Навіть у самій Хмельницькій області Теофіпольський район вважають глибинкою. Але ось неув'язка — при цьому жителів села Новоставці знають у всьому світі. Нехай і не всіх.

Дивно, але насправді Новоставці знаходяться відносно недалеко від столиці, за найкоротшим маршрутом — 338 км, через Житомир, Чуднів і Любар.

МАРШРУТ

Можна вибрати й інший маршрут, дещо північніше, через Новоград-Волинський, або південніше, через Бердичів. У першому випадку маршрут буде довшим на 48 км, у другому — на 26 км, але при цьому в обох випадках ви витратите хвилин на десять більше.

Але! Є й четвертий варіант: перед Чудновом, біля Високої Печі, повернути на Шепетівку, так ви потрапите і до неї, і в той самий Ізяслав — а там є на що подивитися.

Як виявилося, дороги за найкоротшим маршрутом цілком прохідні, найнеприємніша ділянка чекає на вас уже безпосередньо після повороту на Теофіполь, а там вже всі три маршрути сходяться, тому немає сенсу їхати в об'їзд — ну хіба що вам, як і нам, захочеться пообідати в Новограді-Волинському, тоді це буде виправдано на 100% і це єдина причина.

Утім, можливо, наше враження від доріг було оманливим, вже дуже легко ховає всі їхні недоліки підвіска нової ŠKODA Octavia. Участь Octavia стала ще одним плюсом першого епізоду. У нас був автомобіль з 1,4-літровим бензиновим двигуном потужністю 150 к. с. і восьмиступінчастим автоматом (саме автоматом, хоча і DSG7 у Octavia, як раніше, є). У цій статті — найяскравіші враження від автомобіля, а детальний тест можна прочитати тут.

Кияни, та в принципі і більшість українців, рідко розглядають Житомир як об'єкт туризму. А дарма. У місті як мінімум сім музеїв, причому один з них — Музей космонавтики — настійливо рекомендуємо відвідати (і не просто подивитися, а обов'язково візьміть екскурсійну програму з гідом). Тут багато красивих соборів, є свій «плоский будинок», оригінальна пожежна вежа, красиві особняки. Але є одне місце, яке можна назвати візитною карткою Житомира, причому місце це з секретом. За Монументом слави поверніть ліворуч, у Другий Кривий провулок (так, він дійсно кривий) і їдьте до кінця — ви потрапите на оглядовий майданчик Житомирської дамби на річці Тетерів.

ЧАЦЬКИЙ, АЛЕ НЕ ТОЙ

І сама дамба вражаюча, але головне — це найкраще місце з панорамою на скелю Голова Чацького. Тут часто згадують про козака Чацького, який, тікаючи від поляків, стрибнув із кручі разом з конем, але це все казки. Скеля Чацького отримала свою назву завдяки абсолютно реальній людині — Тадеушу Чацькому, польському просвітителю, історику, економісту і нумізмату, співзасновнику Вищої Волинської гімназії, людині свого часу неймовірно популярній. Хтось тоді ще помітив загадкову схожість профілю пана Тадеуша і скелі над Тетеревом, з того часу і зветься цей незвичайний прискалок Головою Чацького. Дивитися на неї найкраще з майданчика, а ось найкраще місце для фотосесії — безпосередньо «на голові».

Поверніться на головну вулицю і поверніть у наступний провулок, проїдьте до кінця, там буквально 30 м пішки, — і ви потрапите в неймовірно красиве місце, і це фактично в центрі Житомира!

Звичайно, місцеві жителі чудово знають про нього, і в вихідні дні ви обов'язково потрапите в товариство любителів шашликів, але в будні можна насолодитися і чудовим видом на каньйон, і зробити шикарні фотографії.

Тим більше що далі вас чекатимуть досить монотонні дві години їзди до самої Шепетівки. Та й сама Шепетівка хоч і мила і чудова, але як їй звільнитися від бендерівського «Немає ніякого Ріо-де-Жанейро. І Америки немає. І Європи немає. Нічого немає. І взагалі останнє місто на землі — це Шепетівка, об яку розбиваються хвилі Атлантичного океану»?

Цей флер безвиході не змила і нова історія міста, описана Островським, хоча тривалий час вже в радянській історії Шепетівка асоціювалася виключно з Павкою Корчагіним. Ще в 1946 році тут відкрився музей Островського, а в 1979 році з'явилася будівля музею, яка пізніше навіть потрапила до каталогу «Музеї світу» як унікальна споруда.

Однозначно такою вона залишається і досі, і її обов'язково варто відвідати — це дуже оригінально. А ті, кого бентежить музей аж до кісток соціалістичного письменника, — не дивуйтеся, в 2020 році музей Островського перетворений в Музей пропаганди, багато тут збережено зі старої експозиції, але з іншою метою, і регулярно проводяться виставки, присвячені сучасному різноманіттю пропаганди — дуже повчально. Рекомендуємо!

НА КРАЮ ОКЕАНУ

У Новоставцях сьогодні мешкає трохи більше тисячі осіб, тому навіть за мірками нашого проєкту село невелике. До дитячого садка ходять 34 дитини, до школи — 143. Школа, до речі, в Новоставцях відкрилася в 1886 році, тому досвід навчання тут точно є. Але ось таке повернення до коренів — тільки привід для гордощів у селі, а не реальне тяжіння до ретро.

ВІРНИЙ ЗНАК

Навіть на тлі сіл у цьому ж регіоні, які ми проїжджали, Новоставці виглядають якось доглянуто, чисто, не побоїмося цього слова — багато. Практично всі дороги заасфальтовані, є газ, водопровід, нічне освітлення, тротуари для пішоходів, Будинок культури, стадіон, бібліотека та й просто будинки і територія навколо них — усе як на картинці. У багатьох іде ремонт або будівництво — вірний знак, що ми не помилилися з вибором. А ось і особливий маркер: уздовж доріг контейнери для роздільного збору сміття: пластик, скло — все як годиться. У селі, в глибинці.

Як так вийшло? Звичайно, це було перше запитання до старости села Григорія Ткачука, людини дуже позитивної і гостинної, у якої з обличчя не сходить посмішка. На наше традиційне запитання, чи весело тут, у Новоставцях, живеться, відповідає без запинки і щиро: «Весело!»

До Будинку культури зайшли на хвилинку, щоб не заважати проведенню свята до Дня захисту дітей, тут вже готувалися до виступу колективи, і навіть трохи шкода, що у нас не було часу. Тут облаштувалася виставка робіт місцевих майстрів — варто було б уважніше ознайомитися з експонатами, а може, й вдалося б умовити організаторів і дещо продати столичним гостям. Реально унікальні речі, з душею. Може, ще повернемося, і тоді вже точно щось придбаємо, але це вже в тому разі, якщо Новоставці переможуть у конкурсі «Краще село 2021 року». А ми за нього точно вболіватимемо і ось чому.

Друга причина більш серйозна. Унікальна. Колись давно в колишній котельні місцевий житель Василь Богонюк організував для хлопців секцію важкої атлетики. Сам він майстер спорту, і з усієї історії видно, людина небайдужа, тому йому вдалося захопити хлопців і перетворити в Новоставцях важку атлетику просто в культ: можна сказати, його стараннями в селі з'явилося аж вісім майстрів спорту. З самим Василем Лукашевичем нам поговорити не вдалося — йому вже 74 роки, і він погано почувався прямо напередодні нашого приїзду, зате поговорили аж з трьома поколіннями його послідовників.

ГОЛОВНЕ - МЕТА

Василя Михайлінчика в селі знають усі. Але, як він сам сміється, про заслуги знають, а ось як важко це все діставалося — напевно, ні. А йдеться, увага, про 16 медалей тільки світових першостей! У «абсолюті» Василь ставав чемпіоном світу чотири рази, а в окремих дисциплінах гирьового спорту — ще 12. Один з його учнів — Полміра Квіквініа — вже чемпіон Європи з гирьового спорту і, звичайно, має намір не відставати від свого вчителя, тому ми твердо впевнені, що скоро в Новоставцях з'явиться ще один неодноразовий чемпіон світу. Причому, що найцікавіше, ні Василь, ні Полміра абсолютно не горять бажанням кудись їхати з села, їм і тут добре. Полміра готується до нових рекордів, а Василь готує нових чемпіонів і чемпіонок.

Ми очам своїм не повірили, коли він познайомив нас з Катериною Мусіюк та Марією Латчук: ці тендітні створіння вже чемпіонки України, одна з гирьового спорту, друга з важкої атлетики. Довелося просити дівчат продемонструвати свої вміння, і тільки коли замигтіла в повітрі гиря, довелося визнати — так, правда, це вам не якісь там дівчатка, а справжнісінькі загартовані спортсменки. Ось так вийшло, що з захоплення однієї людини почалася ціла епоха в українському гирьовому спорті, і тепер у нас є і свої чемпіони, і буде їх ще більше — у Василя Михайлінчика зараз більш ніж 30 учнів. Ще раз: у селі, в якому мешкає трохи більше тисячі осіб. До речі, тут теж не раз згадували МХП — компанія допомагає спортсменам щонайменше з виїздом на міжнародні змагання.

Палац князів Сангушків — унікальна будівля в стилі бароко другої половини XVIII ст. Чудовий палац був центром світського життя, тут зупинялися навіть королі, але за часів Кутузова спадкоємець Роман Сангушко під тиском імперської влади продав резиденцію, і палац передали під потреби військових. Далі доля його сумна: тут були казарми, після Першої світової — штаб корпусу Січових стрільців армії УНР Коновальця, потім оселилися червоні козаки, їх змінили більшовики і, нарешті, радянська армія. У 2006 році уряд виділив гроші на відновлення пам'ятника, але чомусь вистачило тільки на розчищення території та паркан.

Не меншу прикрість викликає нинішній стан собору Іонна Хрестителя в центрі Ізяслава: створюється враження, що він стоїть усупереч часу, всупереч усім знущанням: використовуваний певний час як приміщення тракторної бригади, сьогодні собор просто покинутий.

А ось чудовий монастир бернардинів, будівництво якого почалося в 1596 році, не покинутий — тепер на його території знаходиться виправна колонія, тому помилуватися силуетом колись гордого монастиря зараз можна тільки здалеку.

Може, прорив — це занадто голосно, але запаморочливий ривок — ось так, напевно, можна охарактеризувати метаморфози, що сталися з ŠKODA Octavia зі зміною поколінь.

По-перше, вона просто красива. Робити дійсно елегантні машини — це вже привілеї грандів, тому ŠKODA, очевидно, готова до прийому в клуб.

По-друге, салон нової Octavia — це дійсно новий рівень, і не тільки в матеріалах обробки (до якості збірки претензій і так ніколи не було). Такі деталі, як важіль перемикання передач, коліщатка налаштування на кермі, саме двоспицеве кермо, електронна панель приладів і величезний мультимедійний дисплей з чудовою графікою і маса інших, — все це підкреслює рівень моделі і її статусність.

По-третє, велика кількість розумної електроніки — це дуже товариський і безпечний автомобіль. З того, що хочеться відзначити насамперед з особистих вражень — дуже приємна в міру м'яка підвіска, просторий салон, відмінна шумоізоляція, класна робота 8-ступінчатого автомата, величезний 600-літровий багажник, «розумні» фари головного світла — усе це робить подорож на ŠKODA Octavia по-справжньому комфортною. І, до речі, не марнотратною — у нас середня витрата палива вийшла в межах 6,5 л на 100 км, і при цьому анінайменшого недоліку в потужності і динаміці. Звичайно, щоб економити на паливі, доведеться трохи вкластися: така машина, як у нас, коштує від 776 393 грн, але може вам така і не потрібна, нинішня Octavia тим і хороша, що схожа на конструктор, ви можете зібрати конфігурацію під себе в діапазоні 566 745–975 212 грн.

ŠKODA Octavia 1,4 TSI 8 AG