Вибори-2019: Що буде з оборонкою, якщо переможе Гриценко

31 березня відбудеться перший тур виборів президента України. На вихід до другого туру претендують одразу кілька політиків, і кожен з них має власне бачення як на розвиток країни в цілому, так і на розвиток її Збройних сил.

 

Depo.ua представляє серію матеріалів з метою ознайомлення читачів з наслідками для української армії вибору того, чи іншого кандидата.

 

Читайте також: Вибори-2019: Що буде з оборонкою, якщо переможе Порошенко.

 

Читайте також: Вибори-2019: Що буде з оборонкою, якщо переможе Тимошенко.

 

На черзі "перший непрохідний" Анатолій Гриценко.

 

Що обіцяє

 

У своїй передвиборчій програмі Анатолій Гриценко безпеці країни відвів цілий розділ під гучною назвою: "Чесний президент – безпечна країна!". Однак, навіть в цьому розділі присвятив армії відносно небагато уваги.

 

"Капітулянтського повернення Донбасу не буде – окуповані території повернемо без "особливих статусів" дипломатичними, воєнними, економічними, санкційними засобами спільно із зарубіжними партнерами. Це можливо здійснити протягом 5-річного президентського терміну".

 

"Не буде Україна поступатися правами на Крим в обмін на будь-які економічні поступки – у Криму наші громадяни, це наша земля, і Крим буде українським!".

 

"Не буде президент "заробляти на крові" і на армії – армія буде оснащеною, а Державне оборонне замовлення стане інструментом розвитку фундаментальної науки і проривних технологій, в тому числі для інновацій і передових кластерів економіки України".

 

"Не будуть силові структури задіяні для захисту влади від свого народу – їх буде переорієнтовано на захист країни від зовнішнього ворога".

 

"Не будуть керувати армією "паркетні генерали – на керівні посади будуть призначені бойові офіцери, які дбають про життя солдата і здатні отримувати перемоги. Не буде надмірної кількості генералів – буде їх скорочення до стандартів передових держав".

 

"Не буде нелегальної зброї і "приватних армій", рейдерства і збройних нападів – зброя буде легалізована і взята на облік, а держава, якій люди довірятимуть, відновить монополію на застосування сили згідно Закону".

 

"Не буде примусового призову – буде професійна контрактна армія, посилена резервом постійної готовності та системою територіальної оборони".

 

Ну і в іншому розділі, під не менш гучною назвою: "Чесний президент – справедлива країна!", згадується забезпечення військовослужбовців:

 

"Не буде дискримінації військових пенсіонерів – буде гідне забезпечення солдата і коли він служить, і коли стає ветераном".

 

Ось, власне, і все. Як і у Юлії Тимошенко, про вступ чи хоча б про інтеграцію в НАТО немає жодного слова.

 

Чи реально це виконати?

 

По різному. Якщо говорити про Крим та Донбас, то не здавати їх і не відмовлятись від них – це не заслуга, а прямий обов'язок президента та верховного головнокомандувача. Виконання цього на практиці залежить виключно від політичної волі керівника держави. Але те, що Анатолій Степанович це декларує – є, безумовно, плюсом.

 

А от що стосується повернення Донбасу за 5 років президентського терміну – це викликає певні сумніви. І не тому, що Гриценко зможе чи не зможе, а тому, що це не від нього залежатиме. Давно пора визнати, що Україна є не суб'єктом, а об'єктом геополітики, тому вирішення подібних питань залежить насамперед віз зовнішніх факторів: наскільки послідовними будуть наші західні партнери, як довго ще Росія зможе витримувати міжнародні санкції, як довго Путін протримається при владі в Росії, хто стане його наступником і так далі.

 

Що стосується оснащення армії, то це більш ніж реально – питання лише в часових рамках. Чесно кажучи, слабо віриться, що новітнє оснащення армії можливе у швидшому темпі, аніж воно відбувається зараз – принаймні, при нинішньому рівні розвитку національної економіки.

 

Якщо під силовими структурами мати на увазі також армію, то вона й так ніколи не була задіяна для захисту влади від народу, навіть в часи Януковича. Тому якщо Гриценко сам не започаткує цю традицію, то ця обіцянка виконається сама собою.

 

"Паркетні" генерали – це, звісно, зло і їх потрібно позбуватись. Але проблема в тому, що у країні, яка не воювала 22 роки, всі генерали у тій чи іншій мірі є паркетними. Тому що бойовим просто не було звідки взятись. І щоб їх змінити на когось, потрібно цю саму зміну виростити. Протягом війни з Росією в Україні виросло нове покоління бойових командирів, деякі з них вже стали генералами і отримали керівні посади (Наєв, Забродський), інші проявили себе у званні полковників (Собко, Кривонос), але чи вистачить таких для повної заміни "паркетних" генералів згідно передових західних стандартів? Як би там не було, а ця ініціатива Гриценка досить похвальна, але головне – грамотно її реалізувати.

 

Питання легалізації та обліку зброї вже давно перебуває на порядку денному, однак весь час у представників влади не вистачає рішучості на цей крок. Чи вистачить її у Гриценка, якщо він стане президентом? Будемо бачити.

 

Щодо призову в армію, то це питання досить неоднозначне. Зараз призовники на законодавчому рівні захищені від примусової участі у бойових діях і, де факто, є тим самим резервом, який підживлює професійну контрактну армію. Якщо Гриценко скасує призов, то не зовсім зрозуміло – де він збирається брати цей самий резерв? Принаймні, сам він це не пояснює.

 

Ну а гідне забезпечення військовослужбовців протягом усього їх життя залежить не стільки від волі президента, скільки від стану національної економіки.

 

Що робив у цьому напрямку раніше

 

На відміну від всіх інших кандидатів у президенти, Анатолій Гриценко тривалий час працював міністром оборони України, тому мав всі можливості хоча б спробувати реалізувати те, що він зараз декларує.

 

Гриценко керував міністерством з 4 лютого 2005-го по 18 грудня 2007-го року і пережив на цій посаді трьох прем'єр-міністрів (Тимошенко, Єханурова і Януковича).

 

 

 

В історію він, окрім іміджу "неголеного міністра оборони", увійшов тим, що започаткував найбільш радикальну на той час реформу Збройних сил України, яка, щоправда, здебільшого полягала у скороченні чисельності ЗСУ, розформуванні значної кількості військових частин і масовому розпродажі зброї та військової техніки. Разом з тим, ті, хто тоді уникнули скорочення – отримали суттєве покращення матеріального забезпечення.

 

Крім цього, він першим серед міністрів оборони запровадив перехід на стандарти НАТО і ввів систему забезпечення ЗСУ за стандартами західних країн, коли солдатів звільнили від необхідності займатися невластивою для військової служби роботою: працювати на кухні, прати обмундирування тощо.

 

Також Гриценко, будучи прозахідним міністром (в якості радників у нього були офіцер американської армії і офіцер британських королівських збройних сил) декларував перехід армії на контрактну основу, але особливих успіхів у цьому не досягнув у зв'язку з недостатнім фінансуванням армії, у тому числі в часи прем'єрства Юлії Тимошенко.

 

Згодом, вже після своєї відставки, Гриценко запам'ятався своїми гучними і, як виявилося, пророчими заявами під час президентства Віктора Януковича про те, що: "Ситуація в армії близька до катастрофи" (січень 2011-го року) і "В армії України немає жодного боєздатного батальйону" (травень 2012-го) тощо.

 

А зовсім нещодавно голова Тимчасової слідчої комісії (ТСК) щодо розкрадань в армії, секретар Комітету Верховної Ради з нацбезпеки й оборони, народний депутат Іван Вінник звинуватив Гриценка у розпродажі військової техніки за кордон за безцінь, що призвело до зниження обороноздатності країни і значних бюджетних втрат.

 

Чого очікувати у разі обрання президентом

 

Отож, передвиборчі обіцянки Анатолія Гриценка і його попередня діяльність на керівній військовій посаді дають зрозуміти, що ставши президентом, він таки спробує реформувати Збройні сили України. Але наскільки наполегливим він буде в цьому напрямку і, що найголовніше, – чи не зламає при цьому той фундамент, який будувався останні 5 років – залишається відкритим питанням.

 

Також дивує повна відсутність у його програмі згадок про НАТО, адже Гриценко завжди вважався прозахідним політиком і свого часу досить успішно співпрацював з Альянсом. І тут одне з двох: або Гриценко просто забув про цей момент (що його не красить), або не бачить інтеграцію України в НАТО важливим напрямком розвитку ЗСУ (що не красить його ще більше).

 

Ну і не варто забувати, що Гриценко вже пообіцяв посаду міністра оборони Івану Апаршину – полковник запасу, який раніше обіймав командні та штабні посади від командира взводу, роти, полкової ланки – до військової ставки, Генштабу і Міноборони, а також був директором департаменту воєнної політики та стратегічного планування, Головним військовим інспектором Міноборони і керував оборонним підрозділом Секретаріату Кабміну.