Народовладдя від Зеленського: Коли українці зможуть "скасувати" державу на референдумі

На вчорашній погоджувальній раді віце-спікер Руслан Стефанчук нагадав, що робоча група напрацьовує пакет законопроектів про народовладдя. За його словами, "воно включає туди, крім всеукраїнського референдуму, питання місцевого референдуму; питання народних законодавчих ініціатив; питання, які стосуються народного законодавчого вето; питання, які стосуються формування народом порядку дня для влади на різних рівнях і ціла низка інших ініціатив. Тому не можна спрощено підходити до законопроекту про народовладдя – це комплекс законів, який буде включати в себе близько 8 законопроектів", - заявив віце-спікер від "Слуг народу". Це відбулося на тлі вимог Юлії Тимошенко провести референдум щодо ринку землі. Юлія Володимирівна закинула монобільшості невиконання обіцянок: "Багато людей голосувало за президента України Зеленського, тому що він сказав, що перший закон, який буде внесений до Верховної Ради, – це буде закон про народовладдя".

Простіше кажучи, чим довше "Слуги" тягнутимуть зі згаданими законопроектами, тим більше втрачатимуть від критики опозиції. З іншого боку – подібного роду документи дійсно мають бути дуже ретельно розроблені, аби, по-перше, парламент їх прийняв, а, по-друге, щоб у підсумку народовладдя не вилізло боком самому народу.

Нещодавно Стефанчук пояснював, що влада розуміє під народовладдям. Два його ключові елементи - це всеукраїнський та місцевий референдуми. Далі йдуть народна законодавча ініціатива та електронні петиції. Четвертим проявом народовладдя Стефанчук назвав "відозву" посадових осіб. Сюди він включив уже прийнятий закон про імпічмент. Нагадаємо, цей документ був розкритикований багатьма експертами через неможливість його реалізації. Крім того, казав віце-спікер, розробляється законопроект про народне вето, що регулюватиме рішення посадовців. Останнім проявом народовладдя, за Стефанчуком, є "формулювання порядку денного", коли народ на місцевому або загальнонаціональному рівні визначає, що "пріоритетним є перше, друге і третє, а не те, що ви собі думаєте". Цікаве формулювання з огляду на те, що у соцопитуваннях, результати яких оприлюднюють щомісяця, народ вже розставив пріоритети: мир і зниження тарифів. Жоден із них влада поки не виконала і без референдуму.

Depo.ua вже писав про небезпеки народовладдя для України, особливо для її цілісності. Ключова із них – ми можемо зіткнутися з парадом референдумів на різні теми, вигідні тим чи іншим політичним і бізнесовим групам. Котрі мають у своїх руках головне знаряддя для успішного референдуму – медіа, які формуватимуть громадську думку. І якщо вже й гратися у плебісцити, то, можливо, є резон обмежитися місцевими. Та й то, чітко встановити коло питань, які можуть на них виноситися. У цьому контексті нагадаємо важливий момент: у Росії законність так званого "референдуму про статус Криму", який відбувся 16 березня 2014 року, виправдовували… українською Конституцією. В ній у статті 138 пункт 2 до відання АРК відноситься організація та проведення місцевих референдумів. У той же час не конкретизовано предмет такого референдуму. Зрозуміло, що це фальшиве пояснення, адже на момент проведення цього дійства в Криму в Україні був чинним закон 2012 року "Про Всеукраїнський референдум", після прийняття якого втратив чинність інший закон – про всеукраїнський і місцевий референдуми. Тобто, не існувало законних підстав для місцевого референдуму. Однак сам по собі дозвіл на референдум може використовуватися місцевими князьками в сепаратистських цілях. Фейкові референдуми на Закарпатті (відбувся 1 грудня 1991 року паралельно з референдумом про незалежність України), в Криму, в Донецькій та Луганській областях 11 травня 2014 року, підтверджують цю тезу.

Також вкрай сумнівним з точки зору не лише Конституції, а й здорового глузду видаються наміри узаконити народне вето і формування народом порядку денного для влади. Останній пункт взагалі виглядає як підміна іншої демократичної норми – виборів. Партії та окремі кандидати, балотуючись у виборні органи влади, представляють свої програми, виборець обирає з-проміж них ті, які їм імпонують. Отримавши мандат довіри, партії і вже депутати втілюють ці програми в життя. Це загальноприйнята демократична процедура. Народний порядок денний для влади – це ніщо інше, як намагання корегувати програми, підтримані виборцями, вже після обрання. Простіше кажучи, обман виборця, який прикриватимуть популізмом про побажання народу. Приміром, на сайті президента чи Ради переможе петиція про "долар по 8", як у такому випадку уряд виконуватиме цю забаганку?

Що ж до народного законодавчого вето, то таке існує, однак не у багатьох країнах. В Європі подібний механізм народовладдя застосовується в Італії, Швейцарії, є він і в законодавстві багатьох американських штатів (але не всіх). Найчастіше народне вето накладають в Італії. Там його процедура передбачає референдум проти закону, прийнятого парламентом. Референдум призначає президент за ініціативою 500 тис. виборців або за рішенням 5 з 20 обласних рад. Якщо проти закону проголосує більше половини виборців, що беруть участь в референдумі, а в голосуванні візьмуть участь понад 50% зареєстрованих виборців, закон вважається скасованим. Для референдуму є низка обмежень, зокрема, він не допускається щодо законів про податки і бюджет, амністії і помилування, про ратифікацію міжнародних договорів. При цьому варто наголосити, що такий спосіб народовладдя ослаблює законодавчі повноваження італійського парламенту і заодно постійно підживлює популістські політичні сили.