Розведення в одну сторону: Чому відведення ЗСУ ставить під удар Маріуполь та Харків

Відведення військ по всій лінії розмежування на Донбасі, як це вже здійснено в Станиці Луганській, призведе до втрати декількох стратегічно важливих позицій, що потенційно відкриє окупантам шлях для наступу

Розведення в одну сторону: Чому відведен…

Буквально сьогодні новий командувач операції Об'єднаних сил Володимир Кравченко на зустрічі з координатором систем ООН в Україні Оснат Лубрані заявив про те, що ввірені йому війська здійснюють "підготовчі заходи щодо відведення сил і засобів уздовж всієї лінії зіткнення сторін на Донбасі", пише Depo.ua з посиланням на "Ділову столицю". 

Таким чином, певною міою підтверджуються панічні і не зовсім обґрунтовані чутки, які вперто ходять в армійському середовищі ще з травня-червня про те, що нібито на вищому рівні прийнято рішення про виведення всіх частин української армії за межі адміністративних кордонів Донецької і Луганської областей.

Варто відзначити, що в своєму інтерв'ю Кравченко додав, що всі дії нашого угруповання будуть залежати від дзеркальних дій протилежної сторони. Але події останніх днів говорять про те, що якщо офіційні особи захочуть побачити, то вони побачать. Чого варта, наприклад, знову-таки, заява нашого міністра закордонних справ Вадима Пристайка, що він, мовляв, побачив ознаки того, що Росія робить кроки для деескалації ситуації на Донбасі.

Таке "розведення в одну сторону" стало можливим після першої "пробної кулі", якою було розведення в районі Станиці Луганської. Причому виявилося, що окупаційній владі частини Луганської області вдалося не тільки "зберегти своє обличчя", але і значно посилити свої позиції. На тлі того, що позиції нашої армії опинилися у вкрай невигідному тактичному і стратегічному становищі. Відведення сил від Станиці одночасно з відновленням мосту через річку Сіверський Донець, яка є сьогодні головною природного перешкодою, між ЗСУ та окупаційними військами, створює дуже високі ризики заняття окупантами плацдарму на лівому березі Донця з можливістю розвитку наступу на степову частину Луганщини і далі з можливістю виходу до Харкова.

Крім того, в інформаційному плані "розведення" в районі Станиці Луганської мало вкрай негативний аспект. Нечисленні місцеві жителі прифронтових населених пунктів, які підтримували українську владу, відчули себе зрадженими. Досить-таки змішані почуття були і у ветеранів літньої кампанії 2014 р. побратими яких загинули при визволенні тієї ж Станиці Луганської. Адже чимало військовослужбовців як ВСУ, так і батальйонів МВС загинули в ході позиційних боїв 2014-2019 років. А ще є матері і родичі загиблих. 

Цілком ймовірно, такі ось заяви військових високого рівня підтверджують побоювання патріотичної громадськості про те, що "Велика угода", яка може бути укладена між Путіним і Зеленським найближчим часом матиме характер капітуляції.

Не треба бути пророком, щоб зрозуміти до чого можуть привести такі ось односторонні поступки з боку України: вся "сіра зона" після відходу частин ЗСУ буде зайнята окупаційним корпусом. Причому тут варіантів може бути безліч - від фейкових СЦЦК до "миротворців" (недарма за повідомленнями з того боку дана команда терміново видати всім "народним міліціонерам" паспорта РФ). Поки незрозуміло на скільки кілометрів будуть відводитися війська і в який термін. Якщо як хоче Путін - в межах адміністративних кордонів областей, то тут все ясно - повністю будуть перекреслені всі досягнення останніх років і можна говорити про те, що війну на Донбасі ми програли і все жертви були марними. Думаю, це найбільш радикальний варіант і на нього нова влада не піде хоча б через інстинкт самозбереження.

Тоді залишається ще безліч варіантів - починаючи від 10-15 км до 50-100 км, про що заявляли ще в 2016 р., коли обговорювали демілітаризовані зони в Станиці Луганській, Золотому і Петровському. Однак навіть мінімальні 10 км ставлять під загрозу наші позиції на таких критично важливих ділянках протистояння як, наприклад, Маріупольське і Волноваське. Саме тут будь-яке відведення наших військ далі від річки Кальміус, по якій проходить лінія фронту на півдні Донецької області, несе загрозу втрати Волновахи як стратегічно важливої ​​залізничної станції і фактично ставить під удар Маріуполь.

Не варто говорити наскільки важливий для окупаційної влади і Росії Маріуполь - порт з двома великими металургійними комбінатами. Та й майже мільйон населення - теж не буде зайвим мобілізаційним потенціалом для стрімко схлопиваючоїся в кількості і якості "народної міліції".

Однак неважливо на скільки кілометрів будуть відводити військових, факт залишиться фактом - для України ця територія буде втрачена. І щоб звільнити її знову знадобляться нові жертви - ніяк не менші, ніж ті, які ми понесли в 2014-2015 рр. Однак навряд чи залишилася і можливості для проведення такої наступальної операції - немає ні генералів, здатних спланувати і взяти відповідальність за наслідки на себе, та й можлива мобілізація буде вже точно провалена.

Односторонне відведення військ неминуче викличе серйозні потрясіння у внутрішній політичній ситуації. Ветерани представляють собою досить спаяне співтовариство - що яскраво засвідчили події на День Незалежності - і воно відреагує на таку здачу інтересів країни досить жорстко, що загрожує внутрішнім протистоянням, яке знову-таки буде тільки в інтересах країни-агресора.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"