Сказочка о Жирославе Луганском, Мудославе Донецком и аэропланеристке Наде

В нєкотором царстві, нєкотором нєдогосударстві, що так і називалося Нєдоросія жили собі два удільних князя Жирослав Плотницький баскак Луганський та Мудослав Захар-Когут баскак Донецький. Жили вони не тужили аж цілих два роки, то удалью молодецькою тішилися, то холопам своїм розбій вчиняли – нормальна така феодальна жизнь, живи радуйся.

Тільки одна біда була в Жирослава та Мудослава, проте жизнь молодєцкую дуже портила, – укропські фашисти, які злобно замислили їхні удільні князівства ізвєсті. І ізвєлі б, якби не могутній двоголовий Змій Горинич - цар всія Кацапії, якого Жирослав і Мудослав хоч і боялися до всерачки, але дуже уважали як конректного пацана. За цю уважуху регулярно посилав Горинич в удільні князівства своїх богатирів, наймогутнішим з яких був Моторолюшка Ростовскій, пока йому з п'яну око не вибили…

Так от, якось спекотного літнього ранку зустрілися Мудослав і Жирослав в підстольному граді Донецьку, шоб погутарить про діла свої князівські та водочкі випити і на балалайці подринькати для услади душі.

- Гой єсі, княже Мудослав, - почав розмову Жирослав, хильнувши першу стаканяку водкі, - я от про шо думаю. От служимо ми вірой і правдою нашому повелителю царя всєя Кацапії Змію Гориничу, Многая йому літа, но одного пойнять ніяк не можу. Змій Горинич же должен мати три голови, а в нашого дві…

- Ето особий кацапскій путь… лишня хромосома, - відповідав Мудослав. – Генетичне усовєршенствуваніє.. Третя голова вона єдіноначалію і самодержию врєдіт. Як поговорка кацапська каже – одна голова хорошо, а двє – луччє, а третя - лішній рот. От дивися, у нашого Горинича одна голова хоч і дурна, і большу часть времені спить, але коли просинається то народ кацапський, то єсть нас с тобою, всячєскі успокаює. Каже: "дєнєг нєт, но ви дєржитєсь, щастя вам здоров'я" і всьо такоє. Уміє ж чілавєк з людьми разговарювать… А другая голова – она важнєє, і функція в неї інша – всємі руководіть, і намі і второй головой. А єслі, хто її не слухається, то може ботоксом до смерті заплювать…

- Не нашого з тобою ума це діло, - вирішив змінити тему Жирослав Плотницький. – Наше діло завєти Горинича ісполнять і кордони Нєдоросії розширять, аж до Атлантічєского океяна.. тікі укропи нам усю експансію портять…

- І не кажи, княже Жирослав…. но как пабєдім укропов тада заживьом… - мрійливо зазначив Захар-Когут, наливаючи черговий гранчак водкі. Аж раптом з-за мурів підстольного града почувся страшний стукіт.

- Укропи прорвалісь!!!, - нервово заволав Жирослав так, що водка пішла в нього з носу, - Кидай все тікай в Растов!!!

- Нє кіпішуй, Жирік, ща провєрім, - відповів йому сміливий Мудослав і висунувся у вікно.

- Каво там прінєсла нєльогкая? Каму жизнь нє міла? – заволав він в бік стіни, що оточувала нєдостольний град, якомога більш загрозливо. – Чого прийшли битися чи миритися?

- Чого ж там битися, миритися. – пролунав у відповідь дивний жіночий баритон.

- А ти ващє хто? – обережно поцікавився Жирослав. – Кєм уполномочєн с самімі баскакамі двоголового Змія Горинича переговори проводіть?

- Я Надя, аеропланерістка вельмишановного гетьмана України з обох боків Дніпра Петра Рошена. Прийшла вас перевоспітувать… методом любові та переконання.

- А шо там так блєстіт? - спитав раптом спостережливий Мудослав, який уважно роздивлявся дівочу постать по той бік лінії розмежування.

- Зуби, - закричала у відповідь Надя, - я переконана, що, якщо ми посміхнемося один одному ми одразу помиримося і порозуміємося.

- Ги-ги-ги, - зареготав Мудослав, але його зуби так не виблискували, бо були давно нечищені, - а в чьом ісчьо ти пєрєконана?

- Я впевнена, що ви ніякі не нєдороси, нє маріонетки Змія Горинича а такі ж укропи, як я. Тому я можу достукатися до вашого розуму, - відповіда Надя.

- А ти ж навєрно с булавой прішла, шоб до разума дастуківацца? – перелякано поцікавився Жирослав.

- Ніякої булави, тільки сила переконання, посмішки та любов, - гордовито відповіла неозброєна аеропланерістка.

- Фухх, - зітхнув з полегшенням Жирослав і уже пошепки звернувся до Захара-Когута, - а я єйо помню. Ми цю богатиріху колись в полон взялі і Гориничу на казнь отвєлі. Она у нього в темниці 33 года томілася, поки її не виміняли на двох шпійонів. Дєрзкая ваще, самому Гориничу дулі показувала…

Мудослав, який ніяк не міг припинити реготати, зрештою закричав до Наді:

- Ну, ги-ги-ги, ти ета… чіво в двєрях стоіш? Откройтє ворота, єслі без булави а с улибкамі і пєрєконаніямі то заході, водкі випьєм, балалайку паслушаєм. Жирослав нам "Владімірскій централ" сиграєт.

Після цих слів вірні Горинечеві опричники відчинила браму нєдостольного града і Надя піднялася в князівський терем. Де, їй миттєво заламали ноги та руки, пов'язали мотузками та кинули у глибокий підвал.

- А чьо, - самовпевнено звернувся Мудослав до Жирослава, - отдадім єйо Гориничу назад, може оп'ять на когось обміняют, а нам процентік. Шо ващє сідіш, вилупілся як баран на новиє варота, налівай давай! Обмоєм успєшноє завєршеніє пєрєговоров, коториє прошлі в тьоплой дружествєнной обстановкє…

На цьому й казочці кінець, хай прийде Путіну пи..дець.