Кадрові чистки в ЗСУ: Навіщо Зеленський змінює військове керівництво

25 серпня президент України Володимир Зеленський своїми указами звільнив командувача ССО генерал-лейтенанта Ігоря Луньова і призначив на цю посаду генерал-майора Григорія Галагана.

Логіки у цьому кроці немає, адже Сили спеціальних операцій (ССО, військовий спецназ) – це відносно новий в Україні рід військ, який зараз проходить період становлення і активного розвитку, з чим генерал-лейтенант Луньов, який очолював ССО з моменту їх створення в січні 2016-го, справлявся на відмінно.

Під його керівництвом минулого літа перший підрозділ ССО ЗСУ пройшов сертифікацію і заступив на чергування в NRF (Сили швидкого реагування НАТО).

Читайте також: Шлях до НАТО: Як 140-й центр ССО став частиною Альянсу.

Більше того – лише 28 липня генерал-лейтенант Луньов повідомив, що наразі триває підготовка до сертифікації за стандартами НАТО вже другого такого підрозділу. І тут. Як грім серед ясного неба, – відставка. Здавалося б: для чого змінювати керівника, який знаходиться на своєму місці, має бажання працювати і дає якісний результат? Тобто, для чого ламати механізм, який відмінно працює?

Сам Зеленський пояснив свій крок тим, що в умовах перемир'я, яке нині триває, змінилися завдання Операції об'єднаних сил і, як наслідок, Сил спеціальних операцій.

"Буде більше провокацій від проросійських бойовиків, тож і командування, і особовий склад ССО мають більше працювати над їх недопущенням і превентивними заходами. Необхідне впровадження більш агресивних заходів протидії викликам, які постають, – адекватно реагувати на провокаційні дії з боку противника", – наголосив він.

Виглядає все це так, ніби передовика виробництва (а ССО під керівництвом Луньова чи не найбільше з усіх родів військ просунулися у напрямку співпраці з НАТО) звільняють з роботи з формулюванням: "За незадовільні результати".

І справа навіть не у тому, що замість кадрового спецназівця військами спеціального призначення тепер керуватиме кадровий СБУшник (нічого поганого, але профіль дещо інший). Справа у тому, що сама по собі така кадрова пертурбація – це якщо не крок назад, то у найкращому випадку – пробуксовка на місці.

Подейкують, що ініціатива звільнення найбільш орієнтованого на НАТО військового командира належить керівнику Офісу президента Андрію Єрмаку. І чомусь, у світлі останніх подій та тенденцій, це зовсім не дивує. Більше того – якщо це правда, то воно дуже гармонійно вписується у політику Єрмака під умовною назвою: "Не треба дражнити Росію".

Але не генералом Луньовим єдиним. Можна навіть сказати, що не він перший, не він буде і останнім. Depo.ua пропонує пригадати всі найбільші кадрові рішення Володимира Зеленського, пов'язані з армією. В хронологічному порядку.

Начальник Генерального штабу

Наступного ж дня після своєї інавгурації, 21 травня 2019 року, Зеленський звільнив Віктора Муженка з посади начальника Генштабу і призначив замість нього генерал-лейтенанта Руслана Хомчака, який генеральські погони отримав з рук колишнього президента Віктора Януковича, коли Міноборони керували російські ставленики Дмитро Саламатін і Павло Лебедєв.

Разом з тим, Хомчак хоч і отримав генеральські погони ще до війни, однак пройшов з ними чи не найгарячішу військову операцію за весь час проведення АТО – Іловайський котел, з якого виходив сумнозвісним "зеленим коридором", але зі зброєю в руках.

Читайте також: "ЗЕлена команда": Чого очікувати від нового начальника Генштабу Хомчака.

Як би там не було, в армії Хомчака на момент підвищення називали різким противником совкових порядків і від його призначення очікували серйозних змін. Однак істотних зрушень так і не сталося.

Командувач ООС

5 серпня 2019 року президент Володимир Зеленський звільнив з посади командувача Об'єднаних сил призначеного лише у травні Олександра Сирського. Натомість, новим керівником ООС став Володимир Кравченко.

Як відомо, командувач ООС призначається на ротаційній основі терміном на один рік, тож у травні минулого  року Петро Порошенко замінив Сергія Наєва Олександром Сирським. Однак на посаді той себе проявити не встиг.

Генерал-лейтенант Володимир Кравченко до цього обіймав посаду начальника штабу оперативного командування "Північ" Сухопутних військ ЗСУ. Під час активних бойових дій на Донбасі був керівником Сектору "А" (Луганщина) і, за відгуками бійців, зарекомендував себе достойним бойовим офіцером. Зокрема, під його командуванням розроблялась і здійснювалась операція оборони Луганського аеропорту у квітні 2014 року, деблокада аеропорту і звільнення з оточення українських військ у серпні-вересні того ж року.

Разом з тим, саме Кравченко минулої осені керував ООС під час ганебного одностороннього розведення сил і засобів на трьох ділянках лінії розмежування (Станиця Луганська, Золоте і Петрівське) і саме він очолює операцію зараз, під час режиму "повного і всеосяжного припинення вогню".

Читайте також: Борець з росіянами: Хто такий новий командувач ООС Володимир Кравченко.

Міністр оборони

29 серпня 2019 року під час першого свого засідання Верховна Рада України ХІХ скликання здійснила низку кадрових призначень. За поданням президента, Міноборони очолив Андрій Загороднюк.

На момент свого призначення Загороднюк видавався досить суперечливою кандидатурою. З одного боку, з 2014 року займався громадською діяльність, зокрема – волонтерством в ЗСУ. У 2015-2017 роках обіймав посаду керівника Проектного офісу реформ Міноборони, з яким були пов'язані чи не всі позитивні зрушення в українській армії останніх років, зокрема, реформа харчового забезпечення ЗСУ. А з іншого – батько Загороднюка був бізнес-партнером Ігоря Коломойського, тому були підозри, що він буде лобіювати інтереси опального олігарха.

Читайте також: Реформатор чи протеже Коломойського: Хто такий міністр оборони Андрій Загороднюк.

Та тільки варто було Загороднюку зарекомендувати себе цілком адекватним міністром-реформатором, як Зеленський його звільнив і 4 березня 2020 року протягнув через Верховну Раду призначення міністром оборони 65-річного кучмівського генерала Андрія Тарана, який вже встиг до цього на пенсію вийти.

До речі, джерела Depo.ua вже тоді повідомляли, що Таран – це креатура нового голови Офісу президента Андрія Єрмака, відомого своїми миротворчими ініціативами, які межують з капітуляцією. За іншою версією, родина Тарана тривалий час жила по сусідству з родиною Зеленських у Кривому Розі.

Читайте також: Капітуляція та скандальні закупівлі: Хто такі Таран і Бессараб, які очолили Міноборони і Мінветеранів.

Як би там не було, а півроку перебування Тарана на посаді міністра оборони вже можна сміливо називати відкатом назад не лише у порівнянні зі Степаном Полтораком, але й у порівнянні з Загороднюком.

Командувач Військово-морських сил

12 червня 2020 року Зеленський змінив командувача Військово-морських сил ЗСУ – замість адмірала Ігоря Воронченка, якого призначав ще Порошенко, ВМС очолив контр-адмірал Олексій Неїжпапа.

Це призначення, чи не єдине з перерахованих, виділяється у кращий бік. Не в тому сенсі, що Неїжпапа кращий за Воронченка, а в тому, що його нормально прийняли у армії. Рішення не призвело ані до відкату назад, ані до пробуксовування на місці. Принаймні, поки що.

Неїжпапа з 2015 року був правою рукою Воронченка, тому тут можна спостерігати певну спадковість передачі повноважень. У найкращому значенні цих слів – коли керівник роками готує собі зміну і у визначений момент передає усі справи підготовленій людині, що беззупинно продовжує рух уперед.

Читайте також: Герої АТО і "поборник": Хто такі Воронченко, Неїжпапа і Шайволодян, яких записали у топ-чини ВМС.

В цілому ж, уже давно є очевидним, що кадрова політика Зеленського у сфері оборони зводиться до того, щоб замінити всі топ-кадри епохи Порошенка. Головне, щоб нові менеджери були лояльними і готовими виконувати будь-які вказівки. 

При цьому звільнення вищих військових чинів з політичних мотивів суперечать міжнародним стандартам і порушує протоколи НАТО. А потім наші головнокомандувачі розводять руками і розказують, що в альянсі "чомусь" нас ніхто не чекає.