Розведення сил чи зрада: Що задумав Зеленський у Станиці Луганській

26 червня опівдні українські військові відійшли з однієї з позицій, котра знаходилась перед КПВВ "Станиця Луганська", розпочавши тим самим узгоджене раніше розведення сил уздовж лінії розмежування.

 

Цей процес відбувався урочисто, під особистим наглядом командувача Об'єднаних сил генерал-лейтенанта Олександра Сирського і представників ОБСЄ, котрі були по обидві сторони. Також повідомили, що днями очікують приїзд представника української тристоронньої контактної групи Леоніда Кучми для того аби продовжити роботу з відведення сторін на визначені Мінськими домовленостями рубежі.

 

 

Підконтрольні "ЛНР" сайти одразу ж повідомили, що терористи також почали відведення сил "ЛНР", однак офіційне підтвердження надійшло лише під вечір: інспекція ОБСЄ повідомила, що підрозділ противника в районі мосту відійшов на 1 км від лінії зіткнення.

 

До речі, передбачається, що спеціальна моніторингова місія ОБСЄ упродовж декількох діб здійснюватиме постійний моніторинг стосовно виконання обома сторонами усіх заходів розведення з подальшим опублікуванням детального звіту. Крім цього, у зоні розведення встановлені три відеокамери для контролю обстановки, які цілодобово моніторять ситуацію. Далі, за планом, у цій зоні під контролем ОБСЄ буде розпочато розмінування.

 

Варто відзначити, що ініціатором розведення військ є президент України Володимир Зеленський. Все це робиться начебто з метою відновлення мосту через Сіверський Донець з української Станиці Луганської в окупований Луганськ, щоб полегшити доступ для жителів окупованих територій. Однак, чи є в цьому глобальний сенс і чи вигідно це Україні?

 

Читайте також: "Зрада чи "Перемога": Про яке розведення сторін домовляються з Путіним (КАРТА).

 

Нагадаємо, що сама по собі ідея розведення сил на чітко-визначених ділянках лінії фронту далеко не нова – ще 21 вересня 2016 року Тристороння контактна група погодила документ про розведення сторін уздовж лінії зіткнення на Донбасі та розподілення території конфлікту на три "зони безпеки". Йшлося про населені пункти Золоте та Станиця Луганська на Луганщині, а також Петрівське, Старобешевського району, на Донеччині, де у пілотному режимі мали бути сформовані зони безпеки, кожна площею не менше 4 км2.

 

Тоді ж повідомлялося, що якщо даний пілотний проект матиме успіх, то може бути прийняте рішення про розширення кількості таких "зон безпеки" до десяти. Власне, ми про це писали:

 

Читайте також: Шматки миру в АТО: Де будуть сім нових зон безпеки на Донбасі і чи виграє Україна (КАРТА).

 

Але тоді, прогнозовано, нічого з того не вийшло. І якщо у Золотому і Петрівському розведення сил з горем відбулося (принаймні, офіційно), то у Станиці Луганській відведення військ взагалі стало цілою проблемою, що вилилось в офіційну заяву тодішнього голови Луганської військово-цивільної адміністрації Юрія Гарбуза про рішення вищого керівництва країни не відводити війська з даного населеного пункту.

 

Разом з тим навіть у Золотому і Петрівському після відведення військ продовжувала спостерігатись ескалація ситуації та значне збільшення порушень режиму припинення вогню з боку бойовиків "Л-ДНР", у тому числі, з використанням озброєння і військової техніки, які повинні бути відведені на визначені Мінськими угодами відстані. Наприклад, 10 жовтня поблизу Петрівського спостерігачами СММ ОБСЄ зафіксовано один вибух в межах ділянки розведення, а 11 жовтня – 9 вибухів поблизу населеного пункту Золоте.

 

Тобто, терористи навіть не намагались виконувати свою частину зобов'язань по відведенню сил, що призвело до повернення українських бійців на попередні позиції. У підсумку дане питання, як це часто буває, спустили на гальмах. Принаймні, такі висновки можна зробити зі звіту ОБСЄ, оприлюдненого 20 листопада 2016 року.

 

"Збройні сили України, "ЛНР" та "ДНР" не змогли гарантувати безпеку спостерігачів СММ через можливе мінування території. Доступ спостерігачів на усіх трьох ділянках розведення залишається обмеженим, однак спостерігачі можуть здійснити моніторинг деяких зон на цих ділянках", – йшлося у повідомленні місії.

 

Читайте також: Чому зривається розведення озброєнь в "зонах безпеки" Донбасу.

 

Власне, дивуватися тут нема чому, адже Україна та Росія дещо по-різному розуміють і зміст Мінських і можливе розведення сторін, про що писалося уже багато разів. Принаймні, так було за часів президентства Петра Порошенка. Тому Мінські угоди, по суті, тривалий час залишались лише папірцем, що у тій чи іншій мірі влаштовувало всіх.

 

Однак, уже місяць, як в Україні вступила в законні права новообрана влада в особі президента Володимира Зеленського, і довкола Мінських угод почали відбуватись нові процеси. На відміну від Порошенка, який вважав "замороження" конфлікту кращою альтернативою поступкам ворогу, Зеленський поки що демонструє готовність йти на ці самі поступки, аби вивести конфлікт з "замороженої" фази.

 

В принципі, подібні кроки, як згадане відведення сил у Станиці Луганській, можуть мати сенс, якщо їх трактувати як жест доброї волі і спроби "розтопити лід" перед основною фазою переговорів, головною метою яких буде остаточне припинення війни на Донбасі.

 

Але тоді наступним кроком після розведення сил і припинення вогню має стати встановлення Україною контролю над російсько-українським кордоном на Донбасі, і лише після цього мають пройти вибори. Але російська сторона та підконтрольні їй терористи наполягають на тому, що спочатку мають відбутися вибори, а вже потім будуть узгодження питання державного кордону.

 

Як поведе себе в цій ситуації Зеленський – трактуватиме Мінські угоди за українським (порошенківським) сценарієм, чи за російським – наразі важко спрогнозувати. Адже поки що новий президент зі шкіри пнеться, щоб виконати ті пункти Мінських угод, які максимально влаштовують Росію, а про українські інтереси, чомусь, навіть не згадує.

 

А між тим, дозволимо собі нагадати, що згідно з тими самими Мінськими угодами, міста Дебальцеве і Докучаєвськ мають бути під юрисдикцією Києва, а по факту вони досі перебувають під контролем російської "ДНР".