Дикуни, рагулихи, герої і шибайголови: Як українців показують у закордонних фільмах і серіалах

Український режисер та дизайнер Андрій Приймаченко збирає згадки про Україну в світовому кінематографі і поділився з журналістом Depo.ua своїми цікавими спостереженнями. 

Розмова відбувалася п'ять років тому і за цей час про українців встигли назнімати нового. Далеко не всюди виставляючи нас дикунами - як в скандальному "Емілі в Парижі". Наприклад, в культовому серіалі "La casa de la papel" українець - хірург високого класу, який може робити операції високої складності. 

Загалом наша країна в світовому кінематографі була і є дуже популярною. Про нас згадують у всесвітньо відомих серіалах: "Друзі", "Доктор хаус", "Прослушка", "Банши", "Новенька", "Як я зустрів вашу маму", "Буває і гірше" і кілька разів – в "Сімпсонах".

В 1 серії 23 сезону "The Falcon and the D'ohman" (2011 рік) показують українського мафіозі  Віктора, який працює Києві у величезному кабінеті. Помічник вчить його користуватися комп'ютером. В одному з епізодів Віктор переглядає пошту і радіє, що Бейонсе погодилася заспівати на дні народження його доньки. А коли в кадрі з'являється його дружина, Віктор гарчить на неї: "Я ж наказав тобі сидіти у своїй кімнаті!"

Тим часом на роботі в Гомера з'являється новий охоронець – Вейн, який потрапляє в місцеві новини. Віктор впізнає в ньому людину, яка колись була агентом ЦРУ і на прийомі в Києві вбила його дружину.

В Америці Віктор викрадає Гомера і дає про це ролик на місцеве телебачення. Щоб врятувати Гомера, Вейн прямує в район української діаспори – "спрінгфілдську Маленьку Україну", минаючи кав'ярню Tsarbucks і медичний заклад "Божевільні в Україні". Вейн знаходить Гомера у льодовій арені "Гарячий Троцький", де вбиває Віктора та його спільників.

І ще штрих: "У той час в Києві ..." Після двох невдалих спроб написати назву України англійською (Ukrane і Ukreign) титрувальник психує: "Якого біса, і скільки там тих Києвів?!"

В іншій серії шеф поліції Вігам розповідає Гомеру, що замовляє собі нижню білизну в українському селі. "Вони кличуть мене daddy round-round і кожного року надсилають мені різдвяну листівку", - каже він

Цікаво представлена Україна в мультфільмі "Труп нареченої" Тіма Бертона. Староста Гуднехт використовує стародавній український заговір для привидів. Такі моменти як цей демонструють Україну загадковою країною, де від початку часів кояться дивні речі.

В одному з найбільш жорстоких американських кримінальних серіалів "Банши" перший і другий сезони присвячені українській мафії і її жорстокому ватажкові - містеру Реббіту. Підлеглі Реббіта замість візиток простягають людям картки з лаконічним написом "Тобі п ... ць". Донька Реббіта Настуня, зустрівшись з другом дитинства, випиває з ним пляшку горілки, кричить "Будьмо! Гей!" і співає українські пісні.

В "Докторі Хаусі" Хаус вішає на стінку портрет Тараса Григоровича, який маж героїня, із словами "Твоя бабуся була сексі". Героїня відповідає". Це великий український поет Тарас Шевченко".

Герої з України та сама країна фігурують у купі фільмів: "Трансформери-3", "Індіана Джонс", "Пограбування по-італійські", "Збройний барон", "Елементарно", "Праведник", "Перевізник", "Порок на експорт"…

Щоправда, популярність ця якось не дуже. В голлівудських фільмах Україна це екзотична країна третього світу, звідки до цивілізованого світу приїжджають страшенно жорстокі бандити, пришелепуваті брутальні диваки, хтиві і сентиментальні жінки, і де коїться щось загадкове і зловісне. Україна - це щось дивне, незрозуміло, із стародавніми традиціями і загадковими характерами. Такий собі трешовий Хогвардс...

До речі, в Гаррі Поттері Україна також згадується.  В "Гаррі Поттер і Смертельні реліквії - 2" є дракон залізопуз родом з України.

Наприклад, в фільмі "Злочинні думки" одна з героїнь – жіночка в літах, в хустці і фартушку варить борщ, коли до неї приходять детективи. Один з них повертається до жінки спиною і вона б'є його кришкою від каструлі по голові, а потім вихоплює пістолет і направляє його на другого детектива.

В канадському фільмі "Заправка на розі" подається шароварний образ українців. В прямому сенсі – там чоловіки на українських вечорницях витанцьовують в червоних шароварах, а жінки в напівукраїнських (бо більше нагадують російські) строях. Люди посміюються з манери одного з героїв всюди вставляти слівця українською. А ще він каже, що Канада – більш українська, ніж інші країни.

В "Збойному бароні" виходець з України робить на столику карту України з кокаїну. Коли в нього питають, що це в біса таке, він каже, що це Україна. Він народився там і пам'ятає. Це фільм про історію вихідця з ще радянської Одеси, який став одним з найбільших світових нелегальних торговців зброєю. У нього є доступ до військового складу в Україні, де його родич був генералом, звідти він продав кілька тисяч АК, кілька вертольотів Мі-24 і кілька сотень РПГ-7.

Не проігнорував американський кінематограф і події на Донбасі. Але мусимо констатувати – в них якась каша в голові. В 2014 українців підтримували. Наприклад, в бойовику "Праведник" гангстери примушують молоду українку займатися проституцією. Її намагається врятувати колишній спецназівець, але жертва з України це не нове. Цікаво, що бандитами в Америці керує російський олігарх Володимир Пушкін, який побудував криваву імперію на торгівлі нафтою. В фіналі Пушкіна мочать в сортирі, його танкери підірвано, а Нью-Йорком проїжджає автобус з жовто-блакитною стрічкою.

Але в 9 серії 4 сезону "Елементарно" українські найманці вбивають в Нью-Йорку російського олігарха Золотова, який приїхав домовлятися про завершення конфлікту.

Головні герої роблять висновки, що українцям війна вигідна, "адже вони можуть отримувати і далі підтримку Заходу і Європи".

Але є і гарна тенденція (принаймні, нам вона сподобалася) – в багатьох фільмах герої кажуть до кіношних українців, мовляв, ви ж росіяни. А ті у відповідь підкреслюють – ні, Україна - не Росія, тут розмовляють українською та й взагалі ми відрізняємося від росіян.

Наприклад, герой серіалу "Прослушка" Борис уточнює, що він – українець.

-          Ти росіянин, вірно?

-          Ні, українець

-          Нема ж різниці

-          Ти помиляєшся

"Я не росіянка, я – українка, ми інші люди. Ми інші тут і тут", - каже героїня третього "Перевізника", торкаючись голови і серця.

В серіалі "В простому вигляді" один з героїв на питання, хіба в Україні всі не говорять по-руські різко промовляє "В Україні ми спілкуємося українською".

В фільмі "Порок на експорт" про слов'янський криміналітет в Лондоні, герой питає в змученої жінки російською

-          Скажи твою фамилию

-          Кириленко

-          Откуда ты

-          С Украины

Тоді він одразу переходить на українську. Розмовляє, до речі, дуже непогано

-          Звідки? З села чи міста

-          З Ірпені. Коло Києва

Він віддає їй кілька банкнот і іконку Богородиці зі словами "Потерпи трохи. Розумієш"

Таким чином в західному менталітеті формується нарешті думка про те, що Україна – це не буремна частина гігантської Російської федерації, а окрема країна із своєю мовою, менталітетом і традиціями.

Ну ще – українців показують як доволі небезпечну націю:

"Ти що, не в своєму розумі" Послухай мене, Чарлі – тікай з Лос-Анджелесу негайно, тому що я знаю одне: ніколи не жартуй з матінкой-природою, мамою твоєї дружини і еб… ми українцями", - каже один персонаж іншому в "Пограбуванні по-італійські"

Про це ми дізналися завдяки кропіткій праці Андрія Приймаченка, який зібрав до купи фільми, де згадується Україна і українці.

Андрій – талановитий молодий режисер і дизайнер, автор відомих проектів: From the creators of borshch, який розповідає іноземцям, що українці мають чим похвалитись, окрім пісень та шароварів,  "Ми" — про українців, які прикладом свого життя надихають нас на нові звершення та досягнення, "Видиво", який розповідає про митців та для митців та #українськавесна – серія мотиваційних плакатів про війну на Донбасі.

Жартівливий ролик "Мотор Січ Акбар!", змонтований Андрієм Приймаченком, став вірусним і спровокував суперечки в українських і зарубіжних ЗМІ: реклама чи антиреклама.

Два роки тому він почав збирати згадки про українців в закордонному кінематографі. Зараз, коли українці дуже чутко реагують на будь-який відклик європейців про свою країну і щосили намагаються створити позитивний імідж України у світі, ця робота є дуже актуальною.

-  Тож, нащо ви це робили, Андрію?

- Ідея виникла близько двох років тому, захотів дослідити те, яке уявлення про Україну є в масовій культурі. Один з найвагоміших впливів на світову масову культуру мають якраз англомовні фільми та серіали. Моя професійна діяльність дотична до реклами та просування продуктів. Під час Майдану я зацікавився промоцією України на Захід. Перед тим, як просувати будь-який товар на ринок, потрібно дослідити, що на цьому ринку знають про цей товар. Ця нарізка – логічне продовження проекту "From the Creators of Borshch". У нарізку потрапило 89 стрічок. Можливо, це не всі, але по ним можна зробити певні висновки стосовно того, якими українці та Україна є у світовій масовій культурі: це щось вторинне Росії, це бандити, це проститутки, це заробітчани.

-  І ви просто дивилися кіно і, якщо там було щось про Україну, занотовували собі, чи цілеспрямовано шукали?

-  Я шукав у базі даних сценаріїв за словами "Ukraine, Ukrainian, Ukrainians", потім шукав цей момент у фільмі. Таким чином створив нарізку. Часом мені дорікають, що я зібрав не усі моменти, де згадується Україна. По-перше, такої мети я і не мав. По-друге, ті моменти, які я не додав у нарізку, нічим не відрізняються по змісту: той же образ українців.

-  Чи подобається вам, як показують Україну та українців?

-   Звісно, мені як українцю не дуже приємно від усвідомлення того, що якщо я за кордоном скажу, що я з України, про мене буде уявлення, що я бандит. З іншої сторони, це показує нам, українцям, над чим потрібно працювати: потрібно якомога сильніше віддалятись від Росії та російського - мова, побут, контекст. Україну необхідно вписувати у світовий контекст, реалізовуючи міжкультурні проекти, нашим науковцям варто докладати максимум зусиль, аби виходити на світовий рівень. І зараз є позитивні зрушення: війна з Росією змусила багатьох українців подивитись на Захід, спробувати робити спільні проекти там, а не варитись у власному пострадянському прісному соусі.

-   Ви певний час мешкали в США (Андрій з 2006 по 2008 рік вчився в Каліфорнії), що там знають про Україну?

-   Нещодавно у потязі з Кракова до Відня я мав нагоду спілкуватись з туристом з США.  Молода, відкрита людина. У жодному разі не можна сказати, що він дурний, чи не цікавиться подіями у світі. Але у розмові він зазначив, що Чехія для середньостатистичного американця – це частина Східного Блоку (Східний Блок для США – це все, що дотичне до Росії). І це при тому, що Чехія має свою мову, свою окрему культуру. Що вже казати про Україну, коли у міському просторі нашої столиці значно більше російської, аніж української. Це важко назвати результатами дослідження, але, згідно свого досвіду можу зробити висновок: так, ми для них – частина Росії, яка просто відкололася 24-го серпня 1991 року.

-  Інтелектуальний потенціал України, певна його частина, наразі щосили намагається виїхати з країни в пошуках кращого життя і закріпитися там на ПМЖ. А ви такою можливістю не скористалися. Із якими думками, із якою метою ви повернулися з США до України?

-  Насправді в Україні значно більше можливостей для реалізації власних проектів. У нас дуже важко заробити гроші, працюючи на когось. Але з іншого боку – дуже багато вільних ніш для відкриття власної справи. Зокрема, у галузі кіно- відеовиробництва у нас – непочатий край роботи: не тільки ринок, а і клієнт на такий вид послуг тільки дозріває.

-   Чим займаєтеся?

- Працюю над розвитком медіастудії Peredova. Зокрема, розвиваємо напрямок створення мультимедійних історій. Наразі працюємо над мультимедійною історією до 150-річчя залізниці Чернівці-Відень (нагадуємо, що розмова відбувалася в 2016 році, - ред.). Це – історія про ті часи, коли з європейської частини України можна було без пересадок і перевірки документів доїхати потягом з Чернівців до Відня. Це – один з тих проектів, який може хоч трошки, але вписати Україну у світовий контекст.