Чому ми вчиняємо правильно, коли сміємося з терористів

Поряд із жартами про терористів вигулькували і стурбовані дописи, мовляв, народ, що з вами не так? Якого біса ви регочете з такої серйозної теми. В країні вже терористи один за одним з’являються, а вам смішно!

Насправді, обсміювати цих терористів  з їхньою поведінкою і їхніми вимогами в нашій ситуації – краще, що можна зробити. Поки захоплювати людей і ставити вимоги в Україні не стало традицією.

Бажання терориста – щоб про нього всі дізналися. Налякати, вимагати і домогтися свого. За стандартами журналістики, ЗМІ взагалі не мали давати йому прямий ефір (раптом почне закликати до масових вбивств, активує своїх прибічників, тощо) і стрімити з місця подій, щоб терорист не довідався, наприклад, про підготовку штурму. ЗМІ не мали транслювати його заяви. Але давайте будемо реалістами, мало яке ЗМІ відмовиться від топової теми і пов’язаних з нею переглядів.

При цьому терористу всіма цими сотнями новин і обсмоктуванням будь-якої подробиці в пресі, особистих блогах, телеграм-каналах створюється ледь не героїчний образ. І це – найнебезпечніше, адже стимулюватиме інших осіб захоплювати заручників і виставляти вимоги. Згадаємо і те, що двоє з трьох  не були ліквідовані силовиками щойно в тих з’явилася така можливість, а у випадку з луцьким президент виконав те, що він вимагав. Нехай частково, але виконав. Та й полтавський терорист залишився би живий, якби відпустив заручника і здався. І знайшлися би ті, хто би сказав, що він молодець – кілька днів ганьбив і кошмарив правоохоронців.

Тому висміювання терориста і знецінювання всіх його "досягнень" - це один з кращих способів інформаційного опору. ЗМІ, анонімні терелгам-канали і блогери все одно не перестануть писати про цих нещасних, але спільними зусиллями їм можна створювати аж ніяк не привабливий образ. Щоб той, хто розмірковує піти шляхом луцького і київського, розумів, що шансів стати якщо не трупом, то принаймні суцільним посміховиськом, яке все одно затримають і кинуть за грати, для нього більш вірогідні, ніж добитися своєї мети.

І сумніви в тому, чи є ці терористи справжніми, або перед нами розіграли сценку, теж допомагають в цій справі. Терорист хоче наводити жах, а не щоб з нього реготали і вважали актором-невдахою. Режисер-постановник теж хоче, щоби його терорист наводив жах, і якщо суспільству від чергового "фільму жахів" спочатку смішно, а потім – нудно, замовники цього режисера усвідомлять, що цей метод не спрацьовує.

Читайте також - Захоплення заручників у банку Києва: Як це було