Шлях до НАТО: Які зміни очікують на Службу зовнішньої розвідки

Не можна не помітити, як цієї осені президент України Петро Порошенко приділяє Службі зовнішньої розвідки України (СЗРУ) немалу увагу: протягом відносно короткого проміжку часу ним було видано ряд указів, як кадрового, так і організаційного характеру.

Зокрема, 17 жовтня він звільнив Ігоря Разінкова з посади першого заступника голови СЗРУ, 20 листопада звільнив Володимира Синькевича з посади заступника голови СЗРУ. А перед цим, 13 вересня, президент своїм указом призначив головою Служби зовнішньої розвідки Єгора Божка, який із червня 2015-го року виконував обов'язки голови місії України при НАТО.

Окрім цього, 7 жовтня Порошенко ввів у дію рішення РНБО "Про Концепцію забезпечення контррозвідувального режиму в Україні", тим самим доручивши уряду разом зі СБУ, Головним управлінням розвідки МО, Службою зовнішньої розвідки, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, розробити та у тримісячний строк затвердити план реалізації цієї концепції і забезпечити його виконання.

Про останнє своє рішення він нагадав також 30 листопада на урочистостях з нагоди 26-ї річниці Служби зовнішньої розвідки, уточнивши завдання безпосередньо для СЗРУ.

"Хочу доручити до кінця грудня подати мені концепцію оптимізації Служби зовнішньої розвідки України відповідно до стандартів Північноатлантичного альянсу", – заявив Порошенко.

Власне, такий інтерес верховного головнокомандуючого і взагалі глави держави до головного розвідувального органу країни цілком зрозумілий і виправданий, адже та кількість терактів, яка відбувається останнім часом на вулицях України, у тому числі проти самих розвідників, просто на голову не налазить.

Тож, давайте спробуємо з'ясувати: що таке Служба зовнішньої розвідки України, і що саме її чекає після оптимізації до стандартів НАТО.

З офіційних джерел відомо, що Служба зовнішньої розвідки України була створена в далекому вже 2004-му році для здійснення розвідувальної діяльності в політичній, економічній, військово-технічній, науково-технологічній, інформаційній і екологічній сферах, а також для участі у боротьбі з міжнародною організованою злочинністю, тероризмом, забезпечення безпеки установ і громадян України за кордоном.

Мабуть, багато хто досі думає, що розвідник – це агент, вживлений у закордонні владні структури, який викрадає секрети умовного ворога і за допомогою різного роду шифрів передає їх на Батьківщину. Можливо, такі розвідники також досі існують, але в наш час розвідник – це швидше аналітик, здатний зібрати й систематизувати інформацію, важливу для безпеки та розвитку своєї держави, не перетинаючи її кордонів і, що найголовніше, не порушуючи законів інших країн.

Причому, практикувати це почали ще за часів СРСР. Історики радянських спецслужб пишуть, що саме на підрозділ, який займався здобуттям розвідданих та вербуванням іноземних громадян на території Союзу, припадала левова частка інформаційного результату всієї розвідувальної структури.

Хоча, цілком природньо, що пересічні громадяни про цей орган майже нічого не знають, адже якби було достеменно відомо все про діяльність СЗР, то втратився б сенс її існування.

Звісно, як і будь-яка інша розвідка світу, українська розвідка має співробітників і за кордоном – фахівців з дипломатичним статусом у країні перебування, які збирають та аналізують інформацію з відкритих джерел, спілкуються з місцевими спеціалістами з тих чи інших галузей, у яких держава має свій інтерес, і передають зібрані дані в штаб. Але, все ж таки, головну роботу виконують офіцери, які працюють на території України.

Рутина сучасного розвідника – перегляд преси, зустрічі за кавою (або чимось міцнішим) із менеджерами та бізнесменами, дипломатами й журналістами, підготовка сухих аналітичних записок, які, пройшовши через кабінети вищого керівництва спецслужби, лягають на стіл керівників держави.

Для Служби зовнішньої розвідки України характерним є те, що вона не визначає самостійно напрямів своєї роботи. Відповідні завдання, згідно із законодавством, перед нею ставлять президент та очолювана ним Рада національної безпеки і оборони (РНБО). СЗРУ виконує їх і надає результати органам влади, а останні вже приймають чи коригують відповідно до них свої рішення та дії.

В інтернеті можна знайти свідчення, що за часів президентства Януковича в українських спецслужбах спостерігалася тенденція, коли, наприклад, на формальне завдання, яке потрібно було виконати "до завтра", давався формальний результат, що влаштовував "замовника", в той час як насправді ситуація була іншою.

Все це вилізло Україні боком навесні 2014-го року і наслідки цього систематичного розвалу розвідувальних спецслужб ми пожинаємо досі. Тому реформування СЗРУ за досить високими НАТОвськими стандартами і підвищена увага до цього процесу президента країни виглядають цілком логічними.

Тим більше, що Північноатлантичний Альянс сам нещодавно провів реформу своєї розвідки. У відповідь на зміну загроз, викликану поведінкою Росії і зростанням тероризму та нестабільністю на сході, члени Альянсу вирішили фундаментально переглянути підходи НАТО до організації і аналізу розвідувальної діяльності та інформації. Наслідком цього стало створення на початку цього року нового підрозділу, під назвою "Об'єднаний відділ розвідки і безпеки" (JISD). Цей підрозділ складається з двох частин: розвідки (з об'єднаними напрямами цивільної і військової розвідки) і безпеки (Офіс безпеки НАТО).

Простіше кажучи, було реорганізовано роботу 270 осіб з різних країн і з різними культурами праці в один робочий механізм. Адже раніше розвідки країн НАТО "органічно" розвивався роками без будь-якого спільного генерального плану. І хоч ця "спадщина" є досить багатим ресурсом, однак спільне планування і координація усієї діяльності була складним завданням, з яким Альянс, судячи з усього, успішно впорався.

Якщо вірити звіту першого в історії НАТО помічника Генерального секретаря з розвідки і безпеки Арндта Фрайтага фон Лорінгхофена, то вже під час першого року роботи "Об'єднаного відділу розвідки і безпеки" спільний розвідувальний продукт Альянсу виріс на 25% порівняно з минулим роком.

В НАТО розуміють, що межа між цивільним і військовим, між війною і миром дедалі більше розмивається. Все це робить життєво необхідною кращу інтеграцію цивільної і військової розвідки Альянсу в єдину ефективну структуру, здатну забезпечити Північноатлантичну раду і Військовий комітет НАТО цілісною розвідувальною картиною. А так як для України ці виклики також на часі, то орієнтація її розвідки на стандарти НАТО є не примхою окремо взятого чиновника, а вимогою часу.

Разом з тим, Україні не лише є у кого і є чому повчитися. Україні також є чому самій навчити. Адже протягом останніх років українська розвідка, хоч і вимушено, мала нагоду здобувати такий досвід, якого зі зрозумілих причин були позбавлені більшість країн-членів НАТО. Тому інтеграція Служби зовнішньої розвідки України в розвідувальні структури НАТО повинно стати взаємовигідним симбіозом. Особливо на фоні неадекватної поведінки спільних ворогів.