Чому в Криму пересихають водосховища, і до чого тут Аральське море

Як Крим незалежно від волі політиків таки перетворюється на російський, але все це не могло не статися після анексії півострова

Володимир Миленко

Людям властивий обман. Це така ж невід'ємна частина людського існування, як повітря, секс чи телевізор. Ми обманюємо і обманюємося. Часто – навіть і з задоволенням. Ми обманюємо(ся) – і на обмані будуємо цілі світи. Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем. Але є одне "але". Можна обманути все і всіх, крім того, що знаходиться поза зоною твоїх можливостей. Не можна обманути об'єктивну реальність. Це як правда і істина, перших багато, а друга – одна на всіх. І коли ти стикаєшся з істиною, то розумієш, що твоя правда, яка б вона не була красива і ефектна – не грає аніяковісінької ролі.

Вибачте за такий довгий ліричний вступ. Переходимо до справи. Багато хто з нас, тут, в Україні, слідкує за тим, що відбувається в Криму. Одні злорадно посміхаються, у інших там родичі, треті просто люблять там відпочивати, бо "природа поза політикою" (не смійтесь, я серйозно читав такий аргумент буквально сьогодні вранці). Мені ж цікаві самі механізми післяанексійних змін. Що відбувається, як і чому. І – особливо там, де окупаційна влада, як би не хотіла, не має ніякої, вибачте за тавтологію, влади.

Пересихають кримські водосховища. Для когось саме це поняття є дивним – бо, звісно ж, це не об'єкти рівня нашої Каховки, яку не просто так місцеві поштиво називають морем. Але їх там, в Криму, досить багато. І от вони міліють. Висихають. Аж настільки, що з'являються русла річок, на яких ці водосховища були створені. Аж до такої міри, що гинуть молюски, які цю воду фільтрували. І можна багато говорити про причини такого явища, притягувати за вуха якісь кліматичні особливості, але це якраз та історія, про яку я згадував у попередніх абзацах. Не можна обманути реальність, яка від тебе не залежить.

Російська пропаганда довгі роки розповідала, що Крим передали в склад України несправедливо, навіть незаконно. Що там далеко ходити, якщо навіть Леонід Парфьонов у одній із серій "Намедни" пафосно заявив, що "да, Крым передавался Украине по капризу". Два з половиною роки тому Росія цю "несправедливість" виправила. І, здавалося, цей обман, як і багато інших в російській історії, буде "схаваний піплом" на ура. Але виявилося, що все не так просто.

Хоча насправді нічого складного немає. Насправді з кримськими водосховищами, а якщо взяти ситуацію ширше – з усім Кримом, відбувається те, що і мало відбутися. Він повертається в до українські часи. В ті часи, коли він аж ніяк не був "всесоюзною здравницею". Коли там жило в кілька разів менше людей. Коли він не знав такої кількості туристів, як при ненависній Україні. В свій російський формат, який насправді уже ніхто, крім киримли, не пам'ятає. (Ті не можуть не пам'ятати, бо найстрашніша сторінка в історії цього народу сталася саме за часів РРФСР.)

Коли Росія анексувала Крим, Україна просто відключилася від півострова. Так, як сказав би кіношний Остап Бендер, "иногда не желая того" – але відключилася. В першу чергу – подачею води із Каховського водосховища через Північно-Кримський канал. (Ми зараз не будемо дискутувати про причини, деталі і нюанси. Важливий факт.) І виявилося – для більшості, таке враження, РАПТОМ, – що нинішній Крим, з існуючою кількістю і якістю людей, з навіть переполовиненим туризмом, він не може сам себе напоїти.

І оце якраз і є – об'єктивна реальність. Бо все те, чим півострів славився в часи радянської влади, і про що мріяли мільйони туристів, які туди їздили та і, чого там гріха таїти, їздять досі, навіть з України – воно з'явилося там саме після того, як туди прийшла Україна (УРСР). І принесла з собою воду. А тепер її звідти випхали. З усіма відповідними наслідками. І – не забудьте, реальність не можна обманути, ваша правда це тільки ваша правда, вона не має нічого спільного істиною – тепер той Крим, який побудувала колись Україна, просто зникає.

Найпрозорливіші говорили про це ще 2014-го. Говорили про те, що, коли Росія таки повертатиме Крим назад Україні, то повертатиме не той український Крим, який анексувала – а той російський, який був на момент передачі 1954-го. Звісно, мова йшла перш за все про людей, про інфраструктуру. А, виявляється, і про воду. Тобто – про життя в цілому. Бо життя без води не існує, Сахара гарантує це.

І якщо ви думаєте, що ця історія з водосховищами завершиться просто переходом в формат економії, зменшенням населення і все – то ви дуже глибоко помиляєтеся. Зміна водного балансу – це набагато складніші і серйозніші процеси. Оскільки я пішов в школу 1985-го року, то географію вивчав ще радянську. І з неї чітко запам'ятав, що найбільшим озером у світі є Каспійське море, а другим в СРСР і четвертим у світі – море Аральське. Потім я закінчив школу, з географією моє життя ніяк не було пов'язане. А коли я якось, уже в часи Вікіпедії, знову дістався до цієї водойми, то моєму здивуванню не було меж. Виявляється, ніякого Аральського моря – в тому моєму розумінні – більше не існує.

Так, не існує. Бо не можна обманути реальність. Не можна викачувати воду із Амудар'ї та Сирдар'ї (двох річок, які, власне, й наповнювали цю безстічну водойму) просто шаленими темпами, забезпечуючи урожаї бавовни – і вірити, що це ніяк не відіб'ється на стані Аралу. Нагорі ви вже побачили фото – це і є нинішнє дно Аральського моря, яке тепер називається "пустеля Аралкум". Страшно? Ефектно? Постапокаліптично? (Мені чомусь згадався старезний фільм "Скажений Макс" із Мелом Гібсоном.) Екзотично? Але це ще не все. Я просто зацитую Вікіпедію: "Отруйні солі Аральського регіону виявлені в крові пінгвінів Антарктиди, на льодовиках Гренландії, а також в лісах Норвегії, на полях Білорусії".

Звісно, штучні кримські озера – це не величезний Арал з його колишнім островом Відродження. (Почитайте, це ще одна страшна тема.) Але для всього свій час, і година своя кожній справі під небом. І свої наслідки. Бо – не можна обманути реальність. Спробувати – можна, тільки от вона рано чи пізно завдасть удару у відповідь. І дай Боже, аби ви цей удар перенесли без особливих втрат. Чи просто перенесли.

А поки що кримчанам дійсно треба звикати жити у російському Криму. Путінський режим не поверне півострів Україні найближчим часом, тому, любі наші колишні співгромадяни – відмотуйте історію назад, до 1954 року, а краще десь на початок 30-х років минулого століття, і дивіться, що було на місці вашого благодатного краю. Дивіться і готуйтеся. І економте воду.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Життя