Зачем россиянам черные ящики малазийского «Боинга», или почему нужно менять Ложкина

Епопея з чорними ящиками – це обвідний маневр. Насправді, записи розмов диспетчерів і льотчиків непотрібні для розслідування того, хто збив малайзійський літак
Зачем россиянам черные ящики малазийского «Боинга», или почему нужно менять Ложкина
Зачем россиянам черные ящики малазийского «Боинга», или почему нужно менять Ложкина

Не треба бути великим спеціалістом в питаннях авіації, щоб не зрозуміти одну просту річ - розшифровки чорних ящиків - це майже фількіна грамота. Спочатку ми почуємо нормальну розмову льотчиків, а потім в якийсь момент хтось із них скаже, що бачить ракету. А далі будуть матюки. І все. Смерть 295 людей, пише Вадим Денисенко на Еспресо.tv.

Перед нами росіяни розігрують комедію з передачею чорних ящиків самим собі. Для чого? Перш за все для того, щоб потягнути час. Головне завдання Путіна - максимально виграти час. Його головна задача не допустити бліцкригу і максимально заговорювати ситуацію.

По-друге, як тільки ящики будуть передані російській стороні, росіяни максимально відкрито запросять представників всіх зацікавлених сторін і почнуть з ними розшифровувати записи. Їм важливо показати максимальну відкритість і по можливості зробити так, щоб комісія працювала саме на російській території (крім всього іншого люди мають слабкості - алкоголь, дівчата, дорогі ресторани).

І нарешті, по-третє, - треба відвести суспільну думку від чітких заяв про те, що ракета була випущена з російського Бука. А саме тому, треба переключити увагу на іншу, дотичну, але не таку дражливу тему.

Насправді ж, головне питання - це дослідження території падіння літака. Можна не сумніватися, що російські специ вже цим займаються і пробують знищити будь-які докази того, що ракета була російською. Саме тому терористи оточили місце падіння і нікого туди не допускають. Вже зараз можна припустити, що міжнародних спеціалістів допустять до місця трагедії тільки тоді, коли всі можливі докази причетності росіян будуть знищені. Так само, як Бук, з якого стріляли вже перетнув російський кордон.

Головна проблема України полягає в тому, що ми про це мовчимо. До кінця ми не розуміємо, хто відповідає за інформаційну політику. Так, ми трохи навчилися воювати з рашкіною брехнею на території України. Але при цьому ми не виходимо за межі України. Максимум - ми працюємо через дипломатичні канали. У нас немає ні спеціального інформаційного центру (звичайно ж засекреченого чи напівзасекреченого), який міг би оперативно видавати правильні посили як в Україні так і за кордоном. Зрештою, це не так дорого і коштує, але поки ті, хто відповідає за інформполітику в країні м'яко кажучи пробуксовують. Хоча нічого складного тут немає - треба змусити олігархів створити закритий фонд і найняти 20-25 толкових патріотично налаштованих людей. При цьому. Ці люди мають замикатися, як мінімум на першого зама глави АП і мати можливість супероперативно, на свій страх і ризик запускати ті чи інші інформаційні повідомлення. Для того, щоб організувати такий центр потрібен тиждень. Щоб відлагодити роботу - максимум місяць. Місяць, який ми вже втратили.

Власне, коли главою адміністрації ставав Борис Ложкін вважалося, що він стане таким центром. Але ним він не став. Не став ним, на жаль, і Ігор Гринів, який два тижні тому став заступником глави АП. Зрештою, про створення такого центру не говорить взагалі ніхто. Чому? Бо це занадто складно. Куди простіше ділити посади.