Якщо "партія миру" доб'ється свого: Що буде, коли ЗСУ підуть з Донбасу

Так вже сталося, що українське суспільство останніми роками дуже поляризувалося. Причому, цей світоглядний поділ проходить по багатьох напрямках, хоч і багато в чому нагнітається штучно – як зовнішніми силами, так і внутрішніми. Один з таких напрямків – ставлення до війни на Донбасі.

Одна частина українського суспільства розуміє, що мир в Україні можливий лише внаслідок перемоги, тому тримати лінію фронту на Донбасі треба стільки, скільки буде потрібно, і відповідати обстрілами на обстріли бойовиків "Л-ДНР", за першої ж нагоди здійснюючи так званий "повзучий наступ". Що характерно, до активної ланки цієї категорії належать чинні військовослужбовці і ветерани АТО/ООС.

Інша частина суспільства демонстративно "втомилася від війни" і вважає, що для її припинення "треба просто перестати стріляти" – припинити вести активні бойові дії, відвести війська чим подалі і піти на поступки терористам "ЛНР" і "ДНР", тому що "там також наші люди". До цієї категорії належать переважно ті, хто у 2014-2015 роках відкосили від мобілізації і про війну чують лише з телевізора.

Другі себе називають "партією миру", а тих перших, які за перемогу і проти капітуляції, – "партією війни".

А давайте подумаємо, що буде, якщо мрія Зеленського, Сівохи і інших "голубів миру" здійсниться: на Донбасі в один прекрасний момент перестануть стріляти, а Збройні сили України відійдуть у місця постійної дислокації.

Мабуть, вони собі уявляють, що після цього Москва дасть наказ своїм годованцям негайно залишити Донбас, щоб той міг повернутися до складу України, буряти сядуть на свої танки і повернуться в Бурятію, а так звані "ЛНР" і "ДНР" саморозпустяться і над усім Донбасом замайорять синьо-жовті стяги?

На жаль, цей оптимізм безпідставний. Адже ані Росія, ані її рупори в Україні не приховують, що їхня мета – Донецька і Луганська автономії у складі федеративної України з широким спектром прав (аж до впливу на зовнішню політику держави) і з вузьким спектром обов'язків ("Україна має годувати Донбас").

Простіше кажучи, Путіну не цікавий ані незалежний Донбас, ані Донбас у складі Росії. Путіна цікавить Донбас в статусі "ракової пухлини" на тілі української держави – такий собі "якір", який триматиме всю Україну на російській геополітичній орбіті і блокуватиме всі спроби євроатлантичної інтеграції нашої держави.

Але це лише у тому випадку, якщо в Кремлі також "втомились від війни". Якщо ж там вирішать, що нав'язана Росією війна на Донбасі дестабілізує Україну більше, аніж згаданий вище "якір", то не буде навіть такого варіанту. А буде набагато гірший – російські війська, переодягнені у форму "Л-ДНР", просуватимуться на захід рівно настільки, наскільки буде відходити українська армія. Як мінімум – до адмінмежі Донецької і Луганської областей, а якщо їм дозволити, то підуть і далі.

Власне, російські бойовики самі про це говорять відкрито. Треба просто перестати жити марними ілюзіями і нарешті зробити те, що вони вимагають – "почути Донбас".

Зокрема, ватажок так званої "ЛНР" Леонід Пасічник не так давно заявив, що підконтрольна йому територія Луганської області в Україну ніколи не повернеться.

"На тлі подібних документів і обіцянок ще ясніше усвідомлюєш, що "ЛНР" ніколи не повернеться до складу України, і в 2014 році ми вибрали єдино правильний курс на інтеграцію з братньою Росією", – заявив Пасічник 21 листопада 2019 року.

А 17 грудня того ж року додав, що Донбас продовжить інтеграцію з Російською Федерацією, незважаючи на незгоду президента України Володимира Зеленського та його західних партнерів.

"Ми вважаємо, що інтеграція з Російською Федерацією абсолютно не суперечить Мінським домовленостям, і ми будемо її здійснювати без оглядки на те, чи згоден з цим Зеленський і його західні партнери чи ні", – заявив він.

А його колега по російсько-терористичному цеху, ватажок незаконного угруповання "ДНР" Денис Пушилін, пішов ще далі і не втомлюється повторювати, що хотів би окупувати всю територію Донецької та Луганської областей.

Він про це говорив і в 2014 році, будучи ще одним із ватажків донецьких бойовиків, повторив це в 2019-му – вже як одноосібний очільник так званої "ДНР". Мабуть, саме через такі переконання Кремль і призначив його очільником своїх терористів.

"Ми беремо участь у Мінських угодах – і одне з завдань це, звісно ж, мирним чином вийти на повноцінні території Донецької і Луганської народних республік", – заявив Пушилін відвідуючи анексований Росією український Крим 21 січня 2019 року.

Також Пушилін не раз висловлював переконання, що мир на Донбасі можливий лише на умовах "Л-ДНР", а умови ці – інтеграція Донбасу з Росією, необхідність якої йому зрозуміла ще з 1990-х років, коли розпався Радянський Союз.

У зв'язку з цим виникає питання до адептів так званої "партії миру": якого саме миру вони прагнуть? Чи не російського?

Адже для будь-якої людини, яка ще не втратила здатність аналізувати інформацію і тверезо мислити, абсолютно очевидним є те, що "домовитись десь посередині" за мир з Путіним не вийде, тому що Путін не зацікавлений у мирному вирішенні створеної ним проблеми Донбасу.

Тому Україні, у зв'язку з об'єктивною неможливістю звільнити Донбас від росіян і їхніх терористів силовим шляхом, залишається лише один варіант: зціпивши зуби тримати лінію фронту, не пускаючи кремлівських "орків" далі на свою територію, і очікувати глобальних змін у геополітичному світі. А після того, як Росія з різних причин втратить інтерес до українського Донбасу – повернути над тимчасово окупованими територіями український суверенітет.

Зрештою, Німеччина дочекалась послаблення Радянського Союзу і, як наслідок, виведення радянських військ з частини своєї території, після чого відбулося возз'єднання країни виходячи з німецьких, а не радянських інтересів. То чому б Україні не дочекатись?