Скільки ще згорить будинків престарілих в Україні

Журналісти depo.ua дізнавалися, які умови перебування в українських домах престарілих: офіційних та приватних і що можна зробити, щоб страшна трагедія, яка вчора сталася на Київщині, не повторилася.

В неділю внаслідок пожежі в приватному будинку престарілих в селі Літочки на Киїівщині загинули 17 старих, ще п'ятьох було госпіталізовано, двоє з них в тяжкому стані. Врятувати вдалося 18. Пожежа стала найкрупнішою з тих, що виникали в подібних закладах. За попередньою версією вона сталася через телевізор, який, можливо, забули вимкнути.

За повідомленнями чиновників, будинок престарілих, в якому сталася пожежа, був приватним, доволі дорогим (від 3,5 до 8 тисяч гривень за місце) і при цьому нелегальним – власник закладу, засновник організації "Родной очаг" Олег Дмитренко не мав дозволів від санепідемстанції та пожежників. Хоча не виключено, що чиновники брешуть – не може бути, щоб такий великий заклад працював безконтрольно і ніхто з численних державних "перевіряльників" про нього не знав.
За фактом події відкрито кримінальне провадження за частиною 2, ст.270 ККУ порушення встановлених законодавством норм пожежної безпеки, що спричинило загибель людей". Власника, він же – головний підозрюваний, затримано, йому загрожує від 3 до 8 років позбавлення волі.

На жаль, в нашій країні така ситуація, що в старих після виходу на пенсію залишається два типи розваг: поратися в городі чи дивитися телевізор. Схоже, що цей телевізор 17 стареньких на Київщині і вбив. Цілком можливо, його дивилися допізна, забули вимкнути і сталося загоряння чи вибух. Техніка і в ідеальному стані здатна наробити власнику лиха, а що вже казати про не нову та ще й в руках літніх людей. То вимкнути забудуть, то деталі, що нагріваються, чимось накриють і незважаючи на нові вимоги до використання електроприладів, роблять все як звикли.

Інакше кажучи, хтось за тим телевізором не додивився. Людей в достатній кількості для того, щоб рятувати переляканих старих, судячи з усього, не було. Будівля при цьому виявилася такою, що палає дуже добре.

Хто в цьому винен встановить слідство. Може навіть винних покарають. Але є вже питання – це поодинокий випадок чи іншим домам престарілих поки що просто щастить, що в них нічого подібного не трапилося?

Словом, які умови перебування старих в українських домах престарілих?

ПІД'ЇХАЛА ДІВЧИНА НА ВІЗКУ: "ТІТОНЬКО, ДАЙТЕ ЧОГОСЬ ЇСТИ"

Будинок престарілих такий само таємничий заклад як, наприклад, дитячий будинок чи військовий ліцей-інтернат. Все відбувається за зачиненими вікнами, на яких, ніби, чисті крохмальні фіранки, але чомусь уява малює не покій та затишок, а сумовиту казарму, де пахне старістю, хлором та манкою з грудками.
Сиротинець для старих. Старовинець.

Державні дома престарілих в Україні називаються Геронтологічними пансіонатами, тільки за умовами життя це не пансіонат, а концентраційний табір. Так кажуть активісти громадських організацій, що наглядають за дотриманням прав пацієнтів.

"В цих пансіонатах людина не живе, а доживає свій вік, - правозахисник з організації "Юзер" Руслан Імереллі. – Немає реабілітаційних заходів, тож це не інтернати, це хоспіси! Туди старі потрапляють, щоб вмирати. Щодо персоналу, який має приглядати за пацієнтами - я вам із 100% впевненістю кажу, що ці люди не мають профільної освіти і не проходять курси підвищення кваліфікації. Набирають людей з вулиці, які колись працювали медсестрами чи санітарками. Вони не є спеціалістами в геронтології"

Президент всеукраїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів Віктор Сердюк пригадує нещодавній випадок: в жінки 50 років, хворої на ДЦП, померли батьки і вона почала думати, куди б переїхати, бо не могла сама за собою доглядати.

"Їй запропонували геріатричний пансіонат, вона спочатку категорично відмовилася, але потім відвідала. Ніби все сподобалося: пристойно, чисто. А потім до неї під'їхала дівчина 16 років на візку і каже: "жіночко, у вас із собою хліба нема? Дайте будь ласка, бо дуже хочеться їсти", – розповідає Сердюк. – Інший випадок – в Пирятині інваліда в геронтологічному пансіонаті побили так, що довелося видаляти йому селезінку. І ще кілька днів тримали під замком, щоб зійшли синці і ніхто ні про що не дізнався"

КОЛИ В НИХ ПЕНСІЯ, ПЕРСОНАЛ КАРАУЛ КРИЧИТЬ

Активісти перебільшують, вважає голова всеукраїнської організації "Турбота про літніх людей в Україні" Галина Полякова. Щоб перевірити умови перебування в Геріатричних пансіонатах вона особисто по кілька днів мешкала в різних таких закладах.

"Все залежить від того, яка команда там працює, - пояснює Галина. - Бувають дуже бідні, фінансування дуже стисле, заклади великі, ще радянські і будувалися за містом, тож в пацієнтів нема можливості чи в магазин вийти, чи містом прогулятися. Але люди, які там працюють – не злі, каже вона. - Жодного разу я не зустрічала там садистів чи злих людей!"

При цьому, наголошує пані Галина, дуже важко в цих закладах саме персоналу
"Звісно, за пацієнтами дивляться. Але давайте подумаємо, чи багато людей зголоситься робити цю важку роботу за копійки, коли до місця роботи проблема дістатися. Персоналу всюди не вистачає. Вони ще якось вправляються удень, але вночі якщо хтось запалить у ліжку цигарку, ви ж не поставите біля кожного медсестру, щоб вона цю цигарку відібрала і викинула!" – пояснює вона.

Більш того, половина мешканців тих пансіонатів – колишні в'язні чи питущі люди, від яких позбавилася рідня. Працювати із такою публікою дуже важко, поводяться ці люди часто як їм заманеться, а в день пенсії вони таке викидають, персонал караул кричить

ЯКЩО БУДИНОК ЗАГОРІВСЯ, ШУКАЙТЕ, КОМУ ЦЕ ПОТРІБНО

Із таким явищем як приватні будинки для престарілих активісти, які займаються правами старих, майже не знайомі. Галина Полякова повідомила журналісту depo.ua, що жодного, який працював би офіційно, не бачила, і має сумніви, що згорілий будинок був фешенебельним закладом.

"Класні будинки престарілих на Заході, там вони організовані на дуже високому рівні в це дуже прибуткова справа. Можливо у нас є такі, для VIP-персон, і там якщо людина сплачує, вона й питає. Але такі будинки коштували б не шість тисяч гривень, це значно більші гроші", - впевнена вона.

Віктор Сердюк наголошує: досліджуючи причину пожежі в будинку, шукайте, кому це може бути вигідно. Якщо це був приватний будинок для престарілих, це можуть бути підступи конкурентів. Якщо будівля в державній власності, можливо, хтось захотів отримати це місце собі. Так було 5 років тому на Росії, коли один за одним почали палати будинки для престарілих, а згодом земля опинялася в приватній власності.

Якщо підходити до того що сталося як до нещасного випадку, для попередження такого у майбутньому, за думкою Віктора Сердюка, приватним будинкам варто витратитися на систему відеоспостереження і встановити відеокамери, щоб за пацієнтами можна було спостерігати онлайн: б'ють їх чи не б'ють, дають їм їсти, чи не дають. Крім цього, в таких закладах треба проводити незалежний аудит.
"Ця пожежа як знак від Господа, щоб ми нарешті звернули увагу на умови, в яких живуть старі, на техніку безпеки в будинках для престарілих. Треба терміново переглянути вимоги по пожежній безпеці і висувати для таких підприємців чіткі умови", - вважає Руслан Імереллі

А от Сердюк у перевірки не дуже вірить

"Перевірки можуть бути, але я не думаю, що той заклад за рівнем пожежної безпеки суттєво відрізнявся від звичайного будинку чи офісу. Все має бути сумлінно і по-людськи. Бідно, але чисто, скромно, але з душею. Ці люди зазвичай не вимагають ананасів. А так, можна хоч встановити золоті унітази – 70% тутешніх пацієнтів все одно хотіли б мешкати не в пансіонаті, а в себе вдома", - каже він.

СПОКІЙНА СТАРІСТЬ ЗА 15 ТИСЯЧ ГРИВЕНЬ

Телефони сумновідомого "Рідного очага" мовчать, а сайт більше не працює, тож подивитися, який він був красивий можливості більше немає.

Але цікаво, що мовчать і інші приватні будинки для престарілих в Київській області. Номери мобільних телефонів, вказаних на їхніх сайтах, відключені
Мовчить "Хоспіс" у Борисполі, мовчить всеукраїнський "Милый дом". Не відповідають в харківському "Пансіонаті Забота".

Схоже, нинішня ситуація дуже злякала представників цього бізнесу і перед численними перевірками, які вже анонсувала влада, власники будинків для старих вирішили, що все що вони скажуть, може бути використано проти них.

Але кому війна, а кому мати рідна. Адміністратор приватного будинку престарілих "Золота осінь" в селі Підгірці на Київщині Олексій хрипить в слухавку, що втратив сьогодні голос від чисельних дзвінків. Телефонують налякані пожежею родичі пацієнтів "осені", телефонують родічі пацієнтів інших пансіонатів із бажанням перевести своїх стареньких до них.

Закладу два з половиною роки, по документах він пансіонат.

"В нас є працівники, які постійно за ними ходять і в усьому допомагають, - каже Олексій на питання, як організовано догляд. – А відеокамер нема, родичі категорично проти, бо відео може потрапити в соцмережі. Наші клієнти не хочуть такої публічності. Але відвідувати наших пацієнтів родичі можуть будь коли"

Клієнтами "Золотої осені" є доволі забезпечені люди, адже найдешевший номер коштує від 8,5 тисяч гривень, і це ще без ліків, найдорожчий - 15. Особи пацієнтів тримають у секреті.