Війна на Донбасі. Чого досягли ЗСУ в 2017 році (КАРТА)

Depo.ua протягом року уважно слідкував за ситуацією на сході України, яка хоч і офіційно зветься антитерористичною операцією, але по суті є справжньою війною нашої держави проти російських окупантів.

Власне, згідно даних останнього опитуваня Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва, 9,1% українців назвали війну головною подією року (третє місце в рейтингу подій, після безвізу і "справи Саакашвілі"). І хоч це менше, аніж було минулого року (14,4% і перше місце), однак цифра досить суттєва.

Не в останню чергу це викликано певним "замороженням" ситуації на Донбасі і, як наслідок, звиканням людей до перманентного стану в'яло текучої війни. Менше з тим, 2017-й рік для українських збройних сил видався досить насиченим різними подіями.

Читайте також: Війна на Донбасі. Чого досягли ЗСУ в 2016 році (КАРТА, ФОТО, ВІДЕО)

Реформи

Як не прикро це визнавати, але каталізатором всіх реформ української армії послужила саме війна на сході України – до неї в державі нікому діла не було до розвитку Збройних сил.

Україна здійснила ряд важливих кроків на шляху до НАТО. Так, протягом 2017-го року Україною на різних рівнях була пророблена колосальна робота у напрямку приведення української армії до стандартів НАТО. Зокрема, матеріально-технічних стандартів, які визначають єдині вимоги до озброєння і військової техніки союзників, управлінню життєвим циклом, а також кодифікації предметів забезпечення.

Як наслідок – уже 30 травня Агентство Північно-Атлантичного альянсу з підтримки і постачання виступило з пропозицією включити підприємства оборонно-промислового комплексу України в список виробників продукції оборонного призначення. Що цікаво, це не просто декларативна заява – вже розпочато підготовку відповідних доповнень до договірно-правову базу для регулювання співробітництва України з Агентством НАТО з підтримки і постачання.

Таким чином, державний концерн "Укроборонпром" зможе не чекаючи 2020-го року, коли має завершитись перехід на стандарти НАТО, отримати дозвіл на участь в тендерах на поставку товарів і послуг в інтересах країн-членів і партнерів НАТО в рамках програми "Несистемні брокерські послуги". А це означає, не багато і не мало – вихід зі своєю військовою продукцією на ринки НАТО. Більше того – Україна стала першою серед східноєвропейських партнерів НАТО, якій запропонована така можливість.

А 7 жовтня президент України Петро Порошенко ввів у дію рішення РНБО "Про Концепцію забезпечення контррозвідувального режиму в Україні", тим самим доручивши уряду разом зі СБУ, Головним управлінням розвідки МО, Службою зовнішньої розвідки, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, розробити та у тримісячний строк затвердити план реалізації цієї концепції і забезпечити його виконання. Дана Концепція передбачає оптимізацію Служби зовнішньої розвідки України відповідно до стандартів Північноатлантичного альянсу.

Крім цього в Україні триває реформа сержантського корпусу, який до 2020-го року також має відповідати стандартам НАТО. Робота проходить за кількома напрямками, зокрема, щодо вдосконалення системи підготовки сержантів і солдатів. Для цього створені Центри підготовки, які за структурою, функціями та завданням практично тотожні відповідним навчальним закладам країн НАТО. Введено курси лідерства базового та середнього рівнів, дворівневі курси інструкторів. Сьогодні сержантський склад ЗСУ навчається у відповідних школах за кордоном, зокрема, в Школі НАТО в Обераммергау.

Також досягненням можна вважати належне фінансування армії. Зокрема, військовий бюджет України в 2017-му році становив 64,0274 млрд грн, що на момент його прийняття складало 2497,4 млн дол. по курсу НБУ (в гривневому еквіваленті на той момент це був абсолютний рекорд за всі роки Незалежності, причому, з хорошим відривом – до цього найбільше на армію виділялося в 2016-му року – 51,1 млрд грн, або 2175,6 млн дол.).

Що характерно, найбільше зросло фінансування на потреби розвитку озброєння. Зокрема, розпочато закупку для потреб ЗСУ сучасних вітчизняних танків БМ "Оплот", які раніше виготовлялись виключно на експорт. Крім цього, поточного року були внесені зміни до державного оборонного замовлення, які передбачають збільшення закупівлі ПТРК "Стугна" та "Корсар".

В цілому, у 2017-му році на озброєння Збройних сил України було прийнято 14 зразків і поставлено до військових частин близько 1300 одиниць озброєння та військової техніки. Це, зокрема, система залпового вогню БМ 9П140 "Ураган", транспортні заряджаючі машини ТЗМ9Т452, зенітні самохідні установки "Шилка" та зенітні ракетні комплекси "Оса", танки Т-64БВ, Т-72БВ, бойові машини піхоти БМП-1 та БМП-2, бойові розвідувально-дозорні машини БРДМ-2Л1, вантажні автомобілі КрАЗ, самохідні артилерійські установки 2С1 "Гвоздика", пускові установки до зенітних ракетних комплексів С-300, радіолокаційні станції "Пелікан", протитанкові ракетні комплекси "Стугна-П", а також військові літаки Су-25, Су-27 та МіГ-29.

Також в 2017-му році були зняті зі зберігання та повернуті на бойове чергування в зоні АТО самохідні ЗРК середньої дальності 9К330 "Тор" у кількості 100 штук.

Що стосується новинок, то протягом цього року на озброєння прийнято нові зразки української зброї: переносний ракетний комплекс "Корсар", броньований автомобіль "Козак-2", автомат "Вулкан" (5.45×39 мм / 7,62×39 мм), радіорелейні станції Р-414 та Р-402, сигнальна міна, екранно-вихлопний пристрій "Адрос", тренажер екіпажу бронетранспортера БТР-4, та інше.

Разом з тим, не забули й про людей. В 2017-му році було підвищено розмір "бойових" надбавок за службу в зоні АТО: на лінії бойового зіткнення на глибину ротних опорних пунктів першого ешелону тепер додають щомісяця 7500 грн, в інших місцях дислокації в межах визначеного району АТО – 3500 грн (у 2016-му році за "першу лінію АТО" доплачували 4200 грн, за іншу дислокацію в зоні АТО – 1200 грн).

Все це сприяло тому, що професія військовий стала престижною і затребуваною. Про це красномовно свідчить статистика: на початку січня 2017-го року Міноборони повідомляло, що контракт із ЗСУ підписали 69 тисяч осіб, а вже наприкінці вересня 2017-го року – 120 тисяч осіб (нагадаємо, з 2016-го року 100% української арміє є контрактною). При цьому також сформовано резерв військовозобов'язаних першої черги, який становить майже 130 тисяч осіб.

Важливим у стратегічному контексті можна вважати рішення про відродження Інституту танкових військ. 19 липня 2017 року Кабінет Міністрів України своєю постановою ухвалив створення Інституту танкових військ Національного університету "Харківський політехнічний інститут" на базі факультету військової підготовки. Цього року відбувся перший набір курсантів за технічними спеціальностями з подальшим розширенням переліку випускних спеціалізацій.

А в листопаді була затверджена Програма розвитку боєприпасної галузі, згідно якої з 2019-го року в Україні таки розпочнеться виробництво власних боєприпасів, зокрема калібру 100-155-мм (паралельно планується перехід на основний калібр, що використовують країни НАТО – 155-мм).

Також варто відзначити "декомунізацію" української армії. У році, що минає, вона фактично стартувала, і одразу з військової еліти – Високомобільних десантних військ (ВДВ).

30 жовтня 2017-го року Командування Високомобільних десантних військ Збройних Сил України на своїй сторінці у Facebook детально розписало особливості однострою сучасних Високомобільних десантних військ Збройних сил України.

А вже 21 листопада 2017-го президент України Петро Порошенко офіційно змінив колір берету українського десанту з блакитного на темно-бордовий (колір maroon за міжнародною класифікацією), а також постановив запровадити нову назву – Десантно-штурмові війська Збройних сил України. Сталося це під час урочистостей з нагоди Дня десантника, який з 2017-го року також змінив дату – з 2 серпня на 21 листопада.

Таким чином відбувся остаточний ментальний розрив українського десанту з як з совковим спадком, так і з десантом ЗС РФ – країни окупанта, з якою нас пов'язує спільне минуле.

Ну і не треба забувати про реформу системи харчування ЗСУ, яку проводить, долаючи несамовитий спротив бюрократів, команда волонтерського десанту Діани Петрені. Адже лише у поточному році реформа, що називається, пішла у маси.

Після кількох років фактично саботажу, 8 грудня 2016-го року мінфін нарешті пішов назустріч армії і дав реформі зелене світло і у 2017-му році вона вперше вийшла за межі двох тестових частин (у Львові та Одесі) і пішла освоювати загальнонаціональні простори.

Згідно 157-го наказу міністра оборони 19 січня 2017-го року, в цьому році на нову систему харчування перейшли 20 частин Збройних сил України. А для переведення усіх частин ЗСУ на реформовану систему харчування потрібно не менше трьох років часу та багато мільйонів капіталовкладень, переважно в нове кухонне та роздаточне обладнання.

Крім цього, українська армія цього року впевнено переходить на сухпаї нового зразка, які, окрім кращої калорійності продуктів, обладнані безполум'яними підігрівачами. Це дозволяє бійцям навіть у військово-польових умовах їсти смачну (наскільки це можливо) та гарячу їжу.

В цілому ж реформи в ЗСУ, як і будь-які інша системні реформи в Україні, відбуваються долаючи несамовитий супротив системи, яку реформують. Менше з тим, як бачимо, певний рух вперед є.

Міжнародне визнання

Україна хоч і помалу, але досить послідовно та впевнено рухається на міжнародній арені від висловлення стурбованості та співчуття до конкретної допомоги та співпраці.

Так, з 7 по 12 травня поточного року найкращий танковий взвод України вперше взяв участь у міжнародних змаганнях, відомих як Танковий біатлон "Сильна Європа", і на танках Т-64БВ посів почесне 5-те місце серед найсильніших танкових армій світу.

Пропустили українці вперед лише Австрію (Leopard 2A4), Німеччину (Leopard 2A6), США (M1A2 SEPv2 Abrams) та Францію (AMX-56 Leclerc), випередивши бронзового призера минулого року – Польщу (Leopard 2A5). При цьому в таких компонентах, як злагодженість підрозділів, злагодженість екіпажу і скорострільність українцям не було рівних.

Окрім цього нам почали постачати летальне озброєння. Зокрема, 23 листопада Канада включила Україну у контрольний список країн, згідно з яким знімається обмеження на продаж вогнепальної зброї (Automatic Firearms Country Control List). Цей список визначає країни, в які Канада дозволяє своїм внутрішнім виробникам постачати зброю.

А 21 грудня адміністрація президента США Дональда Трампа схвалила продаж летальної оборонної зброї Україні. Чиновники в адміністрації підтвердили, що Державний департамент у цьому місяці схвалив комерційну ліцензію, що дозволяє експорт снайперських систем Model M107A1, боєприпасів і пов'язаних з ними комплектуючих і аксесуарів в Україну на суму $41,5 млн.

Експерти і офіційні особи заявили, що рішення Трампа було зваженим - він не схвалив все, чого вимагали українці, але, тим не менш, схвалив перший продаж летального зброї, що є значною зміною підходу його адміністрації і політики США в цілому.

При цьому 22 грудня у сенаті США схвалили рішення адміністрації президента Дональда Трампа про комерційні поставки Україні снайперської зброї і чекають наступного кроку на продаж Україні протитанкової зброї та інших видів важких озброєнь.

Лінія фронту

Карта проведення антитерористичної операції станом на 1 січня 2017 року виглядала наступним чином:

З того часу українська армія здійснила ряд вдалих військових операцій і встановила свій контроль над серйозними шматками так званої "сірої зони". Мова йде в першу чергу про Світлодарську дугу, Горлівський периметр і Бахмутську трасу.

Події на Світлодарській дузі ще з минулого року переросли у фазу гарячого протистояння. Якщо бути зовсім точним, то 18 грудня 2016-го року бойовики здійснили спробу прориву лінії фронту і захоплення позицій, зайнятих українськими військовими. Однак українські захисники вистояли, а потім пішли у контрнаступ і відтіснили противника з займаних ним позицій.

У перші дні січня 2017-го року сили АТО в районі Світлодарської дуги розвинули успіх і зайняли важливі висоти, що дало можливість зменшити кількість обстрілів на цьому напрямку, ризики обходу підрозділів та захоплення противником об'єктів у "сірій зоні". Потім, 12 січня на Світлодарській дузі бійці з 54-ї бригади "зробили крок вперед" і просунулись ще на один кілометр.

Все це дозволило 19 січня українським військам підійти майже впритул до Вуглегірська і Дебальцевого, які за мирними угодами "Мінськ-1" повинні були б контролюватись Києвом. За повідомленнями з передової, від наших позицій на Світлодарській дузі до найближчих будівель і будинків Дебальцевого залишилося всього 5-6 км по полях і висотах, тоді як ще рік тому було 25 км. Повідомлялось також, що наша армія не просто підійшла до околиць Дебальцевого, а вже окопалася і зводить всі інженерні споруди.

А останнє серйозне загострення на цій ділянці фронту відбулося в середині червня: 14 червня на Світлодарській дузі українська піхота 53-ї бригади. перенесла свої наглядові пункти таким чином, що отримала кількасот метрів нової території.

Після цього події на Світлодарській дузі переросли у позиційну мінометну війну, під час якої то терористи обстріляють позиції ЗСУ, то наші у відповідь знищать ворожу БМП, то кілька терористів відправлять на побачення з Гіві і Моторолою, то цілу укріплену позицію бойовиків зітруть з лиця землі точним влучанням.

Щоправда, відносне затишшя і відсутність гучних боїв не завадило нашим захисникам на початку серпня пересунути опорні пункти більш ніж на 1 км у бік супротивника. Згодом, наприкінці вересня, підрозділи ЗСУ просунулись уперед ще на декілька сотень метрів, при чому, так само – майже без боїв.

Однак, досить гарячі бойові дії розгорнулися наприкінці року по сусідству – на так званому Горлівському периметрі. 22 листопада, в той час, як в Луганську терористи гризли один одному горлянки за владу в так званій "ЛНР", дві бригади ЗСУ зайшли в села Травневе (екс-Металіст) та Гладосове, що на півночі від окупованої Горлівки, і закріпились там.

Тут варто розуміти, що самі по собі звільнені села Травневе і Гладосове, а також інші села даного району, які можуть бути звільнені найближчим часом, не матимуть особливого сенсу без подальшого просування вперед, на Горлівку. Але це вже справа наступного року.

А наприкінці травня і в червні до центру уваги потрапило село Жолобок Попаснянського району на Луганщині (розташоване буквально на Бахмутській трасі), яке на той момент волею долі знаходилось майже на лінії розмежування – з підконтрольного терористам боку.

Вперше про можливий наступ ЗСУ на цьому напрямку стало відомо 18 квітня, коли з самого ранку мережею Інтернет поповзли чутки про те, що українська армія звільнила від терористів кілька населених пунктів. І хоч підтвердження даної інформації ми тоді так і не отримали, але сам факт таких чуток насторожив.

Наступна згадка про просування наших військ вглиб території "ЛНР" сталася 23 травня, коли бойовики "ЛНР" звинуватили українських військових у просуванні позицій вздовж селищ "сірої зони" в Луганській області. Як стверджували в "ЛНР", сталося це в районі все того ж села Жолобок і містечка Донецький. Хоча, прес-центр штабу АТО й цю інформацію спростував.

Однак, 6 червня бійці 93-ї бригади ЗСУ все ж таки змогли закріпитися на нових позиціях в напрямку Жолобка та Донецького, причому, без втрат. І хоч саме село взяти не вдалося, однак вдалося захопити сіру зону поблизу нього, а також 31-го блок-посту, що дає змогу контролювати частину Бахмутської траси.

У підсумку вималювалась наступна картина: українська армія провела розвідку боєм в районі села Жолобок, чим відволікла увагу основних сил терористів, тим часом без зайвого шуму ЗСУ захопили позиції в районі колишнього блок посту №31 і, що найголовніше, вибили терористів з кількох стратегічно важливих висот, головною з яких є висота 195.3.

Ця висота знаходиться трохи в стороні від Жолобка, але дає можливість тримати під вогневим контролем не лише Слов'яносербськ, але й стратегічно важливий шматок Бахмутської траси, на якому розміщена розвилка на Сентянівку (екс-Фрунзе) і, як наслідок, на Голубівку (екс-Кіровськ) і Кадіївку (екс-Стаханов).

Тобто, провівши дану багатоходову комбінацію, ЗСУ не лише переполовинили й без того не надто укомплектований терористичний батальйон "Прізрак", але й, по суті, відрізали швидкісне сполучення Голубівки, Кадіївки і Сентянівки від Луганська. Враховуючи те, що вся "ЛНР" напряму залежить від поставок буквально всього з Росії, така блокада цілого міні-регіону може мати далекойдучі наслідки і розвиток у 2018-му році.

Карта ж проведення АТО станом на 28 грудня 2017 року виглядає так:

Втрати

Що стосується найбільш сумної частини річних підсумків, то всього за 2017-й рік безповоротні втрати української армії склали 191 боєць, плюс 174 бійця були поранені. Про це йдеться у відповіді Генштабу ЗСУ на запит ВВС Україна.

Варто відзначити, що це найменші втрати за всі роки. Для порівняння, в 2016-му році на Донбасі загинуло 211 бійців, в одному Іловайську в 2014-му році загинуло 366 бійців, а у боях за Дебальцеве в 2015-му – 179. Всього ж за час проведення АТО загинули 3255 захисників України.

Висновки

В цілому ж рік видався досить непростим. З одного боку, в 2017-му році Україна не втратила жодного клаптика землі і навіть повернула собі частину окупованих територій з так званої "сірої зони", плюс здобула кілька вигідних плацдармів для подальшого наступу. А з іншого – реформи в ЗСУ все ще просуваються не так швидко, як хотілося б.

Але як би там не було, а у новий 2018-й рік Україна вступає з надією і далеко не найгіршим військовим бюджетом. Українська армія помітно додала у міцності, плюс отримала довгоочікувану допомогу у вигляді летальної зброї від провідних держав світу.

І хоч до повної перемоги ще далеко, але надія на те, що війна на Донбасі завершиться нашою перемогою, а не сумнівним миром, зростає з кожним роком.