"Крути 1918": Чи вдалося українцям зняти героїчний епос

Depo.ua відвідав допрем'єрний показ картини "Крути 1918" у кінотеатрі "Київ". Ми склали враження про фільм, який вийде у прокат 7-го лютого, і готові поділитися з читачами.

Можливостей критикувати історичну сторону чимало, адже документальних свідчень про битву обмаль - українські і більшовицькі газети, щоденники сотника Аверки Гончаренко, а пізніше - дослідження Дмитра Дорошенка "Історія України, 1917-1923 рр" щодо правдивості якого теж чимало суперечок.

Аби уникнути перекручень, режисер картини Олексій Шапарєв не фокусувався на фактичних подробицях - натомість зосередився на людях - студентах Першої Київської юнацької школи ім. Хмельницького, які віддали життя за УНР, юнкері Андрію та його старшому брату, розвіднику Олексі, закоханих у дівчину Софію.

"Крути 1918" став одним із переможців пітчингу Держкіно - держава виділила на виробництво 26 млн грн. Ще стільки ж знімальна група знайшла власними зусиллями. Бюджет у 52 млн - доволі скромний як для екшну з масовими батальними сценами.

Втім, творцям картини вдалося уникнути "батальної кустарщини", якою нерідко грішать історичні фільми. Порівняно, наприклад, з "Таємним щоденником Симона Петлюри", зйомки виглядають видовищними і достовірними. Сам бій знімали у Сигнаївці Черкаської області за участі 1000 акторів, включно зі 150 військовими Нацгвардії, та використанням 2000 одиниць зброї.

Музичне оформлення доручили італійцям, більшість музичних тем написав композитор Марко Моріні. Емоції доповнюють пісні у виконанні Христини Соловій та гурту "Гайдамаки".

У фільмі розгортаються дві лінії - історія юнаків, які йдуть добровольцями у українське військо і яких практично без підготовки залишають один на один з ворогом. При тому, що Крути атакують 4 тис. більшовиків, усього 400 українцям вдається відбити перші атаки ворожої армії.

Захисників станції вночі евакуюють, але загін з 27 юнаків потрапляє у лапи ворога і мужньо зустрічає смерть.

Друга лінія - спецоперація української розвідки. Українці намагаються розіграти карту з документами, які можуть скомпрометувати Володимира Леніна і посіяти розбрат у лавах більшовиків.

Підбір акторів приємно дивує. Нарешті маститі легенди і леви театральної сцени поступаються "молодій парості". Зокрема, виконавець головної ролі - юного бійця Андрія Савицького - 22-річний Євген Ламах на своїй харизмі додає картині щонайменше бал.

Чималий акцент в картині - на образі командувача більшовиків, есера Михайла Муравйова у виконанні майже дебютанта Віталія Салія. Салій - виходець із театру, але зайвого пафосу та придихань на камеру вдало уникає. Образ головного антагоніста, ще й більшовика, - неочікуваний як для українського кіно. Замість класичного червоного командира у брудній шанелі бачимо гламурного маніяка-морфініста, який смакує вбивства і при цьому не позбавлений певного шарму. Причому образ достовірний - Шапарєв ретельно вивчав біографію есера.

Події у картині розгортаються стрімко, дивитися її цікаво і занудьгувати шансу немає. Втім, поспіх обертається одним з основних недоліків - історія малюється штрихами і глядач ризикує за нею не встигнути. Герої зображені кількома рисами - образам не вистачає грунтовності. Один був юристом, інший хотів стати музикантом, ще один був пацифістом, але в одну секунду вирішив піти на фронт... І хоча логічного ряду автори не зраджують, мотиви зрозумілі, процесу психологічних змін та емоцій не вистачає.

Режисер пропонує глядачу оплакати долю усіх юнаків, але закохатися у конкретного героя, проникнутися його світом, можливості не дає. Виходить так, що злодій Муравйов - найбільш промальований образ у картині.

Через навмисний фокус на Першої Київської юнацької школи ім. Хмельницького і практично зображення бою їхніми очами виникає дисонанс. Через брак загальних планів складається хибне враження, що Крути боронили лише 50 людей, а втратили виключно загін юнаків, який розстріляли (насправді загинуло близько 300 українців - ред.).

Дещо дивує сцена, в якій українські студенти виходять прямо на Муравйова. Доки більшовик блазнює і викаблучується, 27 людей зі зброєю просто чекають на його вирок. Ефектно, але не надто правдоподібно. Зрештою, бодай одному зі студентів, які щойно пройшли жорсткий бій, могло спасти на думку не штовхати патріотичну промову, а вистрілити у главаря і спробувати втекти.

Режисер злегка паралелить історію Крут із сучасними подіями. Пафосу, на щастя, небагато, але елемент дидактики присутній.

Позитивні герої романтичні, майже позбавлені протиріч, а зйомкам не вистачає реалістичних подробиць - атмосфера епохи, настрій воєнного Києва чи принаймні столичної інтелігенції пояснений на словах, але не відчувається. Та зрештою, усі ці риси - рідні для героїчного епосу, і в цьому жанрі "Крути 1918" - безумовно достойна робота.