вниз до нинішньої вулиці Кирилівської. Стадіон "Спартак" був повністю затоплений. Також затопило трамвайне депо, розташоване трохи нижче, через дорогу. Болотяна маса накрила автомобілі і громадський транспорт.

Техногенна катастрофа фактично знищила кілька десятків житлових будинків. За офіційними даними радянської влади, внаслідок трагедії загинуло 150 осіб. Та й то, ці дані спочатку були настільки засекречені, що у доповідях про трагедію взагалі не було мови про загиблих. Загалом, за підрахунками відомого столичного історика Олександра Анісімова, Куренівська трагедія забрала життя щонайменше півтори тисячі киян.

Радянська влада завжди мала звичку засекречувати дані про катастрофи, які стали наслідком зухвалості чиновників. В день трагедії на Куренівці у Києві відключили міжміський та міжнародний зв'язок. Подейкували, що ще кілька місяців потому усі листи, які кияни відправляли зі столиці, перечитувалися компетентними органами, щоб не допустити витоку інформації про трагедію за межі Києва.

Тому Depo.Київ вирішив зробити підбірку техногенних катастроф, які сталися за часів СРСР і про які було наказано мовчати.

5 місце - літак на Осорках

Про цей випадок також мало хто знає. 2 червня 1976 року над Києвом могла б статися справжня трагедія. В той день з литовського Каунаса до Києва вилетів пасажирський літак ЯК-40, що виконував регулярний рейс.

Коли літак вже зайшов на повітряну територію столиці України і пілоти прийняли рішення про зниження висоти, адже потрібно було приземлятися в аеропорту "Жуляни", раптом в літака відмовили одразу кілька двигунів. Пілоти не розгубилися і вирішили саджати літак на заливні луки Осокорків. Ця операція була проведена успішно. Настільки, що під час аварійної посадки ніхто з членів екіпажу та пасажирів не постраждав.

Звичайно, що інформацію про невдалий політ літака засекретили, адже керівництво Радянського Союзу жило за принципом, що населення повинно думати, що в країні взагалі немає ніяких катастроф і нещасть. Втім, мешканці Осокорків, де вже тоді були дачі киян, все ж "пронюхали" про історію з літаком. Тому багато киян дізналися, що за деяких обставин на місто міг би впасти пасажирський літак.

4 місце - ядерний вибух на Харківщині

Не усі українці знають, що на території нашої держави був ядерний вибух. Це сталося у далекому 1972 році. За деякими даними, потужність ядерного вибуху була усього втричі меншою, аніж від вибуху бомби, які скинули у 1945 році на японську Хіросіму.

На початку 70-х років минулого століття на Харківщині знайшли дуже велике газове родовище. За кілька років тут вже по повній програмі видобували газ. Якось на одній з бурових установок сталася пожежа на глибині понад 20 метрів. Згодом пекельний факел вже бив догори на кілька десятків метрів. Газ почав отруювати усе навкруги. Загасити вогняний стовп нічим не могли і тоді вчені вирішили влаштувати підземний ядерний вибух. За розрахунками від вибуху мав посунутися грунт і такими чином закрити пекельне полум'я. Така собі природня "пломба" з грунту.

Спланований ядерний вибух під землею провели зранку 9 липня 1972 року. Очевидці тих подій згадують, що після вибуху з-під землі почало летіти каміння вперемішку з болотом. На деякий час вогняний стовп зник, але дуже швидко почав "бити" з новою силою. І тільки майже за рік вдалося ліквідувати стовп вогню, що йшов зі скважини. Зробили це за допомогою залиття бетону під високим тиском. Тобто ядерний вибух не зробив своєї справи і був виконаний даремно.

Радіація все ж вийшла на поверхню, хоча вчені і чиновники запевняли, що усе залишиться під землею. За деякими даними, радіоактивна хмара пішла на Київську та Чернігівську області. Ходили навіть чутки, що вище керівництво країни одразу після цього відмовилося їсти продукти, вироблені на Київщині, а тому їжу для представників партії возили з інших областей. Мешканці навколишніх населених пунктів майже одразу повернулися до звичного життя, адже їм ніхто не розповідав про наслідки підземного ядерного вибуху. Усі дані про цю техногенну катастрофу були звичайно ж засекречені. Скільки людей з роками померло від радіаційного впливу також невідомо.

3 місце - ядерний вибух на Донеччині

Радянське керівництво навіть після невдалого ядерного експерименту на Харківщині у 1972 році продовжило "тулити" ядерні вибухи у так званих мирних цілях. У 1979 році ще один такий вибух було виконано неподалік Єнакієво Донецької області. У той час на місцевій шахті "Юнком" спостерігалися часті викиди метану, що загрожувало життю шахтарів. Вчені вирішили, що потужний вибух у гірських породах розірве так званий зв'язок між вугільними пластами та метаном, а це дасть змогу зробити вугільні пласти безпечними для шахтарів.

Втім, коли мова зайшла про потужність вибуху, то думки тоді розділилися. Одні фахівці були впевнені, що невеликий ядерний вибух ні до чого не призведе і метан не "відділиться" від вугілля. А от якщо вибух зробити потужним, то це вже загрожуватиме безпеці цілого регіону. Тому зійшлися на тому, що потужність ядерного вибуху має бути на рівні о,3 кілотонни у тротиловому еквіваленті, що в 50-60 разів менше, аніж ядерна бомба, скинута на Хіросіму.

16 вересня 1979 року підземний ядерний вибух був проведений. Подейкують, що після нього у буквальному сенсі слова дрижала земля навколо шахти. Цікаво, що перед ядерним вибухом місцеве населення начебто заспокоїли, що, мовляв, будуть проводитися навчання з цивільної оборони, а тому людям немає чого турбуватися, якщо вони почують потужний вибух.

Офіційні органи тоді заявляли про позитивний результат ядерного вибуху у шахті. Начебто після цього дійсно зменшилися викиди метану. Та була й інша думка, яка полягала у тому, що викиди метану дійсно зменшилися, але не так масштабно, як того хотіли вчені. Тому експеримент з підземним ядерним вибухом не виправдав сподівань. Знову ж таки офіційно не було зафіксовано підвищення рівня радіації у шахті і на поверхні. Але куди ж поділася та радіація? Хоча у ЗМІ неодноразово писали, що після 1979 року мешканці Єнакієвського району почали частіше хворіти і помирати від симптомів схожих на ті, що отримали ліквідатори Чорнобильської катастрофи.

2 місце - вибух на Чорнобильській АЕС

Вище керівництво країни знало про наслідки радіаційного забруднення навколо Прип'яті та у столиці України. Втім, людям про це з офіційних джерел ніхто нічого не казав. Тільки за кілька днів після вибуху на ЧАЕС у газетах з'явилася невеличка замітка про "невеличку" аварію на атомній електростанції. Звичайно, партія казала, що боятися немає чого.

Та вже коли західні країни почали відслідковувати радіаційний потік з боку СРСР, радянським вождям вже не було куди подітися і про наслідки техногенної катастрофи почали потроху розповідати. Хоча на парад на честь 1 Травня киян все ж "вигнали". Рівень радіації у Києві тоді вже зашкалював, а кияни, нічого не підозрюючи, йшли колонами Хрещатиком.

Начебто тодішній генсек Михайло Горбачов наказав керівнику радянської України Володимиру Щербицькому не сіяти паніку і за будь-яких умов провести святковий парад. Які дози радіації тоді отримали кияни, що прийшли на парад, можна тільки здогадуватися.

1 місце - Тоцькі військві навчання

Ця трагедія сталася не в Україні, але вона чітко показує, що для радянської влади людські життя були абсолютно нічим і їх ніхто не рахував. Тоцькі навчання відбулися у вересні 1954 року в Оренбурзькій області. В них брали участь близько 45 тис. військових. Головна мета навчань: подивитися, наскільки радянські війська готові до прориву оборони ворога з використанням ядерної зброї під час можливої Третьої світової війни. Та реально радянське керівництво просто хотіло перевірити, як військові будуть вести наступ слідом за атомним вибухом.

Зранку 14 вересня 1954 року літак Ту-4 з висоти 8 тис. метрів скинув на землю атомну бомбу потужністю 40 кілотонн, а це майже втричі більше, аніж скинута атомна бомба на Хіросіму.

На висоті 350 метрів від землі бомба вибухнула. Вибух був такої, що усе це нагадувало кінець світу. Майже одразу після цього військових відправили в епіцентр вибуху.

Тут рівень радіації був 50 Рентген за годину, що реально загрожувало здоров'ю людей. Літаки, що були задіяні у військових навчаннях, вимушені були пересікти так звану ніжку атомного гриба, що утворювався після атомного вибуху. Простіше кажучи, усі військові були звичайними піддослідними, на яких вивчалися наслідки радіаційного зараження людини. Цікаво, що за деякими даними, перед Тоцькими навчаннями солдатами, які брали в них участь, казали, мовляв, вони мають дякувати, що партія обрала саме їх.

Звичайно, що інформація про наслідки атомного вибуху повністю замовчувалася у СРСР. Та за даними дослідників, після цього нелюдського випробування у мешканців навколишніх населених пунктів, почали частіше виявляти пухлини, а також захворювання крові. Також спостерігалися різноманітні мутації в організмах людей, а дитяча смертність зросла у кілька разів. За деякими даними, від Тоцьких навчань постраждало близько 10 тис. цивільного населення.