Що розповів про "інквізицію ДНР" кіборг Рахман

Про звільнення

Я дійсно не знав, що було 17 чи 18 спроб мене звільнити. Я знаю тільки, що чотири рази мене готували до обміну. За різними ознаками – говорили поголитися, я там двічі бороду собі відрощував, тобто відвели поголитися, помитися, я розумів уже, що буде спроба мене обміняти, Але, що було 18 спроб я дійсно не знав.

Вчора я уже розмовляв з президентом, він мені розповів скільки було спроб і я вдячний особисто йому як президенту і як людині, що він брав участь безпосередню особисту участь у моєму звільненні.

Про те, як про нього "забула" Україна

Я не знав, що мене планують тоді на обмін, тоді зайшли люди, журналісти, але я не зрозумів, українські чи російські, був тоді генерал Рубан, генерал Кононов зі сторони "ДНР". Мені поставили питання: сказали, а ви знаєте, що вас навіть немає у списках військовополонених? Кажу, я не знав про це. Потім ще спитали, що ви відчули, коли дізналися, що вас навіть не включили в списки. Промовчав, нічого не сказав… Але постійно мене підтримувала та думка, що про мене пам'ятають, мене звільнять. Так, відчуття реальності там інше, але десь 50 на 50, все-таки я знав, був впевнений, що мене поміняють.

Про допит з елементами інквізиції

В перший день, коли потрапив в полон, привезли до Горлівки. Ну, і там, був такий допит з елементами інквізиції, м'яко кажучи, плоскогубцями пальці роздробили. Не буду говорити, бо мама побачить, щоб її не травмувати… Але я хотів би подякувати одному з солдатів з боку "ДНР", який відмовився брати в цьому участь, він сказав, що недавно був на сповіді у священника і священник йому сказав, щоб не знущалися над військовополоненими.

Ця "інквізиція" тривала до ранку – годин вісім або десять, і коли це скінчилося він дав мені дві ікони, потиснув руку і сказав, я не можу сформулювати за що я тебе поважаю, але я тебе поважаю, як ти тримався на допиті, після катувань.

Там є люди, які не втратили людську подобу, але разом з тим там є і інші, від яких, я не очікував. Солдат він може обозлитися, зачерствіти в боях, але був там ще лікар, колишній стоматолог, позивний його "турок", сам з Горлівки і саме від кого я не очікував – від лікаря. Києм він бив по ногах, по п'ятках, не соромився навіть підкреслював, казав, "бачиш, я лікар і до чого ви мене довели". Я деякий час не зізнавався, треба було дотерпіти хоча б до ранку, щоб мої пацани закріпилися на певному місці. Так от, лікар запропонував: "А давайте я з нього буду потроху скачувати кров. Він зрозуміє, що скоро йому кінець і заговорить". Від кого, а от від лікаря я цього не очікував.

Мене не намагалися перетягти на їхній бік, їх цікавила саме інформація, було потрібно принаймні встановити мою особу. Я сказав, що я не військовий, а цивільний, але вони не повірили і у мене на грудях куля висіла. В жовтні в терміналі, на Покрову, дякую Богородиці – вберегла. Куля пройшла в кількох міліметрах і врізалася в магазин, ношу її тепер як оберіг. Плюс у мене наколка була армійська і вони розуміли, що я все таки якесь відношення маю до армії. Я їм розповів, що служив строкову у ПДВ, що я сержант заступник командира взводу, але вони не зовсім повірили… За деякий час мені сказали, мовляв, годі уже дурника клеїти, майоре, ми знаємо хто ти. Я ще деякий час протримався, хоча це було марно. Моя відомість в Україні в цьому плані зіграла негативну роль. В Донецьку, коли уже зрозуміли, хто я, жодних спроб ударити не було.

Про Донецький аеропорт

Я завжди говорив, що треба було захищати аеропорт, тому що це стратегічний об'єкт. Його варто було утримувати, можливо там були якісь тактичні помилки. Несвоєчасно ми залишили деякі будівлі, навколо терміналу, в свій час, коли вони ще контролювалися нами, і не змогли вчасно їх знову зайняти. А сама будівля терміналу, вона нової побудови, там майже нічого бетонного немає, тільки опори, воно не створено як фортифікаційна споруда. Хлопці все таки трималися, що могли вони зробили. Якби нас не підірвали… перший вибух був згори, другий раз під нами заклали боєприпаси, ми б ще протрималися. А так… ми буквально тримали куток будівлі, але ми його утримували. Бої тривали всередині будівлі, але ми все одно утримували той куток. Хоча в нас і боєприпаси були на межі, ми патрончики діставали з багна, витирали, це робили поранені, набивали магазини і нам перекидували, а ті, хто міг вести бій, ті вели бій. Якби не підірвали, ми б ще його утримували.

А після вибуху я і мій солдат-розвідник Зиновій ми удвох пішки вийшли з оточення пройшли до своїх взяли людей техніку щоб вивести але на підході до аеропорту нашу машину спалили двоє там загинули, а мене пораненого дотягли двоє солдатів до пожежної частини, а потім на вежу, а вежу утримували всього семеро людей і 22 числа ми залишали вежу уже останніми.

Про своє майбутнє

Я залишуся в армії, повернуся в частину. Я без своїх хлопців уже не можу. Чотири місяці відпочив – достатньо.