Неслухняні "слуги": Чи розпустить президент Зеленський Верховну Раду 24 серпня

Учора Верховна Рада провалила програму Кабінету міністрів 2.0. "За" документ проголосувало лише 176 членів фракції "Слуга народу". А от тих "слуг", які не підтримали плани Шмигаля, можна поділити на три групи – люди Ігоря Коломойського, "соросята", які гойдають тему відставки глави МВС Арсена Авакова, та ображені на уряд чи на когось із оточення президента. Це голосування стало черговим доказом відсутності єдності у монобільшості. Проте якщо раніше цю проблему вдавалося прикрити голосами сателітів із депгрупи "Довіра" та позафракційних, то зараз не вийшло.

Depo.ua аналізував, які варіанти може обрати Володимир Зеленський після того, як його ж фракція у ВР прокотила урядову програму і, таким чином, дала йому під дих. Серед цих варіантів – розпуск Ради та її перевибори. За даними наших джерел, саме цей варіант нині активно опрацьовується на Банковій. Про свій намір розігнати нинішній склад парламенту Зеленський може оголосити в промові до Дня Незалежності України 24 серпня, а сам указ може підписати 31 серпня, після того, як ВР 9 каденції втратить річний імунітет від розпуску. Тобто, дочасні вибори парламенту будуть суміщені з місцевими, і відбудуться 25 жовтня. 

Що це дає Зеленському? По-перше, він пошле чіткий сигнал суспільству, що не терпітиме вибриків депутатів, яких зібрали у фракцію "Слуга народу", проте ці люди виявилися занадто різними, аби сидіти у депутатських кріслах всі 5 років. У такий спосіб він підвищить власний рейтинг. Але є велике "але" - монобільшості "зелені" вже не отримають, враховуючи два фактори: перший – далеко не всі виборці знову голосуватимуть за "слуг", з огляду на їх епічні "зашквари" та внутрішні сварки протягом депутатства, другий – рейтинг цієї партії знижується внаслідок активної роботи проти президентської сили її опонентів, і ця робота в разі дочасних виборів лише посилиться.

Другий момент – оточення президента переконує його в тому, що монокоаліція, насправді - не так вже й добре, оскільки глава держави у свідомості виборця несе відповідальність за все, що робить його фракція. І це знижує його особистий рейтинг. Тому краще піти на перезавантаження Верховної Ради, отримати в новій тих самих 150-170 "штиків", але "своїх", а далі створювати коаліцію, з якою розділяти і посади, і відповідальність. Логіка у цьому, звісно, є, - правило "розділяй і владарюй" сповідували ще з глибокої давнини. Проте і тут існує "але" - з ким розділяти відповідальність. Згідно з останніми соцопитуваннями, чисельну фракцію в разі перевиборів сформує "ОПЗЖ", росте рейтинг "Європейської солідарності", також прохідний бар’єр здатні здолати "Батьківщина" (Depo.ua писав про її можливий спільний похід на вибори з Олегом Ляшком) та партія Ігоря Смєшка.

З "ЄС" йти у коаліцію Зеленський не хоче, залишаються "ОПЗЖ" і умовна партія Тимошенко-Ляшка, під яку можуть підв’язатися й інші політики, одні з яких орієнтуються на Рината Ахметова, інші – на Ігоря Коломойського. В разі проходження партії Смєшка, вона також розглядається в якості учасниці коаліції, проте все у підсумку залежатиме від того, скільки депутатів зайде під цим брендом.

І, нарешті, третій момент – одночасні вибори і ВР, і місцевих рад може стати технологією "зелених". Це шанс завести до місцевих обраних органів влади більшість зі "слуг" під лозунгами чергового перезавантаження влади. Якщо оточення Зеленського переконає його у тому, що, програючи монобільшість, він, натомість, виграє значно більше – слухняну фракцію, розподілення відповідальності за уряд із кимось, чисельні фракції чи навіть власну більшість в обласних і міських радах великих міст – тоді на українців восени чекатимуть перевибори Верховної Ради. Що вирішить Зеленський, побачимо і почуємо вже найближчим чином. А ще побачимо, як його ж "слуги" боротимуться проти розпуску, адже в наступну каденцію значна їх кількість не потрапить. 

До речі: у Зеленського ще лишається одна опція - позачергові президентські вибори. Такий варіант також можливий, якщо доведеться ще раз перезавантажувати владу. Тим більше, що жоден із нинішніх політиків найближчим часом все одно не зможе зрівнятися з ним за рівнем підтримки, тому тут ризики навіть менші, аніж перезавантаження парламенту.