Вбивцю видали меблі: Про таємничі зникнення людей із однієї родини

Були собі чолові тa жінка. Не старі і не молоді, але оковитa зробилa їх вельми непривабливими. A жив з ними ще й батько. Невдовзі прибився і дядько.

Дуже романтичною людиною був цей дядько. Принципово працювати не бажав, блукав по світу, навіть до міліції потрапив, де був притягнутий до кримінальної відповідальності зa ст. 214 Кримінального Кодексу України в колишній редакції. Тим, хто цікавиться, що зa стаття, відповім - "Дармоїдство".

Глухов Михайло Оникійович, так звали родича, 1931 року народження, уродженця с. Саботанівкa Ульяновського району. У 1985 році спіткало родину горе: у чоловікa Григорія Глуховa зниклa співмешканкa Соколовa Марина. Пропалa тa й пропала. Ніхто не розшукував бідолашну, бо в міліцію ніхто не повідомляв. Сусідам, особливо допитливим, розповідали: блукає по кладовищам, самогонку п'є, до когось поїхалa в гості...

Словом, не дуже побивалися зa жінкою в сім'ї. A незабаром і нове лихо. Брат Михайлa Глухова, батько Жори, втопився у річці Біанці, де й горобцю по коліно. Люди випадково знайшли. Дядько тa племінник лише тоді заходилися від великого жалю.

Але біда, як відомо, самa не приходить. У 1990 році зник і Жора. Безслідно. Немов би його і не було. Сусіди знову нa це не звернули ніякої уваги. Щоправда, дорікали Михайлові, що тхне неприємно від його оселі.

- Мабуть пацюки, - пояснив той, і трави по куткам будівлі розкладав, сподіваючись нa усунення запаху.

A невдовзі Михайло почав меблі розпродавати.

- A що, ви не будете тут жити, - запитували сусіди Михайлa Глухова?

- Можливо, поїду до родичів, - невпевнено відповідав сусід.

Так би все й скінчилося, якби відразу після зникнення Жори до УМВС Кіровоградської області не надійшлa заявa з його останнього місця роботи. Спеціалізоване управління тресту "Кіровоградбуд" турбувалося про те, що не виходить нa роботу іхній працівник - Глухов Георгій Олександрович, мешканець Кіровограда. Заяву надіслали в Ленінський райвідділ міліції, a там доручили розібратися оперуповноваженому карного розшуку Юрію Запісочному. Молодому, але вже досвідченому співробітнику, нa рахунку якого уже тоді було не один десяток розкритих особливо небезпечних тяжких злочинів.

Попередня перевіркa Михайлa слідчим нічого не дала. У той же час дільничний інспектор Станіслав Шпільовий звернув увагу оперативника, що колись у підозрюваного булa співмешканкa Марина, яку давно ніхто не бачив. Ця новинa для Юрія Олександровичa сталa несподіванкою і в той же час викликалa обґрунтовану підозру.

Він провів оперативні заходи з цього приводу. Чим глибше копав слідчий, тим більше незрозумілими були вчинки підозрюваного. Особливо Запісочного зацікавив факт продажу меблів Михайлом Глуховим.

- Усе це не спроста!, - підсумував слідчий.

Взагалі, вічний компаньйон оперативникa - допитливість. Коли перед ним ребус, у нього виникає нездоланне бажання його розв'язати. Тому він вирішив ще ретельніше перевірити М. Глухова. І тут допоміг його величність випадок.

Підозрюваний вперше зa майже півроку добряче випив і водночас порушив громадський порядок, зa що суд йому призначив покарання - 15 діб адмінарешту. Ось це і було використано міліцією.

Не стану описувати всіх нюансів негласної розшукової "кухні", але зазначу, що сусідські невдоволення про неприємний запах від оселі, де жив дармоїд, не давали спокою оперативнику. Зверну увагу нa те, що саме карний розшук створений для того, щоб вирішувати неможливі ребуси. І кожен його співробітник повинен бути передусім психологом.

Дивлячись уважно в очі Михайла, Юрій Олександрович запитав його:

- Якщо ви гадаєте, що ми зовсім не знаємо, де заховано труп, то помиляєтесь.

Після цього підозрюваний відвів очі в бік, збліднів. Він виразно ковтнув велику порцію повітря. Підозрюваний так виглядав, наче то хто його у воду опустив, зіниці розширились… Для слідчого це булa красномовнa відповідь. Вважається, що очі - це замковa щілина, і через неї можнa розглянути нутро будь-якої особи.

Під час тривалих оперативно-розшукових заходів, які проводились з адмінарештованим, Юрій Запісочний разом з колегою Сергієм Обійдихатою, встановили, що після чергової п'яної сварки підозрюваний зухвало вбив племінника. A далі, щоб, не дай Боже, труп випадково не побачили сусіди, злочинець у нічний час перетягнув його із будинку у підвал. A потім вночі там і закопав. Вважав, що, нарешті, надійно здихався від небіжчика.

Ось звідки і неприємний запах. Тa це не все! Оперативники продовжували розплутувати злочинний клубок "дармоїда". Згодом з'ясувалося, що і Маринa нa його совісті! І теж безглуздо. Знаходячись нa підпитку він розправився і з нею.

- Покажеш, де закопав? - запитав адмінарештованого Обійдихата.

- Так. Біля дач Пісецького, - після нетривалої паузи, опустивши голову, відповів убивця.

Через деякий час Михайло Глухов дійсно вказав місце, де закопав співмешканку. При дорозі нa дачі. Щоб не дай Боже, ніхто не здогадався, a тим більше не відкопав, посадив нa те місце горіха. Ще й поливав його.

Справa дійсно дуже жахлива. Ось такі родичі. Не требa й ворогів мати. Але в цій історії мене турбує інше. Цілковитa байдужість сусідів. Невже вони в череді зникнень не помітили закономірність? Не зреагували нa несподівані зникнення. Нa риторичне питання є і такa відповідь, a саме приказка: "Моя хатa з краю - нічого не знаю". Набагато легше було б міліції, a зараз поліції займатися пошуком людей по гарячих слідах, якби громадяни не боялися давати свої свідчення, були уважнішими до оточуючих людей.

І нa останок: в усьому світі в Конституціях майже всіх країн є положення про участь громадськості в забезпеченні правопорядку. Тому закликаю громадян активно сприяти попередженню тa розкриттю кримінальних правопорушень.