Чому Меркель не злякалась "нової ескалації" на Донбасі

Вчора канцлер Німеччини Ангела Меркель і прем'єр Польщі Беата Шидло на спільній прес-конференції у Варшаві в один голос заявили, що санкції проти Росії знімати не можна, оскільки Мінські угоди нею так і не були виконані. Що, звичайно, можна – і треба – розглядати як дипломатичну "#перемогу".

Особливо якщо зважити на той факт, що буквально за кілька годин до того фрау канцлерін телефонував російський президент, і годину переконував її, що все, що відбулося довкола Авдіївки – це "очевидне прагнення київської влади зірвати реалізацію мінських домовленостей, а також використовувати "нормандський формат" для прикриття своїх деструктивних кроків". Судячи з усього, Володимир Путін був не надто переконливим.

Дехто в соцмережах навіть припустив, що цей "політичний дует" був своєрідною формою вибачень з боку Польщі та Німеччини за популізм Ярослава Качинського та трохи химерні політичні пропозиції німецького посла в Києві. Хоч припущення, безумовно абсурдне – канцлер за помилки послів не вибачається. Не по чину. Та й питання про санкції задавали польські журналісти, які, на відміну від частини російських колег, формулюють їх самі, а не зазубрюють напам'ять перед президентськими прес-конференціями.

До речі, на тій же зустрічі Меркель із Шидло Україна отримала іще одну невеличку опосередковану дипломатичну перемогу, оскільки, за чутками, полякам вдалось переконати Меркель вжити заходів стосовно блокування "Північного потоку 2", будівництво якого грозить залишити Польщу та Україну без російського газового транзиту, але то вже інша історія.

Паралельно з тим у США сенатор-республіканець Марко Рубіо в інтерв'ю CNN заявив, що законопроект щодо закріплення санкцій проти РФ зможе зібрати у Конгресі достатню кількість голосів, у тому числі і для подолання президентського вето – в разі, якщо Дональд Трамп піде на аж настільки круті міри. Що, зважаючи на наявність великої кількості проблем із законодавцями, видається вкрай малоймовірним. Тому є серйозні приводи припустити, що й політика США стосовно антиросійських санкцій, попри чисельні інтриги, так і залишиться без змін.

Таким чином, можна стверджувати, що загострення під Авдіївкою не принесло Володимиру Путіну жодної істотної перемоги – ані дипломатичної, ані військової. Він не зумів переконати світ, що агресором виступила Україна, і що санкції проти Росії в зв'язку з цим слід послаблювати. Він не зумів налякати ЄС перспективою нової великої війни на Донбасі, для уникнення якої його треба "умиротворювати". Чому так трапилось – сказати складно. Чи то німецька розвідка переконала Берлін в тому, що Росія не готова до широкомасштабного наступу, чи то сама Меркель, знаючи Путіна, зрозуміла, що він блефує – але гра в господаря Кремля явно не вдалася.

Путін, врешті, виставив себе не надто ефективним дипломатом – якщо, не зважаючи на всі його зусилля, німецька очільниця залишилась при власній думці, яку публічно продемонструвала менш ніж за півдоби по тому.

Єдиним небезпечним для України моментом залишається, як і два роки до цього, питання єдності ЄС у справі антиросійських санкцій. Зокрема, найбільшу загрозу становитимуть результати виборів у Франції, де донедавна головне протистояння розгорталось між залежною від Росії Марін Ле Пен та позитивно налаштованим до Росії Франсуа Фійоном. Зараз, коли у парі лідерів Фійона змінив Еммануель Макрон, російські ЗМІ зайнялись активною промоцією Ле Пен – і інформаційними атаками на Макрона. Що, в результаті, може принеси Кремлю черговий неприємний зовнішньополітичний сюрприз.

Зважаючи на все це, можна з достатньою достовірністю передбачити, що протистояння між Києвом та Москвою буде продовжуватись без особливих змін. Питання лиш в тому, скільки ще часу подібну ситуацію зможе витримати Україна.