Психотерапевт Дем'ян Попов: Про хронічну бідність, кар'єрні прориви і битого хлопчика Януковича

Українці отримали бідність у спадок, і позбавитися від такого "набутку" складно, але можливо

Ольга Черниш

Термін "порочне коло бідності" економістам відомий давно. Країнам, що розвиваються, важко перейти на новий рівень, бо статків на інвестиції катастрофічно не вистачає. І от з діда-прадіда люди не дораховуються грошей на пристойне житло, новий одяг чи навіть пристойний обід. Втім, не все так просто: у бідності, яка передається з покоління у покоління, далеко не одна причина.

Про колективне послання від пращурів, звички бідних людей і способи розбагатіти Depo.ua розповів психотерапевт і бізнес-консультант Дем'ян Попов.

- Дем'яне, наразі проводяться купа досліджень, які досліджують психологічні причини бідності. Причому не лише особисті, але і національні. Чи є такі передумови у українців, і, власне, як вони працюють?

- Кожна людина має програми, отримані від свого роду. Це потужні послання, які формують поведінку. У українців є кілька негативних послань. Наприклад: "Ми повинні вижити". Голод, війна, нас вбивають, а ми виживаємо. На жаль, це те, що робить більшість українців – виживає. Або ж у нас чимало жінок, які виховують дітей самі. І коли починаєш досліджувати, чому розлучилися з чоловіком, часто виявляється, що його просто виставили за двері. Тому що бабуся ростила дітей сама, і прабабуся - теж. Досліджуючи це питання, натикаєшся історію козацтва. Козак іде, а дружина виховує дітей. Це послання доганяє нас, і з бідністю та сама історія.

- Як це проявляється на практичному рівні?

- Покоління людей були бідними, і в сім'ї з'явилися звички економити, нічого собі не дозволяти. У людини формується стереотип: "я можу, маю право, гідний заробити 100 гривень, а 1000 – вже ні, це не мій рівень". Люди носять старі речі, не купують нічого нового. Мріють про щось дуже невелике – наприклад, дачу з фанерним будиночком. Якщо мрія здійсниться, то, скоріше, саме у такій формі.

Подібні звички більшість не усвідомлює і не фіксує. І навіть якщо людина раптом стає багатою, внутрішньо вирватися з бідності не вдається. Мої знайомі знімають під Києвом розкішний будинок з дизайнерським ремонтом – у них є на це гроші. Але у відпустку беруть мультиварку, знімають недорогі апартаменти і самі собі готують.

Люди, які побудували цей будинок, орендують двокімнатну квартиру у Москві. Маючи розкішний будинок з ландшафтним дизайном, думають, що жити у двокімнатній квартирі – це зручно, звично, класно. Вони так добре почуваються. Цим людям комфортніше у імітації бідності.

ФОТО: golos.ua

Якщо говорити про золотий батон, золоту лопату або яхту Абрамовича – це все звідти ж. Бідна людина дорвалася до грошей, і її фантазії вистачає на золотий батон. Це все історії про бідних людей. А от, по мережі гуляють фото: два чоловіка у футболках і джинсах щось обговорюють. Це Біл Гейтс і Марк Цукерберг. Їхній спільний статок - $150 млрд. І жодних золотих батонів, пафосних годинників, ліпнини на стінах. І оце про багатих.

- З давніх часів нам втовкмачували: "Не в грошах щастя". А як насправді?

- Гроші самі по собі нічого не вирішують. Це певна енергія. Але популярні магічні ритуали з її привернення так просто не працюють. Програми зашиті всередині людини, і працювати з ними може лише вона сама.

Пам'ятаю, на початку 90-х стою і думаю: п'ять яєць купити або десять. Ця сума для мене значуща. Нещодавно був нормальним середнім класом, а тепер моя машина стоїть у гаражі, у мене немає грошей на бензин. В такій ситуації гроші - те, що дозволяє вижити, дуже сильно обмежує. Я думаю: "Як заробити, на чому зекономити?". Думки про виживання займають більшу частину моєї свідомості.

Далі, наприклад, людині поперло, і вона заробила багато грошей, але зберегти їх ще важче. Вона купує дороге авто, купує авто своїй дружині, будинок, яхту, бізнес - один, другий, третій. За усім стежити не встигає. Один бізнес завалився, у неї збитки... Болить серце, піднімається тиск. Вона знову дуже багато думає про гроші: "Куди їх дівати? У що вкласти? Що з ними зробити?".

У кількох дослідженнях довели, що індекс щастя найвищий у людей із середнім рівнем доходу – для американців це $75 тис. на рік. Цього достатньо для комфортного житла, машини, яка підвезе з пункту А в пункт Б. Людина не думає, як зекономити. Але і головного болю на тему "куди вкластися?" у неї немає.

- Представників середнього класу в Україні мало…

- Він намагається організуватися, але це складно. Здебільшого компанії сидять на потоках, субсидіях, кредитах. Деякі починають щось робити і збиратися вгору, але справжнього клієнтоорієнтованого бізнесу в Україні все ще дуже мало. Навіть у молодих людей немає поняття про те, як розмовляти з клієнтами. От, наприклад, спілкуюся з однією компанією. Вони: "У нас офігезні відгуки від клієнтів". Я їм: "Дивіться, але ж ось поганий. Ви погрожуєте клієнту судом, фізичною розправою. І це читає маса народу у Facebook". Люди навіть не розуміють, що вони прямо зараз косять свій бізнес.

КОЗАКИ ВРЯТУВАЛИ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

- Мабуть, у України програма бідності йде з радянських часів?

- Те, що відбувалося у 30-ті роки, коли вбили величезну кількість людей, травмувало всіх, і цей страх залишився. Наприклад, мені довго довелося приборкувати страх державних закладів. Я відчував щось незрозуміле: я наймав посередників, аби не йти самому. Тоді ж проаналізував, що моя бабуся дивом врятувалася від голодомору, поїхавши хатньою працівницею у Пітер. Один з моїх дідусів сидів за нібито крадіжку мішку рису. От і закріпилося: держоргани – це смерть.

Вся історія радянської влади – це історія негативного відбору, коли люди піднімалися нагору не за якості хороших менеджерів, а за особисту відданість, готовність без страху і сумніву виконувати накази - згадаємо Павлика Морозова. Люди розстрілювати своїх родичів, у половини ЦК дружини сиділи при Сталіні. І якось це у них в головах уміщалося. Він у ЦК, а вона – в таборі. І цей негативний відбір, на жаль, і зараз достатньо впливає на ситуацію у країні. У росіян ще гірше. Раніше вони карали повсталих кріпаків, тепер схожі алгоритми застосовують до противників пенсійної реформи.

- Чому Україні пощастило більше?

- В Україні був феномен козацтва. Козаки не були кріпаками, і їх було багато. Вони мали зброю і могли у будь-який момент взяти участь у війні. Це давало відчуття значущості: ці люди могли впливати на якісь рішення. Не те, що кріпак – пішов працювати, повернувся, і так по колу. Ще моя бабуся знала, хто в селі з козаків, а хто – ні. Це мало статусне значення. Жодного іншого не мало – вже пройшло 50 років радянської влади. Але всі знали, хто з козаків, і це вважалося круто. Я підтримую думку, що завдяки козацтву Україна зберегла дух незалежності.

- Як ламаються паттерни бідності на національному рівні?

- На жаль, дуже складно. Будь-яка велика маса людей має колективну пам'ять. І, на жаль, колосальну інерцію. Послухайте, про що говорять наші бабусі, а часто і молоді люди. От, я живу в Ірпені: у нас був мер, який знищив місто новобудовами. Молоді люди кажуть: зрозуміло, що краде, але тротуари поклав". Себто: "Краде, але щось робить". І це кажуть не сорокарічні чи п'ятдесятирічні, а зовсім молоді.

- От, наприклад, у Польщі теж є радянська спадщина. Так, звісно, менша, ніж у нас, але все ж…

- У Польщі, Литві, Латвії, Естонії радянські порядки були 40 років, а у нас - 70. Це зіграло вирішальну роль. Не знаю, як у Польщі, але, наприклад, у Балтиці власність людям повернули. У моїх знайомих там був хутір, у хуторі обладнали медпункт. Їм сказали: "Це ваше, забирайте". Вони відремонтували цей будинок, тепер у них є земля. У нас не так. Додаткові 30 років створили нам іншу реальність.

- Але нове покоління все ж має інші погляди. Можливо, стереотипи зберігаються, але Інтернет, глобалізація, цифрове суспільство…

- Так, наш шанс – у тренді на відкритість. Ми отримали безвіз: люди більше подорожують у ЄС, дивляться, як там, щось переймають для себе.

В Україні працюють команди іноземців, намагаються допомагати з реформами. Є люди, які щиро в цьому зацікавлені. Наші кажуть: "Давайте в Європу", але крутять схеми і відкати. Оскільки у нашої еліти немає розуміння, як щось робити самим – без грошей, які їм дають, – вони змушені грати за європейськими правилами. Потужні зовнішні гравці зацікавлені, щоб ми розвивалися.

Хтось каже: "Все погано". Ні, не все. Нещодавно я отримував ліцензію на медичну діяльність. Зібрав документи, проконсультувався з юристом, здав усі документи, через два тижні отримав документ. У черзі стояв 10 хвилин. Раніше після кількох годин очікування тобі віддавали папірець з ремаркою, що кома стоїть не в тому місці. На дорогах нормально зараз поступитися місцем - це робить більшість. Ми, не помічаючи, наближаємося до ЄС.

"РОЗБАГАТІЄШ, - КИНЕШ ДРУЖИНУ"

- Якщо перейти до особистого рівня… От уявімо, людина працює якимось клерком і отримує, ну, наприклад, $400. Замислюється про бізнес, її то підвищують, то навпаки. Ну от така звичайна катавасія. Які є способи це коло розірвати самостійно, без психотерапевта?

- Здебільшого самостійно це нереально.

- А що зробити, щоб хоча б спробувати?

- На мою думку, такій людині не обійтися без більш-менш серйозного дослідження, чому це відбувається, які обмеження всередині. Йому потрібен консультант, який скаже: "Бачиш, ось тут у тебе проблема". Сама людина цього побачити не може, бо вона всередині ситуації.

У мене було стільки клієнтів, які казали: "Усе погано", "Я не можу", "Нічого не виходить", "Я йду на співбесіду, провалюю – одну, другу, третю". В процесі з'ясовується, які обмеження є у людини. І от приходить клієнтка: "А я нову роботу отримала". "А як на співбесіді?" - питаю. "Та, пройшла", - спокійно каже. "А як конкурентка?". "Та, я її обійшла, якось саме собою вийшло". І зараз у неї нова улюблена робота із зарплатнею у півтора рази більше. Я, звісно, приводжу дуже яскравий приклад, але їх багато.

Ось дивлюся на клієнта, власника-компанії, а він у бізнесі відтворює стосунки у своїй родині. Як правило, компанія росте до певного рівня, а потім починається дупа. Мене запрошують, розпізнати, що за дупа. Вже спілкуючись з власником у більшості випадків можна зрозуміти, в чому річ. Але, на жаль, батьки, як правило, хочуть, щоб полікували їхніх дітей, а не їх. Так і власники хочуть, щоб налагодили бізнес, але їх не чіпали. Так працювати не дуже ефективно. Та якщо вдасться довести до власника, які дії є обмежувальними чи руйнівними, тоді починається зростання.

- Які, наприклад, баги бувають?

- Наприклад, у власника три-чотири бізнеси, він намагається їх контролювати, але вони збиткові. Питаю його: "Яку свободу дій має директор компанії? А яку відповідальність несе?". Виявляється, жодної. Ну, і прибуткам ніде взятися. Директор, який керує компанією, має приходити до власника і доповідати про результати. Якщо результати погані, людину треба міняти. Замість цього власник постійно влазить, керує, боїться передати відповідальність. Ну, і спитати з директора він не може.

- Як формуються такі програми?

- Частіше за все, це батьківська програма – те, як діяли батьки. Її людина знову і знову відтворює у своїй сім'ї, своєму бізнесі.

- А якщо ти класно все проаналізував і виявив таку програму, але дієш за інерцією?

- Такого не буває. Коли я, наприклад, розумію, що приймаю рішення у бізнесі з відчуття образи, яка виходить з мого дитинства, з'являється можливість змінити поведінку. Коли усе очевидно, грати у це вже не хочеться.

- Які ще бувають програми?

- Передусім є така річ як ставлення до себе: чи я цього гідний, чи я здатний на це? З дитинства можуть прищепити: "ти недостойний, нерозумний, некрасивий, нездібний, у тебе нічого не вийде". І тоді у вирішальний момент на співбесіді починають труситися руки. Людина думає: все одно усе марно. Мріє не про Lamborghini, а про 11-річний Volvo на євробляхах. Це один момент.

Інший – про заборони. Наприклад, у одного клієнта було підсвідоме переконання: якщо ти будеш багатий, будеш як твій дядько, а дядько заробив гроші і кинув дружину, почав гуляти. Послання таке: "Якщо будеш багатим, з тобою станеться те саме".

У багатьох радянських сім'ях було протиріччя. "Ми бідні, нам погано", заздрили багатим, але разом з тим вважали, що гроші – це кепсько. Наприклад, у одного з топ-менеджерів банку були проблеми з грошима, бо в сім'ї була схожа історія. Він постійно губив гроші. Ставився до них як до зла. Це не дозволяло йому зосередитися на роботі, бути ефективним, вкладати кошти.

- Люди, які все життя працюють на когось, навіть не намагаються відкрити щось своє – це теж негативний сценарій?

- Якщо у людини є бажання і підприємницький талант, кажуть, що у нього психологія господаря. Це характерно для 10%. Іншим краще працювати на когось.

Людина зі свідомістю господаря буде вириватися з кола найманих працівників. У найгіршому випадку буде топ-менеджером, директором. Але як правило, у таких директорів виникає конфлікт із власниками компанії, бо на певному рівні вони ідентифікують себе з компанією і починають усе робити на власний розсуд.

- Можна перейти з "найманих працівників" у "господарі"?

- Є різні точки зору, але я думаю, що ні, і в цьому немає нічого поганого. Не може бути 100 лідерів зі 100 людей. У команді повинен бути лідер, тестувальник, проектант. Є певні ролі, без яких команда не працюватиме. Тому сама по собі психологія найманого працівника – це нормально.

П'ЯТИРІЧНИЙ СИН РУБАВ ДРОВА, А Я ХАПАВСЯ ЗА СЕРЦЕ

- Якщо народилася маленька дитина, пара заробляє, як усі в Україні, але хоче, аби дитина була багатою і щасливо. Як її виховувати?

- Психологія багатства - мультифакторна історія, і релевантні поради дати складно. Але не треба казати: "У тебе нічого не вийде", "Завжди у тебе нічого не виходить", "Ти не такий", "Ти тупий". А от для того, щоб він був щасливий, треба його любити і проявляти цю любов, обіймати, цілувати, говорити: "Я тебе люблю", "Ти у мене класний", "Ти мені подобаєшся".

А далі - просто адекватне виховання. Якщо дитина розбила вазу, не треба її лупцювати і кричати: "Ти ніколи… Ти нічого.. Ти такий-сякий". Можна просто казати: "Шкода, що ти розбив вазу" або "Мені шкода, що ти не підмів". Себто негативно стимулювати таку поведінку.

Якщо ж зробив щось, що вам подобається, – прибрав, отримав хорошу оцінку, намалював красиву картину, скажіть: "Як класно, я пишаюся тим, що ти такий". А далі дитина має обрати свій шлях: буде багатою чи заробляти на середньому рівні – це його рішення.

- Багато хто радить привчати дитину до відповідальності…

- Так, треба дитині дозволяти робити усе самостійно, доки вона сама не попросить про допомогу, або ж ви не побачите, що це глухий кут. Звісно, якщо немає великої небезпеки. А ще це не має бути фетишем: ви спізнюєтеся на нараду, але чекаєте, доки дитина зашнурує черевики. Тому що ви все одно дратуєтеся, і дитина це відчуває.

Коли я рубив дрова, п'ятирічний син сказав: "Я буду теж". Я за серце хапався, але що робити – дав йому щіпочку. Бо ж інакше ніяк не навчиш. Або ж він різав салат... Так, одного разу порізався. Але як інакше навчити? Лише так.

ЯНУКОВИЧ – ЯК ПІВНІЧНИЙ ПОЛЮС

- Як ставиться до поширених порад переглядати фільм "Секрет" або ж створювати дошку візуалізації?

- Все це працює, це суперові поради. Але є нюанс. От ви дивитеся на авто, і здається, що машина їде, бо колеса крутяться. Але ні: всім цим керує складний механізм. І якщо всередині керуючої системи, наприклад, зашите відчуття: "Я не достойний" або заборона на заробіток грошей, хоч скільки візуалізуй, або промовляй шаманські заклинання, нічого не вийде. Я з цим стикався десятки разів.

Наприклад, у мене певний час були серйозні проблеми з бізнесом. Я не міг зрозуміти, чому я не можу просунутися далі. Я ходив до спеціаліста. Виявилося, що мого прадіда, керуючого великим маєтком, дуже заможну людину у 1919 році застрелили на очах у родини. І з покоління в покоління передавалося, що багатим бути небезпечно, бо можуть у будь-який момент застрелити. Ніхто так не формулював, я випадково дізнався цю історію. Такі речі можуть бути дуже глибоко, і без їхнього розуміння неможливо рухатися далі. А коли я розумію, яка причина, будь ласка, наступний етап – дошка бажань, візуалізація і ціла купа технік.

- А без цього і на 1% не зсунутися?

- Ні, на декілька відсотків можна. Але отримати насправді те, що ви хочете і бути щасливим, - ні. Дуже давно під час політичних баталій, коли Віктор Янукович був прем'єром, мені один фонд замовив створення психологічних портретів політичних лідерів. Першим дали Януковича. Я охрінів, бо і тоді не палав до нього любов'ю. Застосував метод контент-аналізу і проаналізував його 40-хвилинне інтерв'ю. І от, я побачив за цим великим грубим чолов'ягою маленького хлопчика, якого дуже сильно били, і якому дуже страшно. Те, як він заробляв гроші, і що він робив – це його травматична частина. Риси проступили дуже яскраво. Звісно, це був хлопчик із сокирою в руках і зрештою цю сокира виявилася залитою кров'ю.

- А що скажите про наших нинішніх лідерів?

- Знаєте, Янукович – як Північний полюс. Від нього куди не стартуй, усе буде на Південь. В цьому плані все красивіше. Але на жаль, систему не змінили. Продовжують підсвідомо знищувати середній клас, бо це опора демократії, вони мало від кого залежать. Хоча все і зсувається у цивілізований бік.

- Як змінився особисто ваш підхід до бізнесу відтоді, як почали займатися психотерапією?

- Зараз я практично не втручаюся у поточну діяльність підприємства. Проводжу аналіз, ми з колективом збираємося і ухвалюємо рішення, куди і як нам рухатися. Ми наближаємося до бірюзового типу організації, де команда організовується сама, нею не треба керувати. Кожна людина просто робить свою справу. Це цікаво, і це почало давати фінансовий результат. І людям подобається так працювати.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Життя