Реформа освіти: Що Полторак обіцяє змінити у військових вишах

Всі фото – Міністерство оборони України

Вітаючи 8 вересня танкістів з професійним святом, міністр оборони України Степан Полторак заявив, що з наступного року планується перехід до активної фази реформ військової освіти. Він також зазначив, що почнеться реформа з двох вищих військових навчальних закладів: Національної академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові та створеного лише минулого року Військового інституту танкових військ "Харківський політехнічний інститут".

Символічно, що саме ці два військових виші позаминулого літа перебували у епіцентрі скандалу, коли вся країна обговорювала плани міноборони створити інституту танкових військ у Харкові, ліквідувавши відповідний факультет у Львові. Але зараз не про це, тим більше, що тоді публічною обіцянкою не чіпати львівську академію Полтораку вдалося погасити скандал. Зараз пропонуємо поглянути на те, якою саме очікується дана реформа військової освіти.

І хоч офіційної інформації про це ще немає, певні обриси майбутньої реформи можна розгледіти, проаналізувавши відповідні матеріали з відкритих джерел. Зокрема, у статті "Розвиток системи вищої військової освіти України та за кордоном: державноуправлінські аспекти" в журналі "Інвестиції: практика та досвід" за лютий 2016-го року, Степан Полторак пропонує розглядати реформу військової освіти, як невід'ємну складову реформи освіти взагалі.

За переконанням міністра оборони, військова освіта є складовою частиною державної освіти, і представляє собою аналогічно визначений процес становлення особистості. Однак, на відміну від державної, військова освіта формує особливу особистість – військового фахівця, яка повинна та здатна займатися військовою діяльністю.

Характерною відмінною ознакою функціонування системи військової освіти (СВО) на сучасному етапі є те, що вона виступає водночас і інструментом, і об'єктом реформування Збройних Сил України. Власне, розвиток СВО є складовою частиною і одним з пріоритетних напрямів розбудови Збройних Сил України, оскільки від професійної підготовки офіцерських кадрів, їх патріотизму і спроможності виконувати військовий обов'язок залежить боєготовність та боєздатність військ.

Разом з тим, сьогодні, згідно з інформацією, розміщеною Міністерством оборони України, подальший розвиток СВО стримується низкою основних факторів, а саме:

- недостатньо ефективним управлінням СВО, аналітичним та інформаційним супроводженням реалізації проектів і прийнятих рішень;

- неповною відповідністю змісту навчання військових фахівців досвіду бойової та оперативної підготовки військ, їх застосуванню у миротворчих операціях, локальних конфліктах і війнах;

- незавершеністю оптимізації мережі вищих військових навчальних закладів (ВВНЗ), військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, навчальних центрів та навчальних військових частин, їх організаційно-штатних структур і чисельності особового складу;

- недостатнім досвідом військової служби на відповідних посадах у військах значної частини науково-педагогічних (педагогічних) працівників ВВНЗ;

- недостатньою ефективністю інтеграційних процесів щодо військової освіти і науки;

- застарілою навчально-матеріальною базою, відсутністю достатньої кількості сучасних навчально-тренувальних систем та комплексів;

- недостатнім фінансовим забезпеченням СВО;

- незавершеністю опрацювання змін до законодавчої бази системи освіти у державі та відповідних нормативно-правових актів з питань військової освіти у Міністерстві оборони України;

- падінням престижності та мотивації проходження військової служби, а також низьким рівнем соціального захисту військовослужбовців тощо.

Реформована ж системи військової освіти повинна забезпечити підготовку військових фахівців із високим рівнем професіоналізму, компетентності, інтелектуального розвитку, загальної та військово-професіональної культури, здатних з високою ефективністю виконувати поставлені завдання щодо оборони України, розвитку власної творчої індивідуальності, наполегливого самостійного засвоєння нових знань протягом військової служби, прийняття оптимальних рішень в нестандартних умовах за всіма спеціальностями й спеціалізаціями, що визначають рівень боєздатності та боєготовності Збройних Сил.

Для цього, за словами Степана Полторака, українські науковці вирішили залучити передовий світовий досвід, а саме:

1. Підготовку висококваліфікованих військових фахівців, здатних керувати військами під час виконання відповідних бойових операцій і проведення навчань у мирний час.

2. Створення, експлуатацію та застосування найскладніших систем озброєння та військової техніки (ОВТ).

3. Здійснення та супроводження фундаментальних і прикладних досліджень.

4. Організацію, проведення та контроль дослідно-конструкторських робіт із створення нових поколінь ОВТ.

5. Ефективну дію у виконанні завдань, що виникають під час здійснення міжнародних антитерористичних та миротворчих операцій.

Розвиваючи думку, Степан Полторак у статті стверджує, що в українських реаліях, з урахуванням практики сучасної підготовки військових фахівців, удосконалення системи вищої військової освіти можна здійснити у таких напрямках:

- подальшої інтеграції військової освіти і науки;

- формування нового покоління моделей підготовки висококваліфікованих військових фахівців, здатних ефективно управляти військами в бою;

- приведення структури та чисельності ВВНЗ у відповідність до потреб Збройних Сил України;

- формування і становлення військових педагогів нової формації;

- збереження та зміцнення основних науково-педагогічних шкіл за ключовими напрямами підготовки військових фахівців;

- удосконалення матеріально-технічної бази вищих військових навчальних закладів.

Водночас, у міністерстві оборони не збираються відмовлятись від переваг вітчизняної військової освіти. Зокрема, лейтенант Збройних Сил України по прибуттю у війська одразу здатний приступити до виконання своїх посадових обов'язків, тоді як в арміях провідних країн світу (включаючи США) випускники ВВНЗ, здебільшого, потребують додаткової підготовки.

Том, у підсумку реформа військової освіти України базуватиметься на впровадженні та дотриманні наступних тенденцій, які повинні гармонійно поєднати вітчизняні напрацювання і передовий світовий досвід:

- системний підхід до організації й здійснення підготовки офіцерських кадрів;

- розвинена інфраструктура системи підготовки офіцерських кадрів;

- підпорядкованість ВВНЗ командувачам видів військ;

- багатоступеневість військової підготовки;

- використання спеціалізованих навчальних центрів;

- підготовка військових фахівців відповідно до реальних потреб військ як у мирний, так і військовий час;

- підвищення кваліфікації протягом усієї військової служби, створення потужних університетів, навчально-наукових комплексів шляхом об'єднання окремих ВВНЗ;

- забезпечення престижності навчання, поваги до історії, традицій, фундаменталізація, гуманізація, демократизація, інформатизація й технологізація навчального процесу;

- впровадження системи управління якістю освіти.

Все це, на думку реформаторів, має забезпечити військовій освіті інноваційний, динамічний рух, престижність у майбутньому вітчизняному інформаційному суспільстві та вагомий внесок у надійне зміцнення обороноздатності України.