Як діти роблять Бандеру другом Слов'янська

Трійця українських школярів вирішила українізувати дорослих Слов'янська за допомогою їхніх дітей

Валентина Емінова

Молоді патріоти зі Слов'янська розповіли журналісту depo.ua, як їм жилося під час російської окупації, про вчителів-сепаратистів та вивчення української мови в реаліях Донбасу

Днями великого ґвалту наробило опитування, як ви ставитеся до українського руху та чи підтримуєте святкування дня народження Бандери у Слов'янську. Проводило його об'єднання "Синьо-Жовті" що складається з дев'ятикласників Данила та Миколи і 11-класниці Валерії.

Їм вже погрожують розправою місцеві сепаратисти, проте діти, які пережили російську окупацію, обстріли та погроми, впевнені, що саме молодь спроможна перетворити Слов'янськ на місто українських патріотів.

А ще вони дуже стараються говорити українською.

"ЩОБ НЕ БУЛО СОРОМНО СКАЗАТИ: МИ З ДОНБАСУ, АЛЕ МИ УКРАЇНЦІ"

- В соцмережах, коли обговорювали ваше опитування, багато хто дорікав, мовляв, от ви опитували про український патріотизм, а самі говорили російською?

- В Слов'янську майже всі розмовляють російською, якби ми говорили українською, нас би не всі зрозуміли. Люди похилого віку наприклад кажуть, що не розуміють української зовсім.

- Тобто місто виключно російськомовне?

- Патріоти тепер перейшли на українську, навмисно щоб підкреслити, ким вони є. Таких у місті десь три відсотки. Але більшість сіл, пгт в області - україномовні

- А от ви доволі непогано українською розмовляєте. В школі навчилися?

- Та якось вже самі… Важко сказати, що високий рівень української мови в слов'янських вчителів. Але якщо в людини є бажання, вона може вивчити. Ми поїздили Україною і вже знаємо, як спілкуватися. І далі навчаємося, щоб можна було приїхати до Києва, Львова, Франківська і нам було не соромно казати, що ми з Донбасу, але ми українці.

Наші вчителі підтримували сепаратизм, казали "діти, не бійтеся, все буде як з Кримом, ми будемо Росією". Потім коли пекло почалося, вчителі мабуть трішечки подумали і змінили свою думку. Вони і зараз в нас викладають. Тільки одна залишилася при своєму, русічка. Ми її називали "Гітлер у спідниці". Якась садистка, крейдою кинути в дитину, указкою побити – це для неї було нормально. Але не через Росію, то вона взагалі така була. А коли прийшла Росія, зовсім зникла зі школи, пішла до "ДНРівців". Вона зараз в розшуку.

Валерія Чиріна

- А серед ваших однокласників були ті, що пішли воювати за "ДНР"?

- Були ті, хто допомагав будувати барикади і зараз вони чекають на повернення бойовиків. Ми думаємо, що такі переконання йдуть від батьків. Якщо змінити погляди батьків, зміняться погляди дітей. Або навпаки, якщо переконати дітей, то ми зможемо змінити й батьків. Це вийде не у всіх випадках, проте половину можна буде переконати, ми впевнені.
Все в наших руках, молодь завжди керує світом.

НАЙЩАСЛИВІШІ СПОГАДИ – ПУСТІ ВУЛИЦІ ТА ХЛІБ ЗАКРАПАТТЯ

- Коли в Слов'янськ прийшла війна, ви залишилися в місті?

- Так. На початку ми не розуміли, що відбувається. Прийшли озброєні люди. Ми думали, що це місцеві, почали з ними говорити про Слов'янськ, а вони ні чичирк, навіть вулиць не знають. І ми зрозуміли, що ці люди навіть не з Донецької області.

- Ви не припускали спочатку, що то можуть бути нормальні хлопці?

- Які нормальні хлопці!? Якісь чудікі в чорних масках вламуються у міський відділ міліції... В мене батьки займаються бізнесом, мають приміщення (це Микола розповідає - ред.) і їм бойовики сказали "ребята, собирайте все свои вещи, здесь будет наша база". Це взагалі нормально? Батьки одразу закрили приміщення і поїхали додому

Микола Мітюшин

- І що далі? Бойовики самотужки його не зайняли?

- Ні, тільки тротуарну плитку біля будівлі вщент побили. А в когось відібрали приміщення. Наприклад в танцювальному клубі бойовики влаштували собі базу, а коли виїжджали, все зламали, побили вікна і навіть меблі вивезли.

Валерія: А я з Авдіївки. Будинок мого дядька спалили через те, що він пішов у "Правий сектор". Його троє дітей, ми з мамою, тітка встигли звідти виїхати і на тому Богові дякуємо. Нас завчасно попередили, сказали, що бойовики близько, тож тікайте як можете.

- Як ви вижили в Слов'янську під час війни?

- Жили у підвалах. Якісь продукти продавалися, але ціни були надзвичайні. Проте коли все тільки починалося, люди одразу запаслися харчами. Майже два місяці ми фактично прожили у підвалах, часто без світла, без Інтернету і навіть не знали, що відбувалося в той час в місті.

- Пам'ятаєте день, коли місто звільнила українська армія?

- Коли ти виходиш на вулицю - і нікого немає. Вулиця пуста, бойовики зникли! І така радість… От що запам'яталося найбільше. І потім, коли наші військові зайшли в місто, було багато води, багато хліба. Це військові привезли гуманітарку, її з усієї країни передали нам у Слов'янськ, наприклад з Ужгороду. А за місяць вже повернулися до більш-менш нормального життя, знову дали світло, воду.

Валерія: я хочу сказати, що хлопцям ще пощастило, бо із Слов'янська "днрівці" пішли конкретно, далеко, а від Авдіївки сім кілометрів і вже "ДНР". В місті півроку не було світла, вісім місяців – води і всю зиму – опалення. Зараз вже є світло, деінде є вода і ледь-ледь - опалення. Бойовики ж близько, вони обстрілюють, не дають полагодити нічого.

ВЧИТЕЛІ-СЕПАРАТИСТИ РОЗКАЯЛИСЯ

- Після того як слов'янці пережили війну, якось змінилися проросійські настрої в місті? Хоч хтось розкаявся?

- Вчителі розкаялися. Ті, хто був просто за Україну, зараз є патріотами. Ми стали справжніми патріотами. Раніше, коли ми жили в умовах миру - ну співали гімн, ну клали руку на серце, ну й що з того. А зараз в нас є відчуття національної свідомості. Якщо ми співаємо гімн, то ми можемо співати його до сліз. Ми тепер дякуємо Богові що ми живі, що ми українці.

- Місцеві ватники якось проявляються?

- Тільки в соцмережах. Зараз у виконавчому комітеті роздають листівки щодо ознак побутовому сепаратизму, тож вони бояться проявитися, усе ж таки від 7 до 12 років позбавлення волі. Дуже бояться. Зараз популярна тема, що треба пробачати цих людей. Ми вважаємо, що зрадників пробачати неможна. За таке треба позбавляти громадянства та депортувати з країни!

- Чи безпечно зараз бути патріотом України в Слов'янську?

- Безпечно. Ми бачимо чуємо багато негативних відкликів на свою діяльність, коментарів с погрозами. Пишуть, що коли прийде "ДНР" ми будемо перші з ким розберуться

- Це ви про марш на честь Бандери?

- Ми пішли на нього із задоволенням. Люди сприйняли його дуже негативно, нас не зрозуміли, бо Бандера неоднозначна постать. Казали: "нащо ви це робили". А ми знаємо нащо, треба не радянських героїв пам'ятати, а своїх українських і їхні добрі справи. Бандера боровся за вільну незалежну Україну. І ті тролі, які пишуть, що на марші був казна хто приїхали б і подивилися. На нього справді вийшли жителі Слов'янська, ми ж їх знаємо.

- Як батьки до вашої діяльності ставляться? Вони також за Україну?

- Так, нас батьки підтримують

- А однокласники? Вона за вас чи вважають, що ви химерною справою займаєтесь?

- Вони нас розуміють і багато хто такої ж думки як ми. В тому і справа, що ми молодь має довіру тільки до молоді, до своїх однолітків.

- У вас вже було дві самостійні акції: опитування та привітання з Новим роком, що далі плануєте робити?

- Хочемо разом із Лігою майбутніх поліцейських провести 23 січня концерт до Дня Соборності України. Будуть пісні, вірші, танці, екскурс в історію. Запросимо військових, громадських активістів, містян. Плануємо розгорнути діяльність спочатку на місто, а потім на область.

- Яким чином активна молодь налаштовуватиме людей на українство?

- Будемо проводити заходи, концерти, уроки історії, заходи до державних свят, щоб люди бачили і розуміли що є Україна в Слов'янську. Багато хто каже, що вони за мир в усьому мирі, проте ми такої політики не підтримуємо, мир будь якою ціною це не наш метод.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Життя