Текст: Олекса Шкатов, Олександр Хоменко, Наталія Литвинова

Фото: Олександр Хоменко

Відео: Сергій Людкевич

Чергова річниця однієї з найтрагічніших подій ХХ століття, аварії на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС – привід згадати, що 30-кілометрова Зона відчуження навколо місця катастрофи – не така вже й мертва територія. І в найближчому майбутньому на неї чекають серйозні зміни

За 32 роки по аварії покинуті чорнобильські землі надзвичайно змінилися. І їхні трансформації прискорюються, адже дедалі швидше сиплеться те, що колись будувалося для "міста-саду", якою створювалася Прип'ять, та для потужної, провідної на той час Чорнобильської АЕС.

Сьогодні Чорнобильська зона відчуження – це покинуті села, дивовижна "Дуга" – радянська станція загоризонтного стеження, що височіє над лісами, розтрощена, заросла лісом Прип'ять та Чорнобиль, в якому життя жевріє завдяки персоналу станції, що там мешкає. Окрім цього, в Зоні проживає з півтори сотні самоселів, кількість яких з роками лише зменшується.

Довший час про Зону не було відомо практично нічого, хоча інтерес до неї був завжди. До "великої землі" доходили переважно сухі офіційні звіти, репортажі до чергової чорної річниці та яскраві, дивовижні сталкерські байки.

Все почало змінюватися після реорганізації управління Чорнобильською зоною і створення 2011 року Державної агенції керування Зоною відчуження. Чи то зіграв роль сам факт прибуття "нової крові" на забюрократизовані керівні посади, чи прийшло розуміння, що вже в осяжному майбутньому струмок фінансування від зарубіжних партнерів "пересохне", і Україна лишиться із зараженими землями сам-на-сам, але Зону, яка після остаточного закриття ЧАЕС перестала приносити хоч якісь гроші, почали реформувати, причому на багатьох рівнях одразу.

У ДАЗВ ще два роки тому, до 30-річчя аварії, говорили, що хочуть створити навколо Прип'яті промислову зону для низки специфічних, але потрібних підприємств. Концепція реформування вже була готова, і 13 квітня 2016-го року Президент підписав указ "Про додаткові заходи щодо перетворення об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему та відродження забруднених територій". Задача – перетворити 10-кілометрову санітарно-захисну зону ЧАЕС на промислову, аби вона стала нормальним господарчим об'єктом, а не лише споживала бюджетні гроші, а те, що далі 10 кілометрів – на заповідник. Нині можна констатувати, що процес дійсно запущено: об'єкти добудовуються, робота кипить, заповідник, принаймні формально, створено.

Фактично тут досі проводяться роботи з ліквідації наслідків аварії далекого 1986 року. Цьогоріч роботи по основних об'єктах виходять на фінішну пряму. Як наголошує очільник ДАЗВ Віталій Петрук, вся інфраструктура, яка зараз створюється в Зоні, є надзвичайно сучасною. Створено систему моніторингу: у разі пожежі чи іншої надзвичайної події ситуація щодо розповсюдження радіонуклідів у межах Зони відчуження аналізуватиметься кожні дві хвилини.

Разом з тим, питання "що далі?" лишається, але це і нормально. Надто вже складною і непередбачуваною є Зона.

Головна задача розвитку 10-кілометрової зони навколо ЧАЕС – "десятки" – добудова об'єкту "Укриття" (його ще називають "Аркою" або, найчастіше, "Конфайнментом") над 4-м енергоблоком, можна сказати, виконана. Знайомий всьому світу силует аварійного реактора змінився: бетонний саркофаг, нашвидкоруч виведений наприкінці 2016-го року накрила величезна арка – унікальна споруда заввишки 110, завдовжки 150 і завширшки 260 метрів. Вища, ніж американська Статуя Свободи, простора настільки, що могла б накрити римський Колізей.

Далі, вже в 2017-му, був наступний складний етап – спорудження торцевих стін. Ці роботи проводились всередині об'єкту "Укриття" в умовах, наближених до тих, в яких колись споруджувався існуючий саркофаг. За дуже "густої" радіації було демонтовано понад 1500 "кубів" старих конструкцій, які існували ще на момент аварії. Загалом роботи дозволили створити нові безпечні місця в конфайнменті. Частково проводиться герметизація – умови для неї вже створені.

Дата запуску "Укриття" постійно переноситься – два роки тому його обіцяли запустити в 2017-му, зараз вона вкотре "посунулася" на листопад. У ДАЗВ на такі нестиковки реагують спокійно. Старий саркофаг над 4-м енергоблоком – унікальний і небезпечний об'єкт. Скільки його не досліджуй, все одно будуть сюрпризи.

"Коли свердлили отвір під аркою, під шаром бетону виявили високий рівень радіації, який зобов'язує дотримуватись особливих методів організації робіт і проводити особливі захисні заходи, що теж вплинуло на хід робіт. Тому і строки переносяться", – пояснює голова Агенції Віталій Петрук. І наголошує, що при роботі, пов'язаній із радіацією, ганятися за встановленими строками не варто. Головне – це безпека.

Проектний термін служби нового "Укриття" – 100 років, всередині арки працюватиме кран, передбачена можливість проведення робіт із поступового остаточного демонтажу руїн 4-го енергоблока. Ось тільки технологій, які дозволяють безпечно взаємодіяти із настільки радіоактивними матеріалами, людство ще не вигадало.

Ще одна "задача №1" – добудова нового сховища відпрацьованого ядерного палива сухого типу, СВЯП-2, на заміну старому "мокрому" сховищу, побудованому ще у 1986-му. Воно має "забрати" в себе паливні елементи 1-го, 2-го і 3-го енергоблоків, накопичені за весь час експлуатації станції, а це понад 21 тисяча тепловидільних збірок. Зараз вони зберігаються в старому "мокрому" сховищі – спеціальних басейнах витримки, розташованих на промисловому майданчику ЧАЕС. У дуже далекій перспективі має бути ще й ЦСВЯП – централізоване сховище для палива з трьох українських атомних станцій – Рівненської, Южно-Української і Хмельницької.

2016-го року СВЯП-2 було готове на 70%, цьогоріч його мають завершити. Також планується запустити в експлуатацію першу чергу комплексу для зберігання радіоактивних відходів "Вектор". Для цього Верховна Рада відновила накопичувальний статус Фонду поводження з радіоактивними відходами, який фінансується, зокрема, за рахунок екологічного податку. Слід згадати і про законодавчу роботу в цій сфері: та ж Рада ухвалила в першому читанні Закон про нову класифікацію радіоактивних відходів для захоронення, а також Про нові стандарти захоронення радіоактивних відходів.

Загалом за минулий рік було зроблено чимало роботи. Зараз завершено монтаж обладнання – за офіційними даними, сховище готове на 98%. Йде наладка, індивідуальні та комплексні випробування систем за програмами, узгодженими із Державною інспекцією ядерного регулювання. Згідно із графіками, завершення холодних випробувань заплановане на грудень. Далі почнуться випробування гарячі – з реальним паливом, вивезеним з існуючого сховища за допомогою спеціального вагона-контейнера для перевезення ядерного палива. Хоча кінцевої дати запуску в експлуатацію, визнають в ДАЗВ, також немає.

Чорнобильська станція, хоча давно не працює, продовжує жити своїм невидимим для стороннього ока життям. Два роки тому, 21 квітня 2016-го, був нарешті звільнений від паливних елементів другий реактор: задача була не з легких, адже кілька збірок були пошкоджені ще з доаварійних часів, і на пошук вирішення, що з ними робити, знадобилося понад 10 років. А от третій, найближчий до аварійного блок, вивантажили давно. Більше того, цьогоріч в нього стали пускати сторонніх людей. А це дуже цікаво, адже цей енергоблок – брат-близнюк розвороченого вибухом 4-го рекатора. Та й розташований він в сусідньому крилі тої ж будівлі, геть близько від арки-конфайнмента.

Тепер журналістам і туристам тут розповідають, що таке генераторна етажерка, показують насоси системи охолодження активної зони реактора, пункт управління турбогенераторами, щит управління захистом і ту саму кнопку аварійного захисту АЗ-5, після натискання якої і стався вибух в ніч на 26 квітня 1986 року. Щоправда, як пізніше з'ясувалося, винна в аварії була зовсім не кнопка, а особливості самої конструкції реактора РБМК-1000.

Із Центрального щита управління до активної зони реактора – 16 метрів, але ця відстань всуціль заповнена бетонними перекриттями. Тут же в коридорах можна зустрітися зі справжнім радіаційним брудом: пилом та бета-частинками в повітрі, "натрушеними" робітниками на шляху з місць проведення робіт. Але рівень радіації в 3-му енергоблоці, кажуть працівники ЧАЕС, безпечний для здоров'я людини.

Цього слова в офіційних документах ДАЗВ ви не зустрінете, адже розвиток туризму не належить до статутної діяльності агенції. Але після введення в експлуатацію об'єкта "Укриття", створення якого фінансувалося міжнародними донорами, його обслуговування навалиться на український бюджет і складатиме, за словами Віталія Петрука, приблизно 50 мільйонів доларів на рік.

Разом з тим, одним із основних пунктів нової стратегії розвитку Зони відчуження є поступове перетворення її на самоокупний об'єкт. Тому на сайті ЧАЕС з'явилося повідомлення, що з березня 2018 року Державне спецпідприємство "Чорнобильська АЕС" відкриває тури власними об'єктами. Саме тому і відкрили доступ до 3-го енергоблоку. Відтепер екскурсії в Зону відчуження організовуватимуть не лише "профільні" туроператори.

Найпопулярніші об'єкти в Зоні, окрім самої ЧАЕС – це, зрозуміло, покинуте місто Прип'ять і об'єкт "Чорнобиль-2" ("Дуга"). В середньому на місяць сюди приїжджає близько 20 груп туристів. Серед іноземних на першому місці поляки. Наступні – словаки. Екскурсії для них проводять англійською мовою.

"Інфраструктура для туристів буде покращуватись, – обіцяє голова ДАЗВ Віталій Петрук. – Починаючи від туалетів. Туристам будуть давати радіаційні накопичувачі, щоб потім не виникало питань, щоб людина могла поцікавитись про наслідки забруднення". Також вирішується питання щодо впровадження електронних квитків та перепусток, аби туристи не втрачали час на пропускному пункті.

Інше джерело потенційного прибутку, на яке дуже сподіваються, – створення парку сонячної енергетики. У реалізації проекту зацікавлені зокрема французські, данські, німецькі та китайські фірми. Загалом, за словами Петрука, цікавість до проекту проявили до 40 компаній, близько 10 з них вже надіслали своїх інженерів.

"З міркувань сонячної енергетики північ України, як територія, менш цікава, ніж південь. Але якщо брати до уваги те, що північ України за паралеллю – це південь Німеччини, то територія має перспективу. Виходячи з того, що у нас є інфраструктура з видачі електроенергії, лінії, кваліфікований персонал енергетиків, була ініціатива розглянути Зону відчуження для розвитку сонячної енергетики. Тим більше, що колишні сільськогосподарські угіддя – це рівні площі", – розповідає Віталій Петрук.

За його словами, в Мінфіні і "Укренерго" можливість створення такого проекту підтвердили. Наразі запустили пілотний проект – невеликий майданчик із сонячними батареями на території ЧАЕС.

Ще один цікавий об'єкт 10-кілометрової Зони – гігантський став-охолоджувач АЕС. З 2016 року його виводять з експлуатації, йде поступове скидання води, зараз він понизився на 5 метрів і цей процес триває. Очікується, що до кінця року вся територія штучної водойми перейде в стан рівноваги, а її рівень опуститься ще на півметра. Наразі осушено близько 44% початкової площі дзеркала става, в майбутньому планується звільнити від води ще 10% території.

Попри всі побоювання і "лякалки" в ЗМІ, "радіоактивний мул" на дні ставу виявився чистішим за його береги, тобто небезпеки забруднення немає. В будь-якому разі, постійно ведеться моніторинг радіологічної ситуації, і на станції тримають напоготові насоси, аби в разі потреби відновити водне дзеркало.

А от що робити зі ставом далі – питання. Два роки тому йшлося про можливість використати звільнене дно для вирощування енергетичної верби, щепа якої спалюватиметься в твердопаливних котлах, однак, за словами керівника Агенства, таке виробництво не підпадає під основний функціонал роботи ДАЗВ. Проте був інвестор, який зацікавився і висадив невелику площу (два гектари) біля ставка-охолоджувача. Наскільки проект перспективний – буде видно, коли дерева виростуть.

Разом з тим, у ДАЗВ хочуть підійти до питання енергозбереження більш системно. Вже другий рік ЧАЕС не використовує природного газу для опалення, застосовуючи для цих потреб електроенергію.

Для цього було оптимізовано розміщення персоналу в Зоні відчуження, низка приміщень поставлена на холодну консервацію. І зараз підійшли до питання про повний перехід на тверде паливо. Тим більше, що в Чорнобилі вже певний час працював інсинератор – котел на твердому паливі. Але це був експеримент зі спалювання радіоактивної деревини, який показав, що за умов дотримання певних правил, використовувати деревину з 30-кілометрової зони для виробництва теплової енергії можна. Принаймні для внутрішніх потреб.

Територія промислового використання – найближча територія навколо ЧАЕС. Решта території уже два роки оформлена як Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник. Про його створення заговорили напередодні 30-ї річниці Чорнобильської трагедії. Нині відкритий офіс в Іванкові, забезпечено фінансування, почалася розробка проекту землеустрою та плану організації заповідника.

Мета роботи заповідника – зберегти унікальне природне середовище, яке сформувалося за 30 років відсутності на цих землях людини, а також відродити тваринний світ Полісся. Як і належить охоронній території, вона буде патрулюватися разом із поліцією.

За словами керівника заповідника Тараса Мельничука, на сьогодні штат установи незначний – 35 людей. Коли заповідник почне працювати на повну силу, там знайдеться робота для 600 осіб. Нині формуються науковий, інформаційний, природоохоронний відділи. Є допомога інвесторів та європейських організацій, які переймаються охороною природи.

Керівник відділу екології флори і фауни Денис Вишневський говорить, що Чорнобильська зона вже зараз може похвалитися 450 видами хребетних тварин, серед яких ведмідь, рись, вовк, борсук, лисиця, лось – тварини, характерні для лісової фауни. З червонокнижних є, зокрема, орлан білохвіст та чорний лелека – а загалом близько 50 видів. Ну і, звісно, є завезені колись на ці землі коні Пржевальського, про яких найчастіше згадують, говорячи про тваринний світ Зони відчуження.

"Після аварії, коли люди пішли із цих територій, тварини поступово почали збільшувати свою чисельність, – пояснює Вишневський. – Основний етап зростання популяції припав на шостий-сьомий рік після аварії".

Заспокоюють в Заповіднику і щодо вирубок лісу. "У Зоні відчуження не здійснюються незаконні рубки лісу. Тут не здійснюються суцільні рубки лісу. Стосовно лісу тут дозволені лише протипожежні та санітарні заходи. Філософія заповідника полягає в тому, щоб все залишити в тому стані, в якому все є і нічого не чіпати", – говорить Тарас Мельничук.

От тільки коли бачиш лісовіз на виїзді з пропускного пункту "Дитятки", все одно стає якось неспокійно…

Загалом за минулі роки ситуація на покинутих територіях певною мірою стабілізувалася, чорнобильські землі стали безпечнішими – загальний вплив радіації на них зменшився приблизно в 10 тисяч разів. Але чекати, що принаймні в частину Зони повернуться люди, не варто. Нема для цього ані демографічних, ані економічних, ані екологічних підстав.

Так, період напіврозпаду більшої частини радіоактивних речовин або вже добіг або добігає кінця. Але крім них є й інші, небезпечніші елементи. Найбільше їх у 10-кілометровій зоні навколо станції, забрудненій трансурановими елементами, період напіврозпаду яких складає 24 тисячі років. Термін такий, що відповідь на питання, коли туди повернуться люди, поки що безапеляційна – ніколи.